WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Управління системою контролю самостійної роботи студентів вищої школи. Психологічний аспект - Курсова робота

Управління системою контролю самостійної роботи студентів вищої школи. Психологічний аспект - Курсова робота

активно сприймати інформацію, а й самостійно мислити та працювати. Всі відомі види лекцій можна поділити на кілька груп:
- із найменшим ступенем спонукання до самостійної діяльності - лекція-монолог;
- із середнім ступенем - діалого-дискусійні бесіди, консультації та ін.;
- із високим ступенем - проблемні лекції, "мозкова атака" з "навмисними" помилками та ін.;
- лекції, на яких рівень самостійності студентів невисокий, однак проявляється зацікавленість, що теж позитивно впливає на рівень і міцність знань - цє лекція-вдвох, -шоу, - інцидент.
Окремо можна виділити лекцію-співпрацю, на якій поєднуються характеристики двох останніх груп.
У результаті проведених досліджень щодо застосування різних видів лекцій можна зробити висновок, що найчастіше у вищих навчальних закладах освіти використовуються лекції монологи, дещо рідше - проблемні та діалого-дискусійні.
Великого значення при підготовці лекції має вибір раціонального співвідношення роботи викладача і самостійної роботи студентів. Як підкреслює А.М.Алексюк, студенти значно вище оцінюють не стільки саму майстерність лектора, скільки його слушні поради щодо організації самостійної роботи.
Проте необхідно визнати, що в ході найкращих лекцій важко, а то й часом неможливо створити умови для самостійної роботи студентів. Це завдання краще виконувати на заняттях з групою студентів.
Всі види групових (практичних) занять теж можна поділити за рівнем самостійної діяльності студентів:
- традиційне практичне (семінарське, лабораторне) заняття (низький рівень СРС), коли студенти виконують завдання на дошці, а інші переписують у зошит; або студенти по черзі відповідають на запитання, а інші слухають і доповнюють;
- практичне (семінарське, лабораторне) заняття за індивідуальним завданням (високий рівень СРС), що вимагає занадто багато часу для контролю за кожним студентом, якщо відсутні засоби програмованого навчання;
- нетрадиційні заняття (високий рівень СРС) у формі конференцій, дискусій, вікторин, колоквіумів із застосуванням ділових ігор.
Важливо підкреслити вагомість діалогічної взаємодії на практичних заняттях, яка збагачує творчі можливості особистості взаємним обміном ідеями, досвідом і дозволяє виразити та проявити суспільно-соціальну сутність студента. При цьому студент набуває здатності співвідносити точку зору з іншими, збагачуючи власну свідомість. Іншими словами, створюються можливості реалізації міжособистісного колективного обговорення варіантів розв'язку проблемного завдання, отриманих у процесі роботи окремими студентами, створюються умови для аналізу позицій студентів групи щодо аргументації правильності чи помилковості як розробки питання, так і його розуміння. Цим визначається більш високий рівень результативності навчання.
Ефективність та результативність СРС значною мірою залежить від викладача. Аналізуючи погляди вчених-педагогів Л.Г.В'яткіна, Н.С.Журавської, Л.М.Журавської, І.І.Кобиляцького, В.Оконя, Л.І.Рувинського, Н.В.Рум'янцевої, В.Ф.Шаталова, М.І.Шевандріна, Ю.Ю.Щербаня та ін., можна запропонувати розмежування ролей викладача в залежності від його втручання в самостійну діяльність, ступеня мети та рівня засвоєння знань: 1 - "лектор" як носій повної інформації про процес виконання СРС, 2 - "керівник" як організатор та носій основної інформації, 3 - "консультант", що здійснює дієву допомогу при наявності визначених утруднень при виконанні самостійних робіт, 4 - "модератор" - спостерігач, але арбітр, який тільки спрямовує самостійну розумову діяльність.
Отже, аналізуючи стан управління СРС у вищих навчальних закладах та на основі ієрархії рівнів управління СРС, згідно зі змістом функцій учасників навчального процесу, які представлені, спираючись на узагальнену ієрархію рівнів управління й освіти та з урахуванням лінійно-функціонального характеру освітнього менеджменту, можна виділити три напрямки менеджменту, що пов'язані з розв'язанням проблем СРС та поетапною її реалізацією у навчальному процесі. Ієрархічно за характером діяльності, що забезпечує функціонування системи СРС, її проектування, організацію тощо, такі напрямки менеджменту відповідають певним рівням реалізації управління СРС (Рис.2)
Самостійна робота студентів є одним з основних резервів підвищення ефективності навчання. Головною метою самостійної роботи є формування професійно необхідних якостей майбутнього фахівця. Тому методологічним принципом самостійної роботи як виду навчання у Вузі є професійна спрямованість.
Фундаментальні науково-педагогічні дослідження визначають загальні тенденції в організації самостійної роботи студентів. Самостійна робота є складним педагогічним явищем, при дослідженні якогонауковці обирають різні напрями. На теоретичному й методологічному рівнях проблему організації самостійної роботи студентів у процесі оволодіння знаннями розглядали Л. П. Аристова, В. К. Буряк, Є. Я. Голант, М. А. Данилов, Б. Н. Єсипов, Л. В. Жарова, В. А. Козаков, Б. І. Коротяєв, І. Я. Лернер, О. А. Нільсон, І. Т. Огородников, В. Ф. Паламарчук, П. І. Підкасистий, О. Я. Савченко, А. В. Усова, Т. І. Шамова та ін. Досліджувалися питання розвитку самостійності під час позааудиторної діяльності (О. А. Дубасенюк, Л. В. Клименко, В. І. Лозова, М. В. Лубенець, Л. В. Онучак).
Важливе методологічне значення для обгрунтування теоретичних основ і конкретних методик самостійної роботи студентів мають положення сучасної психологічної науки про закони пізнання й організації навчально-пізнавальної діяльності (П. Я. Гальперін, К. К. Платонов, Г. С. Костюк, Н. О. Менчинська, С. Л. Рубінштейн).
Обгрунтування принципів, на основі яких будується самостійна робота студентів, міститься у працях Ю. К. Бабанського, В. І. Загвязинського, Ч. Купісевича, В. Оконя, М. М. Скаткіна та ін. Цікавим є дослідження щодо шляхів формування внутрішньої та зовнішньої мотивації навчальної діяльності . Доведено, що дотримання принципу свідомості, творчої активності та самостійності студентів сприяє ефективності навчання, мотивації засвоєння знань, формуванню навичок і вмінь .
У педагогічній науці досліджено різні підходи до класифікації самостійної роботи: за умовами виконання ; за способом накопичення фактичних знань із предмета ; за обов'язковістю тощо.
В обгрунтованому Л. В. Онучак підході акцент у самостійній позааудиторній роботі робиться не стільки на самостійності дій студента, скільки на тому, що він самостійно визначає додаткову (до визначеної навчальним планом) мету. За умов такого розуміння сутності самостійної позааудиторної роботи головне завдання викладача зводиться вже не стільки до розробки предметів, з якими має працювати студент, скільки до створення необхідних умов самоактуалізації, самореалізації студента як особистості, що дозволяє йому самому визначити додаткові навчальні цілі.
Найбільш поширеним методом опрацювання самостійного програмного матеріалу студентами є робота під керівництвом викладача, коли студенти отримують методичні рекомендації з визначеною необхідною літературою, яку доцільно використати для підготовки даної теми. Тому дослідження організації самостійної роботи студентів обов'язково співвідноситься з роллю викладача-організатора . Водночас значна увага надається цілком
Loading...

 
 

Цікаве