WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Темперамент і особливості розумової діяльності - Реферат

Темперамент і особливості розумової діяльності - Реферат

нестримного типу характерна захопленість, з якою вони виконують роботу; вони працюють натхненно, але часто будь-яка дрібниця може звести все нанівець, що свідчить про неврівноваженість нервових процесів із переважанням збудження. Саме через це для характеристики даного типу і не використовується поняття рухливості нервових процесів.
Слабкий тип (меланхолік) вирізняється загальною слабкістю нервової системи, для характеристики якої такі властивості, як зрівноваженість і рухливість нервових процесів, не застосовуються.
Особливістю цього типу є швидкий розвиток позамежного гальмування під дією навіть помірних за силою подразників. У людини риси слабкого типу виявляються насамперед у нерішучості й нездатності наполягати на своєму. Меланхолік легко підкоряється чужій волі, за незвичних обставин впадає в паніку, житті видається йому дуже тяжким, повним непереборних труднощів (слабкість нервових процесів). Такі люди намагаються ізолювати себе від життя з його хвилюванням, уникають товариства, бояться будь-якої відповідальності.
4. Концепція Г. Айзенка про екстравертованість, інтровертованість і невротизм як основні параметри особистості
За певними психологічними критеріями всіх індивідів можна поділити на екстравертів, інтровертів і невротиків.
Наявність екстра- чи інтроверсії визначається залежністю реакцій і діяльності людини від зовнішніх вражень, що виникають на даний момент (екстравертованість), чи від образів, уявлень і думок, по пов'язаних із минулим і майбутнім (інтровертованість),
У невротиків легко виникають депресивні стани навіть у звичайних життєвих ситуаціях. На думку Г. Айзенка, два фактори - невротизм та екстраверсія-інтроверсія - є основними параметрами особистості людини.
Екстраверти добре засвоюють соціальні норми та легко налагоджують контакти з іншими людьми, тоді як інтроверти погано пристосовуються до незвичайних ситуацій і важко входять у чужий для них світ почуттів інших людей.
Екстраверт відкритий для зовнішніх впливів, а інтроверт, навпаки, глухий до всього, що існує поза його власною особистістю.
Г. Айзенк вважав, що в основі екстраверсії лежить слабкість генерації процесу збудження в поєднанні із силою, швидкістю та стійкістю реактивного гальмування.
Він намагався знайти зв'язок між психологічними критеріями та властивостями нервової системи, що їх відкрив І. П. Павлов. На його думку, стабільний екстраверт відповідає жвавому типові, нестабільний екстраверт - нестримному, стабільний інтроверт - спокійному, а нестабільний інтроверт - слабкому типові.
Г. Айзенк та його послідовники розробили чимало спеціальних тестів-опитувачів, які дозволяють визначити темперамент людини, ступінь її екстраверсії-інтроверсії та невротизму. Ці тести широко використовуються у психофізіологічних експериментах.
Щоправда, нині у психофізіології панус концепція факторної структури індивідуальності. Кожен особовий фактор розглядається як континуум певної якості, що характеризується біополярно за його крайніми значеннями. Будь-який індивід може бути представлений точкою цього континууму. Факторний аналіз дозволяє виявити природні унітарні структури особистості, що реально притаманні індивідові.
5. Розумова діяльність, її особливості
Мислення - процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.
Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними.
Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності.
Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання.
Критерій його істинності - суспільна практика.
Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких відображене одним або декількома словами. Процес мислення являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань.
Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції):
o аналіз;
o синтез;
o абстрагування;
o узагальнення;
o класифікацію.
+ Аналіз - це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
+ Синтез - мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.
+ Узагальнення - виділення на підставі порівняння головного, за-гального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.
+ Абстракція - виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ, або понять.
+ Конкретизація - перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.
Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:
o за суміжністю;
o за подібністю;
o за контрастом.
Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне з'явлене уявлення або поняття викликає інші.
Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак.
Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження - основа розуміння.
Умовиводи - це утворення з декількох суджень нового судження.
Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитання, усвідомлюється як розуміння.
Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби.
Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження.
Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює вужчі положення або частковий випадок.
Уява як вища форма розумової діяльності
У складній структурі людської психіки є така якість, як уява, або фантазія.
Уява - це психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.
Розрізняють два види уяви - відтворювальну і творчу.
Відтворення залежить від:
o вихідної інформації;
o суми та якості знань людини;
o наявності психологічної установки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Симонов П. В. Темперамент. Характер. Особистість, Москва, "Наука", 1984.
2. Баярд Р.Т., Баярд Д. Ваш беспокойный подросток. - М.: Просвещение, 1991. - 224с.
3. Василюк Ф.Е. Психологияпереживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 200с.
4. Общая психология: Учсб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. В. В. Богословского й др.--М.: Просвещенис, 1981.-383с.
5. Основи психології: Підручник/За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. - К.: Либідь, 1995.-632с.
6. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтср, В. В. Пегухова. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1981, С. 381-398.
Loading...

 
 

Цікаве