WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток психологічної думки на кінці 18 – початок 19 ст. - Реферат

Розвиток психологічної думки на кінці 18 – початок 19 ст. - Реферат

Лідер структурної школи Е. Тітченер виступав за поєднання інтроспекції з експериментом та математикою, щоб наблизити психологію до стандартів природничих наук. Психологія повинна, на його погляд, довіряти лише спеціально тренованому самоспостереженню, здатному уникати помилок звичайного спостереження, зокрема помилки стимулу. Для опису психічної "матерії" доцільно виділяти, образ і почуття та відчуття з прита-манними їм якістю, інтенсивністю, чіткістю та тривалістю.
Представники вюрцбурзької школи, експериментально вивчаючи процес розв'язання задач, головним об'єктом самоспостереження вважали не результат, а процес, події, які виникають у свідомості. Така реорганізація експерименту привела до появи нових психологічних перемінних: установки (мотиваційної перемінної), що виникає під час сприймання задачі; задачі (мети), від якої походить детермінуюча тенденція; процесу як зміни пошукових операцій; несенсорних компонентів у складі свідомості (розумових образів на відміну від почуттєвих).
На початку XX ст. утворюється школа гештальтпсихології, фундаторами якої стали М. Вертгаймер (1880 - 1944), В.Келер (1887 -1967), К. Коффка (1886 -1941). У процесі оригінальних експериментів із вивченням сприймання (у-феномени) та інтелекту вони з'ясували, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. Останній функціонує за принципом кращої організації (прегнантності), ізомормізму (тотожності між психічними та фізичними гештальтами). При розв'язанні задач головним чинником визнавався "інсайт", тобто явище раптового охоплення ситуації в цілому.
Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці XIX - на початку XX ст., став біхевіоризм. Його фундатори визнавали предметом психології не свідомість, а поведінку. Один із засновників біхевіоризму Е. Торн-дайк (1874 - 1949) використовував в експериментах так званий проблемний ящик. Він зачиняв у ньому тварин, які мали змогу вийти з нього, тільки натискуючи на спеціальні пристрої. Поведінка тварини здійснювалася за такою схемою: а) вихідний пункт - проблемна ситуація; б) організм протидіє їй як ціле; в) він активно діє у пошуках виходу; г) він навчається вправам. За Е. Торндайком, інтелектуальний акт тварин розв'язує проблему активними діями, а не спогляданням. Завдяки цьому встановлюється найбільш доцільна координація дій та досягається адаптація до середовища. Вчений сформулював кілька законів "природного добору" корисних дій індивіда - закон вправ, закон готовності, закон асоціативного зсуву, закон ефекту. Згідно з законом ефекту детермінантами научшня є не "спроби та помилки" самі по собі, а полярні стани організму, наприклад "задоволення - дискомфорт". Е. Торндайк розширив поняття психічного, вивів його за межі свідомості у сферу взаємодії з середовищем - через зв'язок між ситуацією та реакцією.
Видатний біхевіорист Дж. Вотсон (1878 - 1958) за основу своєї експериментальної програми взяв павлівську схему рефлексів та бехтерєвську реактологію. Девізом біхевіоризму Дж. Вотсон оголосив діаду "стимул-реакція". Поведінка побудована з секреторних 'та м'язових реакцій, що детерміновані зовнішніми стимулами. У зв'язку з цим він вважав людину стимул-реактивною машиною.
Дж. Вотсон поширив принцип обумовдення (умовнорефлекторної детермінації) на почуття і мислення. Так, мислення визнавалося "навичкою гортані", а його органом - не мозок, а саме гортань. Він висунув план перебудови суспільства на основі біхевіористської схеми, за якою, мані-пулюючи зовнішніми подразниками, можна "виготовити" людину з будь-якими константами поведінки.
У 30-ті роки XX ст. виникли й інші варіанти біхевіоризму, пов'язані з іменами В. Хантера, К, Лешлі та ін. Еволюція біхевіоризму приводить у середині століття до виникнення кількох напрямів так званого необжевіоризму - коєні/пивного біхевіоризму Е. Толмена, гіпотетико-дедуктив-ного біхевіоризму К. Гоїш, оперантного біхевіоризму Б. Ф, Скінтра, соціобіхевіоризму Дж. Міда. Відмова ортодоксальних біхе-віористів від суб'єктивізму була дезавуйована у працях необіхевіористів. Вихідна схема "стимул-реакція" доповнюється поняттями, що пояснюють психологічний вакуум між зовнішніми діями щодо індивіда та його реакціями. Це такі поняття, як "проміжні перемінні", "цілеспрямована по-ведінка", "латентне научшня", "центральні детермінанти", "редукція потреби", "підкріплення", "вербальна поведінка", "узагальнений інший" тощо.
У зв'язку з переважанням аналітичного підходу до дослідження психіки визріває тенденція реалізації синтетичного підходу, цілісного розуміння психіки у різних її проявах і у зв'язку з навколишнім середовищем. Уже в річищі аналітичного підходу здійснюється пошук інтегративних механізмів психіки і відповідних їм категорій психологічної науки, навколо яких концентруються інші психологічні поняття.
У психології наприкінці XIX - на початку XX ст. починають використовуватися поняття самосвідомості та особистості, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки (вони не зникають, а набувають нового значення, посідають певне місце у новій системі понять про психіку). Представник американського функціоналізму В. Джеме (1842 - 1910) увів у науковий обіг поняття емпіричного "Я", або власне особистості, самооцінки., самоповаги, чистого "Я" тощо, спираючись на головне для нього поняття "потоку свідомості".
У концепціях 3. Фрейда, К. Г. Юнга, Г. Олпорта, В. Штерна, Е. Шпрангера, представників французької соціологічної школи, а також гуманістичної психології виходить на перший план категорія особистості як системи психічних властивостей, "відкритої системи" тощо.
Loading...

 
 

Цікаве