WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Шляхи створення сприятливого соціально- психологічного клімату в студентскій академічній групі - Курсова робота

Шляхи створення сприятливого соціально- психологічного клімату в студентскій академічній групі - Курсова робота

членів групи, серед яких він має високий статус. Традиційно прийнято розрізняти три основні стилі лідерства: авторитарний, демократичний і либеральний
Авторитарний стиль характеризується вираженою владністю лідера, директивністью його дій, єдиноначальністю прийнятті рішень, систематичним контролем за діями введених. Авторитарний лідер звичайно не дозволяє залежати від нього людям втручатися в керівництво, брати під сумнів, заперечувати прийняті їм рішення. Він чітко розділяє свої власні права й обов'язки ведених, обмежуючи дії останніх лише виконавськими функція Для нього ідеальний підлеглий - дисциплінований виконавець.
Демократичний стиль лідерства відрізняється від авторитарного тим, що лідер постійно звертається до думки залежних від нього людей, радиться з ними, залучає їх до вироблення, прийняттю рішень, до співробітництва в керуванні групою. Він не проводить чіткої лінії між власними правами й обов'язками ведених. Частина своїх повноважень він добровільно передає членам групи; вони у свою чергу так само добровільно приймають на себе частину його обов'язків, якщо в цьому виникає необхідність. Демократичний лідер особливо цінує таких підлеглих, хто самостійний і ініціативний, тактично підходить до роботі. Він приділяє велику увагу не тільки діловим, але й особистим взаєминам у групі.
Ліберальний стиль лідерства - це така форма поводження лідера, при якій він фактично йде від своїх обов'язків по керівництву групою й поводиться так, начебто він лідер, а рядовий член групи. Всі питання внутрігрупового життя в цьому випадку вирішуються колективною думкою, що у групі приймається як закон, і цьому у своєму поводженні випливають не тільки рядові учасники групи, але й сам лідер. Фактично в цьому випадку він є лідером номінально.
На протязі багатьох років дослідження лідерства перед психологами неодноразово виникало питання: який з розглянутих стилів лідерства найбільш доцільний? Спочатку коли тільки ще зароджувалися відповідні досліджений уважалося, що демократичний стиль лідерства є найкращим. Дійсно, у ньому більше привабливих рис ніж в інших. При даному стилі лідерства в групі створюється сама сприятлива атмосфера для творчої роботи й для задоволення інших важливих соціальних потреб людей. Цей стиль лідерства сприяє постановці й рішенню групи найбільш складних завдань. Він і людьми психологічно сприймається як найбільш сприятливий.
І, проте, сказати, що даний стиль лідерства виявляючи найкращим і до нього треба прагнути в усіх без виключення випадках життя, не можна. Нерідко переважніше виявляється авторитарний і навіть ліберальний стиль лідерства, наприклад, коли в умовах дефіциту часу необхідно домогтися високої організованості, дисципліни, відповідності дій або коли необхідно приймати рішення, що зачіпає інтереси всіх членів групи. Тому на практиці самим вдалим є не який-небудь один із трьох перерахованих стилів лідерства, а гнучкий, або комбі нований, стиль лідерства, при якому лідер, уміючи поводитися по-різному, гнучко міняє стиль свого поводження в залежності від сформованої в групі обстановки.
ІІ. Взаємовідносини і сприятливий клімат в групах.
2.1. Характеристика міжособистісних взаємин.
Мiжособистiснi взаемини - це той психологiчний феномен, який неми-нyче виникае в процесi спiлкування i стосуеться вcix сфер людського суспiльства - полiтики, економіки, культури, побуту i т. iн. Зв'язок мiж мiжособи-стicними взаєминами i життєдiяльнiстю носить каузальний, тобто взаемообумовлений характер. Скажiмо, дружнi доброзичливi стосунки в шкiльному клaci допомагають ефективнiше справлятися з завданнями навчально-ви-ховного процесу, а це, в свою чергу, стимулює розвиток мiжособистiсних взаємин: в бiк ще бiльшої товариської групової згуртованості.
В українськiй мові icнyє специфiка вживання тepмінiв "взаємини" ("стосунки") та "вiдносини". Другий вживається, як правило, тодi, коли йдеться про обов'язок мiж об'ектами чи явищами - мiждержавнi вiдносини, виробничi вiдносини i т.iн. Перший використовуеться тодi, коли мається на увазi зв'язок мiж суб'ектами людського спiлкування.
В основi взаємин лежить ставлення особистостi. Ставлення - це позицiя особистостi до всього, що її оточуе i до самої себе, прояви якої пов'язанi з емоцiйними переживаннями.
Мiжособистiснi взаємини - суб'єктивнi зв'язки i ставлення, якi iсну-ють мiж людьми в соцiальних групах; це система мiжособистiсних установовок, цiннiсних орiентацiй, очiкувань, якi визначаються змiстом спільної життєдiяльностi людей.
У вiтчизнянiй та зарубiжнiй психології в мiжособистiсних взаеминах прийнято видiляти три основних компоненти регулювання поведiнки людей: 1) когнiтивний; 2) емоцiйний; 3) iнтеракцiйний, тобто такий, який передбачае взаємодiю.
Когнiтивний компонент особистостi людини, яка спiлкуеться з іншими суб'ектами, включае вci психiчнi процеси, пов'язанi з пiзнанням оточення i самого себе. Це - вiдчуття, пам'ять, мислення, уява. Суб'єктові, скажiмо, необхiдно оцiнити дiлову компетентнiсть партнера у спiлкууванні. Для цього йому треба пригадати критерії, норми оцiнок стосовно конкретного виду дiялъностi, яка маєетъся на увазi, порiвняти з ними реалънi дії партнера, проаналiзувати його реальну поведiнку, зробити певні висновки i на основі цъого виробити вiдповiдне адекватне ставлення. зрозумiло, що це неможливо без активізації практично вcix процесiв, про йшла мова вище.
Емоцiйний компонент обiймає все, що може бути зафiксоване на piвні фiзiологiчних реєстрацiй та суб'ективних ставлень. Це передусiм позитивнi та негативнi переживання, конфлiктнiсть емоцiйних ставлень, внутрiшньоособистiсна, мiжособистiсна емоцiйна чутливiсть, задоволення собою, партнером, роботою, взагалi умовами життя тощо.
Наприклад, та ж компетентнiсть партнера в тому чи iншомув дiяльностi може бути оцiнена не тiльки на основі когнiтивних, рацiональних висновкiв, а й залежно вiд емоцiйного наповнення особистiсних взаємин з ним. За умови добрих, товариських стосунків оцiнка буває завищеною, у складних, конфлiктних - заниженою.
Iнтеракцiйний компонент (взаемодiя) регулюються першими двома і включає в себе конкретнi вiдкритi дії стосовно партнера. В свою чергу взаємодiя чинить зворотний вплив на когнiтивний та емоцiйний компоненти. Якщо, скажiмо, протягом тривалого часу дії партнера не вiдповiдають надто оптимiстичним, завищеним оцiнкам суб'єкта, це може призвести до погiршення мiжособистiсних взаємин, обумовити зниження даних ранiше оцiнок компетентностi та дiлових якостей.
Сприймання i розумiння людьми одне одного, мiжособистiснi взаємини, їх поведiнка можуть мати широкий дiапазон варiацiй, але стан вдоволеностi-невдоволеностi - основний критерiй оцiнки мiжособистicних ставлень. Симпатiї - антипатii, привабливicть - непривабливiсть поняття, якi перехрещуються, але не збiгаються повнiстю. Перше характеризуе лише емоцiйне ставлення в системi "суб'єкт - суб'єкт", друге ширше i включае момент взаємного притяганя. Взаємне притягання людей є просторово-часовим, безпосереднiм чи, опосередкованим, реальним чи бажаним, як взаємна залежнiсть суб'ектiв, яка особистiстю сприймається та переживається. Притягання не обов'язко-во супроводжуеться станом задоволення.
Loading...

 
 

Цікаве