WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Теоретико-методологічні основи розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів освіти - Курсова робота

Теоретико-методологічні основи розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів освіти - Курсова робота

особливо, дисциплінуючими).
емоційний компонент (гуманістична установка на спілкування, інтерес до іншої людини, готовність вступати з нею в особистісні, діалогічні взаємини, інтерес до власного внутрішнього світу; розвинуті емпатія та рефлексії; високий рівень ідентифікації з виконуваними професійними та соціальними ролями; позитивна Я-концепція; адекватні вимогам професійної діяльності психоемоційні стани).
За рівнем розвитку комунікативної компетентності серед майбутніх практичних психологів будемо розрізнювати дві групи:
По-перше, це випускники з професійно достатнім рівнем комунікативної компетентності, яким притаманна домінуюча орієнтація на використання діалогічних стратегій взаємодії з партнерами по спілкуванню, на реалізацію суб'єкт-суб'єктної моделі взаємодії з ними, на розв'язання не лише репродуктивних, але й продуктивних задач у процесі спілкування, в увазі не лише до операційно-інструментальної, але й, передусім, до внутрішньої, глибинної сторони спілкування, який стосується особистісно-смислових утворень.
По-друге, це випускники, комунікативна компетентність яких описаним вимогам не відповідає (домінує орієнтація на використання монологічних стратегій взаємодії з партнерами по спілкуванню, реалізується, насамперед, суб'єкт-об'єктна модель взаємодії (спілкування за типом розпоряджень, наказів, інструкцій, вимог тощо), зосередженість уваги, насамперед, на репродуктивній стороні професійного спілкування, на його зовнішньому, поведінковому рівні).
Розділ 3. Застосування соціально-психологічного тренінгу в професійному навчанні психологів
Досвід застосування активних форм навчання - тренінгів, ділових і рольових ігор, вирішення ситуаційних завдань, організація тематичних дискусій чи "мозкового штурму" та ін. - поступово накопичується як у світі загалом, так і в Україні зокрема, але поряд з цим повсякчас виникають непрості запитання. Розвиток психологічних служб, які орієнтують психолога на різноманітні форми активного навчання, гостро ставить питання про активну психологічну підготовку самих спеціалістів-психологів. Важливим тут є не лише висока інформативність з психологічних питань, теоретичних і методологічних, не тільки підготовка до дослідницької діяльності, але й готовність до професійного надання практичної психологічної допомоги. Застосування тренінгових занять по розвитку комунікативних навичок і вмінь дає змогу в цікавій і доступній формі оволодівати знаннями необхідними для розвитку професійної компетентності і комунікативної компетентності зокрема.
Загальноприйнятого визначення поняття "тренінг" не існує, це призводить до широкого тлумачення метода і визначення цим терміном різних прийомів, форм, способів і засобів, які використовують в психологічній практиці.
Термін "тренінг" (від англ.train, training) має ряд визначень: навчання, виховання, тренування, дресура. Подібна багатозначність притаманна і науковим визначенням тренінгу, зокрема Ю.М. Ємельянов визначає його як групу методів розвитку здібностей до навчання і оволодіння будь-яким складним видом діяльності [7;8].
Тренінг визначають як засіб перепрограмування існуючої у людини моделі управління поведінкою і діяльністю. Існує визначення тренінгу як частини запланованої активності організації, націленої на вдосконалення професійних навичок і вмінь, чи на модифікацію атитюдів та соціальної поведінки персоналу.
В сучасній психології поширене визначення тренінгу як одного з активних методів навчання, чи соціально-психологічного тренінгу. Так А.А. Петровська розглядає соціально-психологічний тренінг як засіб взаємодії, направленої на розвиток знань, соціальних установок, вмінь і навичок міжособистісного спілкування, засобу розвитку компетентності спілкування, засобу психологічної взаємодії [23;25].
Г.А. Ковальов відносить соціально-психологічний тренінг до методів активного соціально-психологічного навчання як комплексного соціально-дидактичного напрямку [13].
Б.Д. Паригін називає методи групового консультування, описуючи їх як активне групове навчання навичкам спілкування в житті і суспільстві: навчання професійним навичкам і адаптації до нової соціальної ролі з відповідною корекцією Я-концепції та самооцінки [22].
Тренінг як форма навчання має істотні переваги перед іншими формами та видами навчання, особливо при підготовці психологів, професійна діяльність яких вимагає не просто знань, а й уміння застосовувати свої знання в практичній діяльності.
За визначенням Б.Ф. Ломова, тренінгові технології являють собою ефективні "засоби психічного розвитку людини" [17, с. 12]. Їхня цінність полягає у можливості подолання обмежень, які властиві традиційним методам навчання професійній діяльності. До таких обмежень, зокрема, відноситься відмінність між предметом навчальної діяльності, що є абстракцією різного ступеня узагальнення (навчальні тексти, описи, настанови), і реальним предметом професійної діяльності, в якій знання надаються не в чистому вигляді, а загальним контекстом виробничих процесів і ситуацій.
Вперше тренінгові заняття, спрямовані на підвищення компетентності в спілкуванні, булипроведені учнями К. Левіна в США і отримали назву Т-груп. К. Левін стверджував, що більшість ефективних змін в установках і поведінці людини відбувається в груповому, а не в індивідуальному контексті, тому, для того щоб виявити і змінити свої установки, виробити нові форми поведінки, людина повинна подолати свою автентичність і навчитись бачити себе так, як його бачать інші.
Т-групах навчали керівників, менеджерів, політичних лідерів ефективній взаємодії, умінню керувати, вирішувати конфліктні ситуації, посилювати групову згуртованість. Деякі Т-групи були орієнтовані на виявлення життєвих цінностей особистості, посилення відчуття її самоідентичності. Вони виникли в 1954 р. і отримали назву груп сенситивності.
В 60-х - 70-х рр. ХХ ст. Т-групи та групи сенситивності широко поширилися особливо серед установ та організацій. Основною метою їх застосування було вирішення конфліктних ситуацій в робочих групах, а також оптимізація відносин робочих та службовців.
Соціально-психологічний тренінг набув широкого поширення у вітчизняній психологічній практиці. Перша монографія, присвячена теоретичним і методологічним аспектам соціально-психологічного тренінгу, була надрукована А.А. Петровською в 1982 році [23].
Цей метод активно використовують в роботі з дітьми, батьками, професіоналами соціономічної групи, керівниками підприємств і організацій. Досвід його використання відображено в роботах Ю.М. Ємельянова, В.П. Захарова, Г.А. Ковальова, А.А. Петровської, Н.Ю. Хрящової, Чепелєвої Н.В., Долинської Л. В., Левченко М.В. та інш. [6;7;11;30;38].
Загальна мета соціально-психологічного тренінгу - підвищення компетентності в спілкуванні - може бути конкретизована в ряді задач обов'язково пов'язаних з набуттям знань, формуванням умінь, навичок, розвитком установок, які зумовлюють поведінку в спілкуванні, перцептивних здібностей людини, корекція та розвиток системи відносин особистості, оскільки особистісні відмінності являються тим фоном, який розписує в різні кольори дії людини, його вербальні і невербальні прояви [30, с. 10].
Що стосується методів соціально-психологічного тренінгу, то поряд з використанням традиційних лекцій, семінарів,
Loading...

 
 

Цікаве