WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Природа вибору: шляхи самоорганізації особистості у її життєвому світі - Реферат

Природа вибору: шляхи самоорганізації особистості у її життєвому світі - Реферат

постмодерністської особистості бувають не такими глибокими й болісними, як в особистості традиційної, у якої був лише один наратив, що задавав тон її актуальному дискурсові. Сучасна особистість завжди має варіанти життєздійснення, численні альтернативи вибору, що пом'якшує кризові переживання. Але, як відомо, більшість людей у нашому суспільстві поки що залишається на традиційному рівні.
Якщо для постмодерністської особистості необхідно лише знайти в собі сили для вибору нової форми інтерпретації того, що відбулося, ще раз переписати свою життєву історію, то для особистості традиційної побачити таку можливість і знайти таки сили авторського впливу на реальність усе ж зовсім не просто.
Минає певний час, і ми поступово починаємо справлятися з тими складнощами, які здавалися спочатку нездоланними. Ми бачимо свою проблему іншими очима, і вона стає іншою. Ми шукаємо для неї нові слова, нові тексти, і ці тексти змінюють наше ставлення.
Поважаючи свій життєвий досвід, рахуючись із ним, ми все ж не вважатимемо його за істину в останній інстанції. Якби ми колись зробили інші вибори, і досвід був би іншим, і звички, і стереотипи, і настановлення. Можливо, саме тепер настав той час, коли треба відмовитися від своєї звичної життєвої концепції і рушити вперед, на незнайому територію.
У життєвій ситуації, що передує виборові, і переживання, і психічні стани, і поведінка особистості багато в чому визначаються тим, як людина до цієї ситуації ставиться, як її оцінює, із чим порівнює, наскільки усвідомлює, яким чином інтерпретує.
Завдяки емоційній насиченості когнітивні репрезентації виступають у внутрішньому світі особистості як значущі переживання, у які, за Г.Томе, "утягуються" мотиваційні процеси. До форм когнітивних репрезентацій Томе зараховує сприймання, уявлення, схеми (організовані структури знань про світ і себе), переконання, очікування, прототипи, сценарії і плани (див. [4]).
Якщо не замикатися лише на когнітивних репрезентаціях, а говорити про інтерпретаційні комплекси індивідуального досвіду взагалі, то слід відзначити, що вони є усталеними, стереотипними, фіксованими і тому зрозумілими для людини. Завдяки тому, що ми маємо досвід, наше бачення світу все ж є досить стабільним і стійким, хоча цей світ і змінюється досить швидко.
Особистісний інтерпретаційний комплекс, на думку О.Лактіонова, - це набір інтерпретацій, що розширюється протягом життя людини. Він становить полімодальну сукупність самооцінок, оцінок, суджень, думок, настановлень, які формуються шляхом суб'єктивних раціоналізацій та узагальнень за підтримки оточуючих. Полімодальність пояснюється наявністю в людини різних інтерпретаційних комплексів відповідно до різних сфер людського буття [5].
Невідомо, чи розповідає одна й та сама людина в різних випадках різні варіації одного сюжету, чи всі історії різних людей можна звести до варіацій певного "класичного сюжету", а може, й кількох класичних сюжетів. Це питання залишається дискусійним. Головне, що наратив, класичний або індивідуальний, є засобом рефлексування, усвідомлення, розширення, переструктурування особистого досвіду людини, досвіду здійснення життєвих виборів.
Індивідуальні розповіді про власне життя завжди відбуваються в конкретному контексті і спрямовуються, організовуються, наповнюються тим чи тим смислом відповідно до контексту. Процесуально-ґештальтний характер мови, її незавершеність та відкритість сприяють справжній "зустрічі" двох випадкових одне для одного людей, зустрічі, яка скеровує певні зміни в самоорганізації особистості кожного з них.
Для особистості однією зі звичних форм осмислення власного досвіду є форма спонтанного рефлексивного життєпису, коли людина в поїзді або лікарні розповідає випадковому, напівзнайомому слухачеві всю свою життєву історію, водночас по-новому структуруючи її для самої себе. Людина таким чином репрезентує себе, пояснює свої вчинки, виправдовуючи певні життєві вибори, редагуючи неприємні спогади, замовчуючи деякі кризові, травматичні події або, навпаки, драматизуючи, загострюючи їх.
Чому такий спонтанний життєпис найчастіше стає розгорнутим саме з незнайомими людьми? Крім того, що забезпечується анонімність, приватність повідомлення, є ще й можливість незаперечного авторства розповіді. Адже інша людина абсолютно нічого не знає про реальні життєві обставини розповідача, і це дає змогу будувати свою сповідь практично цілком довільно, включаючи те, що сьогодні хочеться згадати, і виключаючи те, про що говорити неможливо.
Серед передумов здійснення життєвого вибору передусім слід назвати унікальну біографічну ситуацію кожної людини, точніше форми її інтерпретування, бачення передбачуваних перспектив саморозвитку.
У системах, що мають потенційно нескінченне число ступенів свободи, до яких, безперечно, належить особистість з її життєвим світом, завжди відбувається самоорганізація, тобто виділяється невелика кількість змінних, параметрів порядку, які визначають динаміку всієї системи загалом. До таких параметрів порядку належить передусім досягнення внутрішньої злагоди численних Я між собою, вибір несуперечливого інтерпретативного комплексу та актуальних варіантів життєздійснення.
Особистістьсамоорганізовує себе не лише під час переживання життєвої кризи. На відміну від вибору, ситуація життєвої кризи для більшості людей, які за своїм розвитком ще не стали так званими постмодерністськими особистостями, надто руйнівна й болісна, аби бути ключовою для прийняття дійсно зважених життєвих рішень. Емоції поглинають людину на тижні й місяці, душевний біль не дає змоги по-справжньому стати на ноги, хоча потреба в цьому виходить на перший план. Робота страждання вимагає практично всієї енергії. Але коли перша, руйнівна стадія кризи завершується, людина все одно починає готувати себе до необхідності робити нові вибори. Ситуація вибору є більш урівноваженою, раціональною, стабільною, усвідомленою, суб'єктною.
Життєвий вибір як стратегічне рішення з приводу власного майбутнього є однією з рушійних сил світопобудови. Гнучко змінюючи спосіб детермінації процесів особистісного розвитку за рахунок зміни інтерпретативного комплексу, саме вибір визначає подальший напрям самоорганізації особистості як складної відкритої системи.
Життєвий вибір є засобом трансформації старих життєвих смислів і пошуку смислів нових. Він є енергетичним джерелом особистісних самопроявів, яке обмежує і тим самим спрямовує активність життєтворення. Розгортання особистісних цінностей і смислів та структурування відповідно до них зовнішньої дійсності під час конструювання і реконструювання особистістю власного життєвого світу відбуваються шляхом поступального здійснення розмаїтих життєвих виборів.
Ситуацію життєвого вибору можна розглядати як ситуацію зустрічі, про яку далеко не завжди можна сказати, чи є вона бажаною, корисною, значущою. Кожний вибір є спробою ризикувати, експериментувати із собою та власним життям, спробою по-справжньому творити свій новий життєвий світ.
Таким чином, використання синергетично-постмодерністського методологічного контуру дає змогу бачити нові потенції життєвого вибору постмодерністської і традиційної особистості. Ці особистості по-різному інтерпретують та самоорганізовують своє життя, маючи різні обрії його прогнозування, різне ставлення до хаосу і порядку.
?
Література
1. Хакен Г. Синергетика. - М., 1980.
2. Crossley L.M.Introducing narrative psychology. Self, trauma and the construction of meaning. - philadelphia: Buckingham, 2000.
3. Blatner A.postmodernizm and psychotherapy goals // Individual psychology. - 1997. - № 53 (4). - p. 476- 482.
4. Анцыферова Л.И. Психология повседневности: жизненный мир личности и "техники" ее бытия // Психол. журн. - 1993. - № 2. - С. 3-16.
5. Лактионов А.Н.Координаты индивидуального опыта. - Харьков, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве