WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Суїцидальна поведінка в студентському віці: причини, характеристика, методи реабілітації - Курсова робота

Суїцидальна поведінка в студентському віці: причини, характеристика, методи реабілітації - Курсова робота

з вражаючою байдужістю були готові заподіяти собі смерть.
В Китаї самогубство було доволі поширеним, адже так само, як і в інших релігійних вченнях вони вірили, що душа хоче позбавитись від земних мук, тим паче, що сам Будда подав такий приклад.
Загальновідомими для нас є акт хороброго і величного позбавлення життя через "харакірі", який в Японії зустрічався дуже часто. "Харакірі" було "добровільне" і "примусове". У першому випадку самогубець урочисто прощався зі своєю родиною, надягав сукню білого кольору, сідав на килим посеред кімнати і розпорював собі живіт. У ту саму мить його найкращий друг або син відрубував шаблею йому голову. Якщо японець був ображений рівним собі, він мав право викликати його недобровільний "харакірі", і останній був зобов'язаний тоді загинути разом з ображеним.
У греків самогубство було явищем вельми рідкісним, адже переслідувалось законом, але якщо і траплялись акти самогубства на грунті нещасного кохання або небажання розлучитися з коханою людиною, то тіло після сметрі такої людини зазнавало страшних знущань.
Умови грецького життя, як зазначалося, не сприяли розвитку самогубств, але це не стосується римлян - увесь склад їх життя ніби спеціально був створений для сприйняття вчення стоїків. Самогубства в Римі в останні роки Республіки стали повторюватися так часто, що жодна сила не могла протистояти цьому. А між тим, кілька століть раніше самогубства в Римі були такою самою величезною рідкістю, як і в героїчній Греції. Закони Стародавнього Риму суворо карали самовбивць. Так, цар Гарквіній Приск, прагнучи припинити поширення у часи його царювання схильностей до самовбивств, що викликалися непомірне важкими роботами, на які прирікав їх сам цар, для настрашки міста видав наказ розпинати самогубців на хрестах, а потім віддавати їх на поживу диким звірям.
Коли Рим стикнувся із грецьким світом, ідеї епікурейців, а особливо стоїків, стали ширитися з надзвичайною швидкістю. Навіть такі мислителі, як Цицерон, котрий засуджував самогубство, припускав добровільну смерть за певних обставин, наприклад, за фізичних страждань. Законодавство вже не переслідує самовбивць як злочинців, релігія не проклинає їх. Суспільна думка схиляється перед позбавленням себе життя подібно до Катона, Брута. Кассія.
Епікурієць Лукрецій, який скінчив життя самогубством, висловив досить імовірні погляди на причину збільшення самогубств. Цією причиною переважно буває байдужість до життя, що розвивається, в свою чергу, під впливом надмірного страху перед смертю.
За доби середньовіччя, кили в Європі утверджується християнська релігія, самогубства так само переслідуються.
Питання життя та смерті, сенсу життя та безглуздя існування, цікавили філософів від стародавнього світу і до наших днів, нерідко відповіді на ці питання ми можемо знайти не лише в текстах, але і у вчинках самих мудреців.
За Шекспіром (Гамлет), самогубці - це ті, хто повірив в абсолютний кінець, сой без сновидінь, в суцільну смерть; це ті, хто не задалися думкою про очікування його продовження. Єдина перешкода для всезагального вселюдського самогубства - боязнь нового буття, а зовсім не радість життя.[1] "Самогубці, - писав Ф. М. Достоєвський у "Щоденнику письменника", - це люди, які байдуже ставляться до питання релігії, неначе вони ніколи не чули про те, що вони істоти безсмертні".[2]
За виразом В. Соловйова, між тими, хто заперечує життєвий сенс, є люди серйозні, це ті, хто своє заперечення завершує ділом - самогубством; та є несерйозні, які заперечують сенс життя лише роздумами та філософськими системами.
М. Бердяєв глибоко проаналізував психологію самогубця, зазначивши, що людина, яка вирішує покінчити з життям остаточно втрачає віру, надію, а світ для неї стає чужим та ворожим, як наслідок людина повністю занурюється в себе. М.Бердяєв зазначає, що по природі своїй самогубець егоїст, адже крім себе нездатна когось помічати.
"Самогубство по своїй природі є запереченням трьох найвищих християнських істин - віри, надії та любові. Самогубець - це людина, яка втратила віру. Бог перестав бути для неї реальною, доброю силою, яка керує
життям. Вона також людиною, яка втратила віру, впала в гріх нудьги та відчаю і це найбільше. Нарешті, вона є також людиною, яка не має любові, не думає про себе та про інших, про ближніх."[3]
А.Камю вважає, що є одна справжня серйозна філософська проблема: вирішити, чи варто життю бути прожитим, або воно не варте цього, тобто треба відповісти на головне питання філософії. "Самогубство, зазначає А. Камю, завжди розглядалося виключно як соціальний феномен. Ми ж, навпаки, ставимо питання про зв'язок самогубства з мисленням індивіда".[4]
Коротко розглянувши ставлення до суїциду видатних мислителів попередніх епох, світових цивілізацій різних періодів можна зробити висновок, що воно було неоднозначним: від повного заперечення до визнання та прийняття, проте завжди ці погляди формувались під впливом певних релігійних переконань. Розглянемо визначення поняття суїцид.
ІІ Визначення поняття "суїцид"
Самогубство в загально-психологічному аспекті трактують як поведінку людини спрямовану на її знищення. "У розгляді суїцидальної поведінки важливим є соціально-психологічні, біологічні, суспільні фактори, які впливають на її мотивацію".[5] В посібнику з психології суїциду самогубство трактують як навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом.[6] Проте не всі дії людини які мають в наслідку її смерть можна вважати за суїцидальні. Самогубством вважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок).
Самогубство, як вважає психолог кризового стаціонару для суїцидентів О.Калашникова, - це слабість, капітуляція, воно ніколи не може бути виправданим, навіть тоді, коли людина втратила все - кохання, здоров'я, віру в себе, сенс життя. Якщо людина вирішує позбавити себе життя, це означає, що в її свідомості відбуваються суттєві зміни. Сенс життя є фундаментальною життєвою категорією. Людина вирішує позбавити себе життя, коли під впливом тих чи інших обставин її існування втрачає сенс.
"Вихідним в етико-психологічному аналізі самогубств треба вважати категорію життєвого сенсу - одну з найзагальніших, найбільш інтегрованих характеристик розуміння життя та відчуття життя особистості".[7]
Суїцид в період студентського віку
"Різні люди по-різному адаптуються до негативних змін у соціумі (сфера стосунків зпротилежною статтю, сфера навчання, сімейні стосунки): вступають в боротьбу з тими, кого вони вважають противниками; просять допомоги; намагаються уникнути травмуючих впливів" звинувачують себе в тому, що сталось; "опускають руки" та ін. Визначальним чинником вибору конкретної моделі поведінки є позиція особистості, визначення та оцінка нею характеру змін. Нерідко такій позиції властиві амбівалентність, суперечливість, лабільність (лат. Labilis - нестійкий; мінлива невизначеність). Суїцидонебезпечною вважають позицію суб'єкта, щодо змін у ситуації, яку він тлумачить як безвихідну, безнадійну, програшну".[8]
Кожна людина, не дивлячись на повсякденну заклопотаність мріє про щастя, і звісно, що у кожної людини своє уявлення про нього, але чи задумувались ми що таке щастя? Щаслива людина, це людина, яка має сенс свого життя і впевнено крокує до нього, долаючи всі можливі перешкоди на
Loading...

 
 

Цікаве