WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні аспекти взаємовідносин у подружжя - Курсова робота

Психологічні аспекти взаємовідносин у подружжя - Курсова робота

негідно поводив себе партнер, як через нього (неї) посіійно виникали конфлікти і через які сімейні сцени довелося пройти. Чому ми так любимо згадувати складні хвилини та всякі негаразди сімейного життя, чому в наших розповідях про відпустку так багато всяких невдач і неприємностей, пишно прикрашених нашою фаіп-азісю, немов би по них ми тільки й їздили? Чи не тому, що всі ці невдачі й неприємності ми успішно подолали? І тут важливий не жалюгідний перелік негараздів, іцо випали на нашу долю, а тс, що ці негаразди ще дужче нас зріднили.' Розділена неприємність, не кажучи вже про горе і справжнє нещастя, створює між подружжям міцний зв'язок. І чим більше негативних спогадів про сумісне життя, тим цінніша перемога над їх подоланням. І тим більше схожі ваші обличчя на фотографіях.
Сваритися теж треба вміти. Не часто в наші дні чуємо: "У нас такі гарні стосунки, ми ніколи не сваримося". А тут же згадуєте вранішню сварку за сніданком, яку почали ні з того, ні з сього, і ще багато іншої о, без чого іі день здавався б вам не повним, і вже вкочрс починане сумніватись у власній досконалості. Як уникнути сварок, як зуміти нанолягти на своєму і при цьому зберегти добрі стосунки? Більшість із нас гадає, що відсутність конфліктів є знаком добрих взаємин у сім'ї. З цим не погоджується американський психолог Джон Ґотмен. З ного точки зору існує три типи подружніх пар. Перший - це "шукачі компромісу". Як каже вже сам термін, вони за будь-яких обставин шукають компромісу і до обопільного задоволення спокійно обговорюють свої розбіжності у поглядах. Другий тип - "підривники",це пари, які будь-якої миті й без усякого переходу ладні затіяти несосвітенний бешкет, а го й бійку. І, нарешті, "виборці конфліктів", які вважають, що поганий мир кращий від доброї сварки. При цьому вони, правда, ніколи не сядуть "по-домашньому" поговорити одне з одним про свої розбіжності у поглядах. Легко припустити, що останні два типи пар не можуть довго втриматись у шлюбі. Як виплеснуті, так і нсвисловлсні, загнані всередину конфлікти здатні зруйнувати будь-які сімейні зв'язки. Тим часом з досліджень Дж. Ютмсна випливає, що всі три типи подружніх пар мають рівні шанси зберегти сім'ю.
Як не парадоксально, "підривники" настільки ж ща сливі у шлюбі, як і "шукачі компромісів". Дж. Ґотмен вважає, що в скандальні пари об'єднуються люди дуже подібні між собою, які вважають, що шлюб зміцнює їхні індивідуальні позиції в житті.
"Скандалісти" дужче за всіх довіряють одне одному, тому відкрито висловлюють як свої позитивні, так і неґативні емоції. Такі стосунки не можуть партнерові надокучити, бо обидвос сповнені пристрасті й напруги, тому, як свідчить статистика, якраз ссред, "скандалістів" найменше подружніх зрад. Основне, стверджує Дж. Ґотмен, щоб у своїх гарячих дискусіях "підривники" не переступали межі, за якою вони перестаю ть поважати почуття іншого. Якщо навіть під час найгучнішого скандалу ці пари не торкаються "больових місць" партнера, вони дуже довго можуть прожити, як цс не дивно, "у мирі та злагоді".
Якщо подружнє життя "підривників" нагадує бурхливий потік, то буття "уннкачів конфліктів" схоже на плесо гірського озера. Ці люди не роблять проблем зі своїх розбіжностей у поглядах. Немовби цих розбіжностей взагалі не існує. Але і ці пари можуть бути щасливі, якщо вони позитивно думають одне про одиого, бо якраз це відрізняє щасливі пари від нещасливих. Треба дотримуватися рівноваги між позитивними іі негативними думками про партнера, вважає Дж. Ґотмсн. І ця рівноваї а досягається не внаслідок простого балансу, а за магічною пропорцією 5:1.' Якщо на одну погану думку про партнера знайдеться п'ятії добрих, значить, маєте великий шанс, що ваші стосунки будуть тривалий час стабільні. Бо хіба недоцільніше посваритися подружжю відкрито, ніж тривалий час не говорити одне з одним. Сваритися - не страшно, якщо при цьому одне не принижує другого. Тому тим, хто хоче побешкетувати, Джордж
Готмен пропонує :
' Катина Л. Надеждьі маленький оркестрик //Света. 1996. - № 10. с. 28-31.
-- Не нарощувати критики. Наприклад, якщо один із парт- нерів шкодує, що вони рідко куди-небудь ходять разом, не слід казати: "Ти ніколи не береш мене з собою". Краще і точніше ця думка прозвучить так: "Я з задоволенням пішла б куди-небудь з тобою".
-- Не думати продругого. Ми часто наперед передбачаємо від'ємну реакцію пар тнера: "Я, звичайно, розумію, що ти не захочеш про це говорити". Краще сказати просто, що вас дратує, травмує, робить нещасливою - і дайте партнерові самому відреаґувати на ваші слова.
-- Не відповідати на докори докорами. Не кричаїи відразу в обличчя партнерові, який за щось вам докоряв: "Сам дурень!" Спочатку спробуйте вислухати, в чому вам, власне, докоряють - може, в цьому є частка правди? Якщо ж докори здадуться вам абсолютно несправедливими, пообіцяйте на дозвіллі подумати над сказаним. Це заспокоїть партнера, а вам дасть час угамувати власне роздратування.
-- Уникайте повторень. Замість того, щоб уважно вислухати одне одного, ми відразу ж закидаємо партнера одними й тими ж фразами з неминучим нагадуванням на кшталт: "казала ж мені мама", здатними і святого вивести з рівноваги. При цьому, як правило, діалог закінчується неконсіруктивно.
Чому все раптом стало не так? Більшість психіатрів пояснює своїм стомленим домашніми чварами пацієнтам, як поводитися під час сварок і конфліктів. Одначе звідки беруться їді конфлікти, чому раптом серед повного подружнього щастя здіймаються чвари, які раптом усе ламають? Спочатку чоловік і дружина переживають пору взаємної закоханості. Їм бракує часу обмінюватися стусанами. Коли ж усе це змінюється? У ту мить, коли звучить марш Мендельсона, каже французький психолог Поль Солойоз, який розглядає подружні союзи з позиції чоловіка. Будь-який, навіть найбільш високоорганізований чоловік, підсвідоме відчуває, що під звуки цього маршу настав кінець його самосіійному життю. На початку стосунків він почувається цілком незалежним від жінки, до якої залицяється і якою захоплюється - хоча б тому, що йому треба її завоювати. Для чоловіка будь-якого віку закоханість - це період юності.
На пізнішій стадії стосунки розвиваються у напрямку дорос- лості: придбали квар тиру, будинок, народжується дитина. І ці дорослі починання немовби відкидають чоловіка іде далі в дитинство, збуджуючи в його підсвідомості почуття й комплекси підліткового віку. Вій почувається заплутаним домашніми сітями, прагне вирватися з дому і звільнитися від того, хто хоче його стримати.' У цей період він починає затримуватися на роботі, засиджуватися в барі з приятелями або займатися спортом. Жінка почувається покинутою й гадає, що втратила свою привабливість. Якщо цю кризу, що пасі ас, як правило, на кінець першого року шлюбу, пара переборює, вона міцніє й утримується на тривалий період до наступної фази.
Щоб шлюб не розпався на початковій фазі, психолог П. Со- ломон радить парам перший рік після одруження частіше контактувати обидвом із доброзичливими родичами, психотерапевтом. Такі контакти дозволять молодятам поглянути на свій шлюб збоку, немов чужими очима. Тоді не тільки легше зрозуміти поведінку партнера, а й свою власну. Чоловік тоді збагне, ідо він
Loading...

 
 

Цікаве