WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Природа вибору: шляхи самоорганізації особистості у її життєвому світі - Реферат

Природа вибору: шляхи самоорганізації особистості у її життєвому світі - Реферат

існує незбіг між мотивами, цілями та умовами їх реалізації.
У ситуації вибору значно більшими є активність, відповідальність суб'єкта за те, що відбувається. Роблячи вибір, людина виявляє свою автономію, самовизначається щодо системи цінностей, принципів, способів самореалізації у вчинках. Криза стихійніша.
Криза обов'язково передбачає життєвий вибір, тоді як життєвий вибір може здійснюватися без кризи, відсуваючи її або пом'якшуючи її плин. Криза може стати не лише початком, але й наслідком невдалого чи несамостійного життєвого вибору. Адже вибір може бути продиктований зовнішніми обставинами, станом здоров'я, очікуваннями інших. Тоді криза стає могутнім протестом проти того, що шкідливе для особистості.
Емоційні кореляти кризи та вибору і кількісно, і якісно різні. Криза яскравіша, болісніша. Це може бути всеохопне сьогоднішнє "не те". Коли людина свідомо вибирає, немає таких сильних негативних, руйнівних переживань, як під час кризи. Інколи, навпаки, вдалий вибір готується, супроводжується і завершується позитивним настроєм, задоволенням, підвищенням самоповаги.
Після кризи більше негативних для особистості наслідків і менше можливостей для саморегулювання та самоопанування. Криза може стати перешкодою в розвитку, у самовираженні, адже руйнується все, що колись було головним, провідним (погляд на світ, переконання, ідеали, можливо, й моральні принципи). Вибір не стає перешкодою в розвитку й самовираженні (якщо він не хибний). Навпаки, роблячи вибір, людина робить ставку саме на розвиток.
Зробімо певні уточнення. Якщо немає життєвого "контрольного експерименту", тобто можливості наступної оцінки правильності того рішення, що було прийняте, свобода волі стає надто великою, надмірною, перетворюючись на випадковість, на неусвідомлюваний випадковий вибір одного з рівноймовірних шляхів. Як у грі з підкиданням монети: орел-решка.
У таких випадках, яких у кожному житті чимало, уже не йдеться про свободу усвідомленого, зваженого, не дуже приємного, бо вкрай відповідального вибирання. Радше йдеться про прагнення якомога швидше позбутися тягаря відповідальності, сумнівів, вагань, без яких не буває жодного справжнього життєвого рішення. Нехай вирішує випадок, доля, щасливий жереб, тільки не я.
Ідеться про міру суб'єктивної участі особистості у виборі, її заангажованості. Я маю не лише прийняти одне рішення, але й утримувати в пам'яті ті інші, від яких відмовився. Ті рішення, які так і залишилися потенційними, не були прийнятими, хоча мали певну ймовірність втілитися в моє життя.
Якщо розглядати особистість як текст, то цей текст протягом життя є безумовно відкритим для певних поступальних і стрибкоподібних змін, що їх підштовхує життєвий вибір. Кожний вибір змінює співвідношення фігури і фону, створюючи нове ціле, новий текст, новий гештальт.
Не кожне світоперетворення, що здійснюється завдяки виборові, можна вважати за розвиток, тобто прямування в прогресивному напрямі. Вибори бувають і випадкові, і помилкові, і регресивні. Варіантів зміни життєвої парадигми завжди чимало.
Особистість у сучасному постмодерністському світі називають новим, нейтралізованим Я, про яке дедалі частіше пишуть представники наративної психології [3]. Це нове Я є чимось рухливим, плинним, таким, що відчуває на собі вплив "голосів людства" і не поспішає створювати свій окремий суто індивідуальний текст. Для нього важливіше бути в контексті, "вписуватися", не випадати.
Філософія постмодернізму, як відомо, вважає, що істину можна виміряти лише суб'єктивним досвідом. Замість ілюзії істини як недосяжної мети головною цінністю стає творчість. Ідеться про готовність до перманентного переоцінювання себе і світу, себе та інших, власного минулого, теперішнього і майбутнього. Як пише А.Блатнер, головним завданням психотерапії в добу постмодернізму є необхідність допомогти людям переорієнтуватися на мету творчої ефективності, тобто зробити вибір на користь творчості.
Серед характерних особливостей постмодернізму - надлишок вибору у зв'язку з тисячами порад, пропозицій, рекомендацій, перед якими опиняється людина. Усі ці заклики апелюють до безлічі бажань, пробуджують різні частини Я, що потребують задоволення. Добре, якщо вдається визнати ці різні Я частковими, не цілісними. Тоді легше звернутися до самодисципліни, від чогось відмовитися, щось таки обрати [3].
Коли ми говоримо про постмодерністську особистість, то маємо на увазі часткову втрату індивідуальної своєрідності, точніше втрату жорсткої визначеності, єдиноголосся за рахунок практично безмежної відкритості, поліфонічності, здатності до розвитку. Постійні зміни відповідно до мінливого середовища є для такої постмодерністської особистості нормою життя, якої ніхто не декларує, навіть не помічає. І все ж підкреслимо, що такі кардинальні зміни відбуваються далеко не з кожною особистістю. Більшість людей залишається на традиційному рівні світосприймання та світоперетворень. Позаяк нова особистість стає більш відкритою та гнучкою системою, певні її підсистеми можливо перебудовувати, перетворювати на нові тексти, змінюючи, наприклад, жанр, додаючи нові деталі чи інтерпретації. Так, на власне минуле вона сьогодні дивиться саме як на свою власність, трактуючи його по-новому, пропонуючи собі пригадувати не лише певні трагічні обставини, а і їх іронічне бачення сьогоднішніми очима. Вона має авторські права на своє життя і дедалі активніше ними користується.
Усі ми поступово стаємо вільнішими у своєму власному життєвому світі, більше прислухаємося до своїх глибинних прагнень, до тієї "вільної гри єства", яку раніше приховували й гальмували. У постмодерністському контексті особистість уже не така ригідна, а більше відкрита експериментуванню, готова ризикнути, помилитися, розпочати все знову.
Стосовно детермінації розвитку такої особистості, то замість великої кількості факторів, від яких залежить її стан, синергетика пропонує розглядати нечисленні параметри порядку (внутрішньої узгодженості, злагоди окремих Я між собою). Від цих параметрів залежать компоненти вектора стану системи, які у свою чергу,впливають на параметри порядку. У цьому переході до нечисленних параметрів порядку полягає зміст одного з головних принципів синергетики - так званого принципу підпорядкування. Зворотна залежність параметрів порядку від компонент вектора стану приводить до виникнення такого явища, як кругова причинність.
Коли життєві цінності раптом починають здаватися постмодерністській особистості абсурдними, це вже не означає неминучої болісної кризи. Їх легко замінити новими, такими самими невічними. Мало хто вже носить одне пальто протягом десятиріч, а потім намагається його перешити, щоб доносили діти. Простіше й дешевше купити нове, не таке якісне, як у наших бабусь, але зручне й модне. Пальто теж передусім має відповідати контекстові, вписуватися, не випадати.
Можливостей для саморуху вперед стало набагато більше. Чому? Хоча б тому, що рух уже не розглядається як векторний та односпрямований, у нього може бути кілька траєкторій. Супер-его також уже не є важким тягарем обов'язків, звичок і заборон. Власне минуле не так авторитарно диктує, куди треба повернути, що саме вибрати. Ми переінтерпретовуваємо свій набутий досвід так, як нам сьогодні зручно, пишемо новий текст, який стає реальністю.
Щодо майбутнього, то постмодерністська особистість його менше боїться, оскільки в неї завжди є не один-єдиний бажаний прогноз, а кілька. Як результат життєвого вибору вона передбачає можливість кількох однаково припустимих варіантів розгортання подій. Після вибору змінюється життєва парадигма, причому далеко не завжди лише в кращий бік. Адже вибирає не Бог, а людина, і таку складну діяльність уважати за безпомилкову просто неможливо. Те, що сьогодні здається вдалим, через десять років, можливо, сприйматиметься як жахлива помилка, і навпаки.
Кризи в
Loading...

 
 

Цікаве