WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Теоретико-методологічні основи розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів освіти - Курсова робота

Теоретико-методологічні основи розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів освіти - Курсова робота

послаблюють) ефект впливу учасників спілкування один на одного. Так, ним детально аналізуються причини, від яких залежить ефективність словесного впливу людини на людину. Розвиваючи ідеї І.П.Павлова, К.І.Платонова ті інших вчених, М'ясищев на великому експериментальному матеріалі показав, що слово, маючи певний загальний смисл для групи людей, водночас має для кожної конкретної людини індивідуальний психологічний та фізіологічний контекст, зумовлений його індивідуальною значущістю для людини. Остання, у свою чергу, залежить від місця, яке займає у досвіді людини ті предмети, особи чи обставини, що символізуються даним словом, тобто від особистісного ставлення суб'єкта до них [20].
Сучасні дослідники вивчають окремі знакові системи, за допомогою яких здійснюється передача інформації. Відповідно розрізнюють вербальну комунікацію, яка використовує як знакову систему мову, та невербальну комунікацію, яка включає різні знакові системи: оптико-кінетичну, що використовує жести, міміку, пантоміміку (загальна моторика різних частин тіл відображає емоційні реакції людини, що придає ситуації спілкування особливостей, які неоднозначно сприймаються у різних соціально-культурних середовищах); паралінгвістичну (система вокалізації мовлення, яка виражає почуття та стани людини) та екстралінгвістичну (темп мовлення, включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів); простір і час організації комунікативного процесу; особливості контакту очей під час спілкування тощо.
Вербальна і невербальна комунікації взаємопов'язані між собою. За оцінкою дослідників, лише 7% змісту повідомлення передається значенням слів, у той час як 38% - пара- і екстралінгвістичними, а 55% іншими невербальними засобами [14, с. 91].
Такий системно-комунікативно-інформаційний підхід дозволяє визначити критерії, умови і способи ефективності комунікації на основі врахування специфіки протікання психічних процесів в умовах передачі інформації по каналу зв'язку, наглядно показати схему взаємодії учасників спілкування, однак не розкриває внутрішньої природи цієї взаємодії, характеру та психологічних механізмів двохсторонньої активності її учасників.
Для виявлення сутності спілкування важливим є уявлення про його функціональну та рівневу організацію (Б.Д.Паригін, Г.М.Андрєєва, О.О.Бодальов, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, Л.О.Карпенко, В.М.Панферов та інші).
Так, Г.М.Андрєєва [3] розрізнює три взаємопов'язані сторони (функції) спілкування, а саме:
комунікативну або обмін інформацією між учасниками спілкування;
інтерактивну чи організацію взаємодії між ними, тобто обмін не лише ідеями та знаннями, але й діями;
перцептивну, по-іншому, процес сприймання учасниками спілкування один одного та встановлення на цій основі взаємопорозуміння.
Б.Ф.Ломов [17, с. 266] серед функцій спілкування називає:
інформаційно-комунікативну, пов'язану з процесами обміну інформацією;
регулятивно-комунікативну, пов'язану із взаємною корекцією дій під час спільної діяльності;
аффективно-комунікативну, яка відноситься до емоційної сфери людини і відповідає потребам у зміні свого емоційного стану.
Ще більш детальну класифікацію пропонує Л.О.Карпенко, виділяючи вісім функцій спілкування:
контактну, мета якої полягає у встановленні контакту як стану взаємної готовності до приймання та передавання повідомлень і підтримуванні взаємозв'язку у формі постійного взаємного орієнтування;
інформаційну, мета якої - обмін повідомленнями;
спонукальну, мета якої полягає у стимулюванні активності партнера по спілкуванню, спрямуванні його на виконання тих чи інших дій;
координаційну, мета якої - взаємне орієнтування і узгодженні дій при організації спільної діяльності;
функцію розуміння, мета якої полягає не лише у адекватному сприйманні та розумінні смислу повідомлення, але і у розумінні партнерами один одного;
амотивну, мета якої - пробудження у партнерові потрібних емоційних станів, а також зміна за його допомогою своїх власних станів і переживань;
функцію встановлення взаємин, мета якої - усвідомити і зафіксувати своє місце у системі рольових, статусних, ділових, міжособових та інших зв'язків спільноти, у якій індивіду прийдеться діяти;
функцію впливу, мета якої - зміна стану, поведінки, особистісно-смислових утворень партнера, у тому числі його намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності тощо [31, с. 245].
У своєму аналізі мовного спілкування Р.Якобсон [40] виділяє шість основних функцій: емотивну (експресивну, афектну) - ставлення того, хто говорить, до повідомлення; конативну - пробудження адресата до дії; референційну (когнітивну, денотативну) - вираження думки; поетичну - розрізнення реального і уявного; фактичну - підтримка контакту; метамовну - уточнення, регулювання власного висловлювання.
М.Холідей у своїх експериментальних дослідженнях [41] доходить висновку про існування семи функцій мовної поведінки: інструментальної - задоволення матеріальних потреб; регулюючої - контролю поведінки оточуючих; взаємодії - підтримки контакту; особистої - самопред'явлення; евристичної, пошукової; уявної, пов'язаної з внутрішнім світом; інформативної - повідомлення нової інформації.
Як бачимо, зміст, функції та структура спілкування, які розрізнюються у роботах різних дослідників, надзвичайно різносторонні за своїм змістом та назвами, однак усі вони відображають різні сторони взаємодії людей, а тому широко використовуються при інтерпретації різних форм професійного спілкування.
Виходячи зі сказаного, професійне спілкування шкільного психолога можна інтерпретувати як форма та процес взаємодії з учнями. Воно одночасно реалізує комунікативну, перцептивну та інтерактивну функції, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних та невербальних, тобто оптико-кінетичних, паралінгвістичних і екстралінгвістичних засобів. Домінуючою для нього є особистісна орієнтованість. За спрямованістю інформації воно носить аксіальний характер. Воно насамперед контактне, буває інформаційним, спонукальним та координуючим, характеризується високим рівнем репрезентативності та поліінформативністю. Воно утворює специфічний синтез усіх основних характеристик спілкування, виражаючись при цьому уновому якісному змісті.
Розділ 2. Огляд різних підходів до дослідження комунікативної компетентності особистості
Проведений вище аналіз категорії "спілкування" послугував методологічною основою для розгляду різних підходів до дослідження проблеми комунікативної компетентності особистості. Довідникова література, яка відображає загальноприйнятий рівень інтеграції сучасних підходів до визначення тих чи інших понять, інтерпретує компетентність як знання та досвід у певній галузі [ 36; 37]. Наш аналіз цього поняття буде здійснюватися у рамках психологічних теорій та практичної психології, де компетентність у спілкуванні розуміється значно ширше.
Вона трактується:
як складне утворення, що включає знання соціально-психологічних факторів і уміння використовувати їх у конкретній діяльності, розуміння мотивів, інтенцій, стратегій поведінки, фрустрацій, як своїх власних, так і партнерів по спілкуванню, уміння розібратися у групових соціально-психологічних проблемах, осмислення можливих перешкод на шляху до взаємного порозуміння, оволодіння технологією та психотехнікою спілкування
Loading...

 
 

Цікаве