WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Харківська школа психології (1917-41 рр.) - Реферат

Харківська школа психології (1917-41 рр.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Харківська школа психології (1917-41 рр.)
Харківська психологічна школа неформальна організація психологів, що працювали у 30-х р. у наукових установах Харкова над розвитком ідей Л.С.Виготського і над формулюванням на цій основі основ діяльнісного підходу в психології. До цієї школи належали: А.Н.Леонтьєв , А.Р.Лурія, П.І.Зінченко, А.В.Запорожець , П.Я.Гальперін та інші.
На початку 30-х років Наркомздрав України запропонував Л.С.Виготському, А.Р.Лурія й А.Н.Леонтьєву організувати відділення психології в психоневрологічній академії в Харкові. Цю групу учених фактично очолив А.Н.Леонтьєв, що почав розвивати власний варіант теорії Виготського. Він провів цикл експериментальних досліджень, що розкривають механізм формування вищих психічних функцій (довільна увага, пам'ять і ін.).
У Харкові Леонтьеву довелося одночасно очолювати кафедру психології в педінституті і відділ психології в НДІ педагогіки. Так виникла знаменита Харківська школа психології.
У 20-х роках ХХ століття в Харкова вже склалася репутація відомого наукового центра, у якому розвивалися різні напрямки як гуманітарних, так і природних наук. У цей період Харків також був столицею України, що обумовило відкриття в ньому нових наукових і навчальних закладів, тим більше що ще в ХІХ столітті для цього була закладена гарна база.
У 1922 році в Харкові був відкритий Український науково-дослідний психоневрологічний інститут, директором якого став відомий невропатолог А.И.Гейманович, а в 1926 році на базі психіатричної клініки - Український інститут клінічної психіатрії і соціальної психогігієни (директор В.П.Протопопов). У 1932 році було прийняте рішення про укрупнення цих установ, і їх об'єднали в одну організацію - Всеукраїнську психоневрологічну академію. Вона була унікальною полі-функціональною установою, до складу якого входив і сектор психології. Він складався з відділів загальної і генетичної психології і клінічної психології. У зв'язку з цим виникла потреба знайти і запросити психологів-фахівців для роботи в цих відділах. З Москви були запрошені А.Р.Лурія, А.Н.Леонтьєв, М.С.Лебединський. Місце завідувача сектором було запропоновано А.Р.Лурія, а завідувача відділом генетичної психології - А.Н.Леонтьєву. Однак А.Р.Лурія незабаром повернувся в Москву, і завідувачем сектором залишився А.Н.Леонтьєв. Разом з ним з Москви в Харків переїхали О.В.Запорожець і Л.І.Божович. Л.І.Божович практично відразу виїхала в Полтаву і постійно приїжджала в Харків для зустрічей із усією групою. Планувалося, що в Харків переїде і Л.С.Виготський, однак це так і не відбулося. Він тільки періодично приїжджав у Харків і навіть заочно учився в Харківському медичному інституті. У тім відділі, що очолював А.Н.Леонтьєв, працював і П.Я.Гальперин, харківський психоневролог і психолог, що швидко рухався від медицини до психології і, по його власних словах, що зрозуміло, що за групою Л.С.Виготського велике майбутнє.
Ще одна група психологів, що до них приєдналася, вийшла з аспірантури Харківського педагогічного інституту й Українського науково-дослідного інституту педагогіки - до неї входили В.І.Аснін, П.І.Зінченко, Г.Д.Цибуль. Усі вони разом і склали ядро Харківської школи психологів. (А.А.Леонтьєв вважає, що вірніше говорити про школу Виготського і про Харківську групу). Залишаючи осторонь дискусійне питання про існування єдиної школи Виготського - Леонтьєва або двох різних шкіл (культурно-історичної Виготського і діяльносної Леонтьева), із приводу якого маються різні точки зору, слід зазначити, що, безумовно, роботи групи психологів на чолі з А.Н.Леонтьєвим, що працювали в Харкові на початку 30-40-х років, мали свою специфіку, що їх і поєднувала. Ними був закладений теоретичний і експериментальний фундамент теорії діяльності.
Крім названих психологів, у 30-і роки в цю групу ввійшли також Д.М.Арановска, Ф.В.Бассин, Е.В.Гордон, О.М.Кінцева, Л.І.Котлярова, Г.В.Мазуренко, В.В.Мистюк, Т.І.Титаренко, К.Е.Хоменко. У такому складі харківська група існувала 10 років. Хоча в 1934 році А.Н.Леонтьєв повернувся в Москву, він постійно бував у Харкові і керував роботою своєї групи. П.Я.Гальперин, О.В.Запорожець, П.І.Зінченко залишалися в Харкові до початку Великої Вітчизняної війни. Після війни ні П.Я.Гальперин, ні О.В.Запорожець у Харків вже не повернулися.
Однак ще в 1936 році, коли столиця України перемістилася в Київ, різноманітні психологічні дослідження, що проводилися на базі Всеукраїнської психоневрологічної академії, почали звертатися, а постанова 1936 року про педологічні перекручення в системі Наркомпросу, цей процес завершило. Так психоневрологічна академія перестала бути головною базою експериментальних досліджень Харківської школи. Однак вони продовжувалися в Українському науково-дослідному інституті педагогіки, Харківському педагогічному інституті, у якому кафедрою психології завідував О.В.Запорожець і працювали В.І.Аснін, К.Е.Хоменко, Г.Д.Цибуль і ін., і в Харківському інституті іноземних мов, у якому працював П.І.Зінченко.
Постанова про педологію не зупинило наукову діяльність харківської групи, оскільки вони ніколи не дотримували педологічних позицій, вважаючи психологію і педологію двома різними науками. Однак їхня діяльність призупинила війна. П.І.Зінченко і Г.Д.Цибуль пішли на фронт, О.В.Запорожець, П.Я.Гальперин і А.Н.Леонтьєв працювали разом у військових госпіталях (з 1943 року у Кауровці під Свердловськом) і проводили роботу по відновленню рухових функцій бійців, порушених після поранень.
Оцінюючи сьогодні початкові етапи розвитку Харківської психологічної школи, можна з упевненістю сказати, що тоді повезло і Росії, і Україні. Блискуча група молодих психологів, що називали себе "выготчанами", у буквальному значенні слова бігло з Москви в Харків і тим самим врятувалася, збереглася і допомогла зберегтися психології. Це були А. Н. Леонтьев, А. Р. Лурия, А. В. Запорожець, Л. И. Божович (яка потрапила в Полтаву і часто бувала в Харкові). Вони працювали в різних місцях: у Всеукраїнській психоневрологічній академії, у Педагогічному інституті, у Науково-дослідному інституті педагогіки. До них приїжджали Л. С. Виготський з Москви, Д. Б. Эльконин - учень А. А. Ухтомского і Л. С. Виготського - з Ленінграда. У Харкові вони знайшли групу таких же молодих людей, заразили їх своїми ідеями і сформували невеликий науковий колектив. Тому-те маються всі підстави називати Харківську школу школою в точному змісті цього слова. У цей колектив увійшли В. И. Аснин, П. Я. Гальперин, П. И. Зинченко, О. М. Кінцева, Г. Д. Цибуль, К. Е. Хоменко і ряд інших. Тісно співробітничав з ними і харків'янин Ф. В. Бассии. Досить швидко були встановлені контакти з психологами Києва (Г. С. Костюк), Одеси (Д. Г. Элькин), із психологами Вірменії і Грузії.
Після війни москвичі виявилися в Москві, прихопивши із собою П. Я. Гальперина. Фронтовик Г. Д. Цибуль потрапив у Ленінград. Навпроти, фронтовик-ленінградець Д. Б. Эльконин переїхав у Москву. Основна група харків'янповернулася у своє рідне місто. П. И. Зинченко, на щастя, що повернувся з фронту непошкодженим, став неформальним лідером харківської школи психологів, розкиданих по різних наукових установах і інститутам міста. Він же очолив психологічну лабораторію - філія київського Інституту психології. Лабораторія не мала свого пристановища, вірніше, мала його на квартирах членів лабораторії, найчастіше будинку в її керівника, де вони користалися гостинністю господарки - Віри Давидівни. Таким чином, харківська школа збереглася, продуктивно працювала, публікувала десятки статей у наукових записках харківських інститутів, київського Інституту психології, потім у "Радянській педагогіці", а з 1955 р. у "Питаннях психології". Вона зберігала самі тісні наукові і дружні контакти з москвичами.
Після війни сфери наукових інтересів цих дослідників трохи розділилися, практично кожний з них став займатися власною проблематикою і став засновником свого напрямку в психології: А.Н.Леонтьєв - теорії діяльності, О.В.Запорожець - теорії сприйняття, П.І.Зінченко - теорії пам'яті, П.Я.Гальперин - теорії поетапного формування розумових дій, Л.І.Божович - теорії особистості. Однак усі ці напрямки мали загальну підставу - теорію діяльності, що розроблялася спільними зусиллями. Як відзначав А.А.Леонтьєв, А.Н.Леонтьев був, "без сумніву, лідером харківської групи, однак її концепція створювалася колективним розумом". До цього варто додати і ще одне: усі вони, як би ми зараз не оцінювали їхні погляди, вважали себе учнями Л.С.Виготського.
Список використаної літератури
1. Гальперін П. Я. Короткі зауваження про довільну і мимовільну пам'ять // Психологічні механізми пам'яті і її закономірностей у процесі навчання: Матеріали I Усесоюзного симпозіуму по психології пам'яті. Харків, 1990. С. 45-57.
2. Зинченко В. П. Системний аналіз у психології? // Психол. журн. 1991. Т. 12. № 4. С. 120- 138.
3. Лактионов А. Н. История харковской психологической школы // Вести. Харьк. ун-та. 1989. № 337. Психологія особистості і пізнавальних процесів. С. 19-22.
4. Енциклопедія психолога. - К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве