WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Теоретико-методологічні основи розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів освіти - Курсова робота

Теоретико-методологічні основи розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів освіти - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Теоретико-методологічні основи розвитку комунікативної компетентності майбутніх практичних психологів освіти
?
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. Аналіз категорії спілкування
Розділ 2. Огляд різних підходів до дослідження комунікативної компетентності особистості
Розділ 3. Застосування соціально-психологічного тренінгу в професійному навчанні психологів
ВИСНОВКИ
Література
ВСТУП
Зміни соціально-політичної та культурно-історичної ситуації, які відбуваються в сучасній Україні, вимагають від системи освіти пошуку нових методів і форм навчання, які б змогли забезпечити виховання соціально зорієнтованої особистості. Сучасна освіта повинна стати одним із факторів розвитку самої держави та трансформації суспільно-політичного та економічного життя суспільства. Вирішення нових завдань, які виникли перед системою освіти України, залежить від послідовної демократизації та гуманізації взаємин усіх учасників педагогічного процесу (педагог-педагог, педагог-студент, студент-студент), що, у свою чергу, вимагає активного впровадження у педагогічну практику психологічних знань. В зв'язку з цим зростає значення розуміння та взаєморозуміння як здатності індивіда орієнтуватися в нових умовах і обставинах, як уміння переборювати сталі стереотипи поведінки, уміння змінювати застарілі точки зору. Вибір шляхів та засобів вдосконалення орієнтації в нових умовах багато в чому залежить від комунікативної компетентності і визначається розумінням її природи. Стає все більш очевидним, що перед суспільством постають задачі, які вимагають дослідження складного феномена комунікативної компетентності та її впливу на розвиток особистості.
В наукових дослідженнях вчених, присвячених проблемі спілкування (Г.М.Андреєва, Б.Д.Паригін, Л.А.Петровська, Є.В.Руденський та інші) наголошується, що розвиток особистості не можливий без побудови якісного процесу спілкування, оскільки саме в процесі міжособистісної комунікації відбувається не лише обмін певною інформацією, а й реалізація особистістю своєї суб'єктивності [3;22;23;34]. Вона в свою чергу, пов'язана з наявністю у особистості необхідного рівня комунікативної компетентності, з володінням певним досвідом рольової самоорганізації в ситуаціях спілкування, відсутністю психофізіологічних затисків. До складу комунікативної компетентності входять: уміння давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій має відбутися спілкування; програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації; вміти пристосовуватись до умов соціально-психологічної атмосфери комунікативної ситуації [34].
Розвиток комунікативної компетентності займає особливе місце в підготовці майбутніх педагогів і психологів. Оскільки професії практичного психолога і педагога відносяться до соціономічних видів праці, де спілкування із сторони, що супроводжує трудову діяльність, перетворюється у професійно значущу, суттєву сторону. Всі основні види роботи вчителів і практичних психологів (сприяння формуванню особистості дитини, розвитку її здібностей, психодіагностика, психологічне консультування, психокорекція, профілактика, просвітницька діяльність тощо) здійснюються через організацію спілкування з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу.
Багатоаспектність діяльності психолога системи освіти висуває певні вимоги до індивідуально-психологічних особливостей та професійних якостей практичного психолога, зокрема, до рівня його комунікативної компетентності. У той же час, в теорії і практиці функціонування шкільної психологічної служби ще не розроблено еталонної моделі практичного шкільного психолога, не об'єктивовані вимоги до його особистості та професійної діяльності, що суттєво ускладнює роботу спеціальних факультетів з підготовки практичних психологів, відкритих при вищих навчальних закладах педагогічного профілю. Як наслідок, виникла суперечність між необхідністю швидкої підготовки практичних психологів для системи освіти та якістю цієї підготовки. Поглиблює цю суперечність ще й відсутність апробованих ефективних технологій професійної підготовки майбутніх практичних психологів.
Розділ 1. Аналіз категорії спілкування
Сутність спілкування, філогенетична та онтогенетична специфіка його розвитку, індивідуальні та вікові особливості, функції і специфіка є предметом вивчення філософів, соціологів, психолінгвістів, педагогів, етнологів, етнографів, спеціалістів із загальної, соціальної, педагогічної та вікової психології, семіотики, теорії культури, теорії інформації тощо.
Підкреслюючи універсальний характер спілкування як явища суспільного життя, Б.Д.Паригін наголошує, що це "... багатогранний процес, який може одночасно виступати як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як їх процес взаємовпливу один на одного, і як процес співпереживання та взаємного розуміння один одного" [22, с. 178]. На думку Г.М.Андрєєвої, спілкування можна трактувати як взаємодію двох (або ж більшої кількості) людей, спрямовану на об'єднання та узгодження їх зусиль з метою налагодження взаємостосунків та досягнення спільного результату [3].
Стійкою традицією вітчизняної психології є аналіз спілкування на основі загальнопсихологічної теорії діяльності (В.В.Давидов, О.В.Запорожець, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, О.О.Леонтьєв, М.І.Лісіна, С.Д.Максименко, Д.Б.Ельконін та інші), відповідно до якої діяльність інтерпретується як реальний процес, що складається із сукупності дій та операцій, а основна відмінність між різними видами діяльності полягає у специфічності їх предметів. Таким чином, при аналізі тієї чи іншої діяльності слід вичленити, насамперед, її предмет, з'ясувати спонукальні потреби та мотиви, та встановити дії та операції, з яких вона складається.
Даний підхід послідовно проводиться у роботах таких психологів як О.О.Леонтьєв, М.І.Лісіна та ряду інших, які трактують спілкування як специфічну різновидність людської діяльності. Так, наприклад, О.О.Леонтьєв [15] вважає, що спілкуванню як діяльності притаманна така структура:
1) специфічна (самостійна або підпорядкована) мета; 2) специфічна мотивація; 3) нормативність, яка виявляється у факті соціального контролю за перебігом і результатами акту спілкування; 4) результативність, тобто міра збігу отриманого результату з метою. Відповідно організація діяльності складається з програмування дій, виконання програми та порівняння реалізації з програмою.
Відповідно до сказаного, у спілкуванні як діяльності виділяють [16, с. 12-14] такі структурні компоненти: предмет спілкування - інша людина, партнер по спілкування як суб'єкт; потреба у спілкуванні - прагнення людини до пізнання й оцінки інших людей, а через це та з допомогою цих інших - до самопізнання й самооцінки; комунікативні мотиви - те, що спонукає людину до спілкування (відповідно до названого предмета спілкування, мотиви останнього втілюються або "опредмечуються"(О.М.Леонтьєв) у тих якостях даної людини або інших людей, ради пізнання та оцінки яких вона вступає у взаємодію з оточуючими); дії спілкування - одиниці комунікативної діяльності, цілісні акти, адресовані іншій людині та спрямовані на неї як на свій об'єкт; завдання спілкування - те, на досягнення чого в даних конкретних умовах спрямовані різноманітні дії, що
Loading...

 
 

Цікаве