WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Досвід вирішення конфліктів за кордоном - Реферат

Досвід вирішення конфліктів за кордоном - Реферат

співучасті на великі корпорації всіх галузей промисловості.
Важливе місце в німецькій системі участі в управлінні посідають "виробничі ради" (ВР). За їх допомогою робітники та службовці можуть впливати на всю систему управління. За законом, діяльність ВР протікає в робочий час та оплачується підприємством, для чого передбачено виділення відповідних коштів та фінансування.
У Франції діють також комітети підприємств (КП). Форми управління КП можуть бути такими: самостійне управління, участь в управлінні, паритетне управління разом з адміністрацією, контроль.
Для Великобританії взагалі є характерними різні форми участі трудящих в управлінні на рівні ділянки (цеху), рідше фірми. У США участь трудящих в управлінні обмежується нижчим та середнім його рівнем. Серед форм залучення трудящих до процесу прийняття рішення існують різноманітні кружки якості, програма "нульових дефектів", "план Сканло-на", програма поліпшення якості трудового життя та ін.
У Японії система участі здійснюється у вигляді консультацій щодо праці й капіталу; призначення директорів з числа робітників, створення галузевих консультативних комітетів з праці й капіталу, що складаються з представників галузевих федерацій профспілок галузевих підприємницьких організацій; на національному рівні існує низка урядових консультативних комітетів з представників уряду, національних профцентрів та федерація підприємців.
Однією з найреальніших форм участі робітників в управлінні є перехід підприємств у власність їхніх працівників. Це здійснюється за допомогою фінансового механізму програм надання працівникам акцій. Ці програми, що реалізовані у США з 70-х років XX ст., забезпечують найманим працівникам колективне володіння акціонерним капіталом чи його частиною. Сьогодні працівники цілком або частково володіють 10500 фірмами (серед них "Мобіл Ойл", "Америкен телефон енд телеграф" і т.ін.). На них зайнято більше 11 млн осіб (тобто близько 10 % найманої робочої сили США). Ця цифра щорічно зростає приблизно на 10 %.
Є й інший бік цього процесу. Спільна власність працівників може означати практично будь-яку частку їх участі у власності, а при цьому власники акцій компанії, якою вони нібито "володіють", можуть зовсім не мати ніякого впливу на рішення, що приймаються. Програми у таких випадках виступають не більш ніж засобом одержання працівниками додаткових соціальних виплат. Теоретично у таких компаніях повинна була б здійснюватися схема партнерства своїх працівників зі сторонніми власниками акцій. Але ж на практиці ці компанії нічим не відрізняються від звичайних компаній, окрім того, що їх працівники одержують прибавку до заробітної плати у вигляді дивідендів від нагромадження капіталу.
Проте у США є компанії іншого типу - приблизно у 1500 компаніях (серед них такі великі фірми, як "Авіс", "Уійртон Стіх" та ін.) працівники становлять більшість власників акцій. З досвіду роботи таких фірм видно, що тут більш високі показники продуктивності праці. Відбувається зміна структури власності, форм участі працівників у процесі прийняття рішень, підготовка персоналу підприємства до самостійних дій як співвласника. Зростанню колективної власності у США сприяє система великих та різноманітних податкових пільг.
На багатьох підприємствах в експериментальному порядку створено різні структури демократичного правління, такі, наприклад, як заводські комітети управління, в обов'язки яких входить, головним чином, поточний контроль за станом справ на підприємстві та вирішенням проблем, що виникають на виробництві. Збираються ці комітети один-два рази на тиждень для обговорення поточних питань діяльності підприємства, продажів, закупівель устаткування, техобслуговування. У деяких компаніях ці комітети мають статус консультативних чи дорадчих органів, іншим комітетам надано право приймати рішення, що мають обов'язкову силу. Існують, як правило, дві типові організаційні структури комітету управління:
1) робітники обирають комітет із членів своїх бригад;
2) комітет управління набирається з представників профспілкових організацій, що укладають колективні договори.
Види, типи та способи співробітництва залежать від того, на якому рівні здійснюється соціальне партнерство. Основним є закон, що регулює права та обов'язки сторін. Він містить зобов'язання щодо співробітництва, які базуються на повній довірі. Відповідальність соціальних партнерів та їх свобода при укладанні тарифних угод здійснюється в рамках регулювання праці. За межами підприємств ідеї соціального партнерства можуть здійснюватися у таких формах:
o у всіх органах соціального страхування існують збори представників, що складаються зі страхувальників та роботодавців;
o спільна участь в акціях, спрямованих на вирішення загальноекономічних завдань.
Соціальні партнери беруть участь у формуванні загальних принципів управління державною політикою для недопущення порушень економічної рівноваги.
У багатьох країнах ідеї соціального партнерства закріплено у різних документах. У ФРН є цілий пакет законів, регулюючих цю проблему: закон, що регулює на підприємстві права та обов'язки робітників і підприємців; закон про участь робітників у прийнятті рішення в наглядацьких радах та у правлінні підприємств гірничорудної та сталеплавильної промисловості; закон про участь робітників в управлінні підприємств та ін.
Норми, що містяться у цих законах, визначають взаємодію праці та капіталу, регулюють право робітників на пряму участь в управлінні підприємством, права працівників та права їх представників у раді підприємства. Участь трудящих у прийнятті рішень та управлінні на підприємствах має давні традиції у Німеччині. Від моменту прийняття першого закону про раду підприємства минуло близько 70 років. Завдяки багаторічній практиці соціального партнерства сформувалися організаційні форми, що гарантують такі права робітників на рівні підприємства, як можливість вплинути на управління через спостережний орган; представлення інтересів робітників у правлінні підприємства, раді підприємства; поліпшення становища робітників за допомогою прийняття нових актів трудового законодавства; укладання тарифних угод між профспілками та підприємцями з питань поліпшення умов праці і т.ін.
Але в багатьох зарубіжних державах є й інші форми й види соціального партнерства. У країнах Заходу значний інтерес викликає ідея перетворення трудящих у партнерів роботодавців. В основі цього інтересу лежить тривога, яку виявляють, починаючи з 60-х років XX ст., частина суспільних та політичних діячівіз приводу зростаючого відчуження трудящих, яке незмінно позначається на інтенсивності та якості їхньої праці. Одним із способів подолання цього явища є організація соціального партнерства.
На Заході найактивніше використовуються чотири підходи і форми співробітництва:
1. Кооперативи. Вони розвивалися з XII ст. та були деякою мірою альтернативою тоді ще новій системі капіталістичних відносин. Найрозвинутішими є кооперативи у Франції й в Італії, де уряд надає їм значної фінансової та технічної допомоги.
2. Викуп майна трудящими. Ця форма виникла в США у період економічного спаду 1973-1975 pp. Працюючі робітники об'єднувалися та за допомогою урядових позик, вкладання особистих накопичень оформлювали у власність робочі місця, що знаходилися під загрозою безробіття. На відміну від суто кооперативної моделі, на цих підприємствах обстановка складалася винятково під впливом власників
Loading...

 
 

Цікаве