WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психоаналіз: історія, методи, особливості - Курсова робота

Психоаналіз: історія, методи, особливості - Курсова робота

впадав тут же в психоаналітичний стиль бесіди, ніби маючи для найнебезпечніших ситуацій в запасі особливий вид захисту: "Отож , висловлюючись психоаналітично, ви хочете встановити якийсь взаємозв'язок?!, а саме…" І доповнював далі свої здогадки якоюсь із теоретичних гіпотез. Насправді ж цей пацієнт виявився не здатним безпосередньо переживати власні емоції та відповідні приховані конфлікти.
У тісному взаємопов'язані з поняттям "опір" використовується інше важливе поняття - "захист" (Abwchr-нім.). Слід, однак, відмітити, що Фройд, розвиваючи свою теорію не строго розділяв ці два поняття. Вірніше спочатку він застосовував термін "захист" синонімно до "витіснення". Лише пізніше витіснення було причислене до розряду інших форм захисту, як окремий його варіант. Захист відтак став розглядатись як специфічний психічний механізм. Ось декілька прикладів, виділених Фройдом: заміна на протилежний (зміст), поворот на себе, витіснення, сублімування. (Сублімація в стислому значенні до мех. захисту не належить). Інтелектуалізація та раціоналізація являють собою наступні механізми захисту .
Теорія психологічного захисту була опрацьована і систематизована Анною Фройд (1936). В загальному можна сказати, що до захисту відносяться будь - які психічні процеси, які використовуються індивідом з метою заощадити (убезпечити) "Я" від надмірних проявів тривоги, страху чи невдоволення.
Очевидно концепції опору і захисту в значній мірі взаємно перетинаються. Різниця між ними полягає в тому, що захист є загальною функцією будь-якої особистості (як при неврозі, так і поза його межами, тобто у щоденному житті), тоді як опір виникає лише у спеціальному контексті психоаналітичної процедури. Згідно Greenson'a (1967), опір стоїть на службі утримування неврозу в незмінному вигляді під час терапії. Або, іншими словами, опір є тим феноменом, який виявляє себе у формі захисту від поступів у психотерапії .
Аналіз опору (поставлений W. Reich'oм (1933) в центр аналітичної процедури), втратив сьогодні своє першорядне значення. Сьогодні ми знаємо, що інтенсифікація аналізу опору може призводити не тільки до позитивних, але й негативних наслідків. Сучасний аналітичний процес проводиться обережніше, чутливіше і емпатичніше, аніж 50 років тому. Те, що З.Фройд не зрозумів в повній мірі, проводячи короткотривалі аналізи, нині є самоочевидним: деякі види опору краще "залишити в спокою"; краще обминути човном річкову бистрину і не загубитись в ній; краще іноді поспостерігати за бурхливою бистриною і терпеливо дочекатись, що вона "покаже". Можливо, гострота втратиться з часом сама по собі, не розірвавши тендітну тканину терапевтичного процесу і не розрушивши його.
Концепція перенесення. Одним із найсильніших різновидів опору супроти лікування Фройд вважав так зване "перенесення" (1912 в., с.366). Більш того, незрозумілим видавалось те, що поза межами психоаналітичної процедури перенесення виступає, як правило, у якості зцілюючого фактору, тобто як умова позитивного терапевтичного результату. В практиці аналіз перенесення і аналіз опору важко розділимі речі, нерідко нероздільно взаємо переплетені.
Вже в дев'яності роки минулого століття Фройд помітив, що під час лікування пацієнти скеровують на його особу сильні емоції (закоханість, подив, агресію і ін.), які, однак, не випливають із терапевтичної ситуації. Він висунув гіпотезу (на основі аналізу одного із випадків), … "що вся емоційна готовність заприхована деінде, є давно сформованою пацієнтом і протягом аналітичного лікування лиш при нагідно виплескується на особу лікаря, тобто переноситься на нього" (1916-1917, с.459). Цей феномен Фройд назвав перенесенням, підкреслюючи, що в залежності від симпатії чи антипатії до лікаря слід розрізняти "позитивне" або "негативне" перенесення. Для ілюстрації перенесення у вигляді опору можна вказати приклад пацієнта, який переносив на терапевта свою виразну недовіру до брата. Під час аналізу цей пацієнт постійно відчував загрозу зі сторони терапевта, не був в стані висловлювати вільні асоціації, оскільки вважав, що його щирість може бути зловмисне використаною (як це робив неодноразово брат пацієнта - прим. перекл.). Мистецтво психотерапевта полягає у вмінні зрозуміти причини перенесення, відінтерпретувати його для пацієнта, за допомогою постійного "пропрацьовування" перебудувати його (перенесення) так, щоб подолати перешкоди на шляху недовіри до лікування - які є важливим опором супроти останнього - і врешті-решт добитись поступу у стані пацієнта.
Нове визначення перенесення дає R.R.Greenson: "Перенесення є оновлення переживань минулого, недорозуміння (помилка) сучасного в термінах минулого". Або, іншими словами, перенесення є повторенням минулого, накладеного невідповідним чином на сьогодні. Очевидно, що перенесення при такому розумінні є свого роду анахронізмом, помилкою в часі. Зовсім інші акценти кладе у своєму визначенні З.Фройд: "Перенесенням ми називаємо всі ті абрухи пацієнта супроти терапевта, які виникають в актуальній психоаналітичній ситуації не наново, а кореняться в давніх і ранніх стосунках з важливими об'єктами (батьки, опікуни, близькі, рідні і т.п.- прим. перекл.) і виявляють себе у вигляді настирливого повторення колись пережитого" (1936. С.17).
В сучасному психоаналізі виділяють три основні форми прояву перенесення: а) у якості загального, розповсюдженого феномену; б) у вигляді емоційної реакції пацієнта на терапевта в рамках психоаналітичної процедури, або в) ще вужче, як емоційні прояви взаємопов'язані з неврозом і внутрішніми конфліктами пацієнта. Перенесення при цьому слід розцінювати як особливу форму "повторювання" і не розширювати сферу його впливу на психоаналітичний процес. (Не все, що ми бачимо в аналізі є перенесення - прим. перекл.).
Важливість і значимість перенесення для психоаналізу полягає в тому, що правильне опрацювання проявів перенесення дає пацієнту шанс пережити "на прикладі терапевта" найважливіші і не усвідомлювані ситуації і стосунки із свого минулого. В цьому сенсі перенесення відрізняється від феномену опору, оскільки являється засобом терапії і виздоровлення. Всі вирішальні зміни в процесі лікування переживаються і усвідомлюються пацієнтом на шляху процесів перенесення. В свою чергу всі важливі прояви опору мусять бути проаналізовані тоді, як вони носять характер опору перенесення. Позитивне перенесення слід відмежовувати від так званого "еротизованого перенесення". Останнє і є типовим прикладом опору перенесення. Енергія пацієнта скеровується на вдоволення його потягів (що, згідно З.Фройда, і є повторенням), а не на їх розуміння і усвідомлення (згадування). В такій ситуації"небажання" терапевта піддаватись забаганням пацієнта розцінюється останнім як відмова йти йому назустріч, що в свою чергу загострює прояви інфантильних конфліктних ситуацій пацієнта. Архаїчні почуття ненависті, недовіри або опасання пацієнта бути об'єктом маніпуляції належать до так званого негативного перенесення, яке здатне в значній мірі зашкодити терапевтичному процесові.
Невід'ємним доповненням перенесення є відповідні почуття терапевта, які визначаються як "протиперенесення". Деякі аналітики схильні приписувати протиперенесенню всі
Loading...

 
 

Цікаве