WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психоаналіз: історія, методи, особливості - Курсова робота

Психоаналіз: історія, методи, особливості - Курсова робота

психоаналітичної теорії особистості виразних змін зазнала і концепція причин, виникнення, розвитку і самого невротичного конфлікту. Класична психоаналітична психологія виходила з позицій, що в основі онтогенезу (персональної еволюції) лежать стадії "психосексуального" розвитку потягів - "оральна", "анальна", "фалічна фази", латентний (скритий) та пуберитарний (підлітковий) періоди. Під впливом поглядів E.Erikson'a (1950) сьогодні все більше впроваджуються такі поняття "я-психології" як розвиток базальної довіри, автономії, ідентичності і ін. Анна Фройд (1968) зуміла показати, що окрім вирішення конфлікту у вигляді тривалого неврозу існують і інші можливості, а саме - у вигляді своєрідних "випадінь" окремих психологічних функцій та процесів, тобто у вигляді "дефектів". Дехто, однак, надає перевагу більш обережному поняттю, запропонованому von Fursteran (1977) як "структурні розлади Я". Певного роду відхиленням є і концепція M.Mahler (1978) в рамках якої першочерговими для розвитку індивіда є процеси подолання "симбіозу" (співіснування і співжиття-прим.) з матір'ю через стадію "сепарації" (відокремлення-прим.) і досягнення "індивідуації". Інновацією тут є впровадження нового розділу в теорію психоаналізу- розділу "об'єктних відносин" (objectberiehung - нім., object relations - англ.), за яким важку патологію "Я" можуть зумовлювати як наслідки порушень розвитку потягів і інстинктів, так у рівній мірі і розлади у стосунках з соціально значними особами (Kernberg, 1978). Вказані інновації формують і нові завдання терапії: у лікуванні слід звертати увагу не тільки на наслідки конфліктного розвитку "Я", але й на структурні ушкодження чи зсуви у системі самовартості і самооцінок ("нарцистичний невроз").
Нові підходи зумовили зміну у поглядах на симптомоутворення при неврозах. Симптом розглядається сьогодні швидше у якості "останньої спроби" на шляху збереження суб'єктивно переносимого самосприймання. Іншими словами, самозахист і невроз все частіше розцінюються не в аспекті патології (хвороби), а лише в розрізі тих чи інших можливостей реалізації "Я". Невроз, отже, психодинамічно визначається швидше як особливий варіант поведінки, скерованої на вирішення внутрішнього конфлікту.
Теорія. Згадування і повторювання.
Клінічний метод, згодом окреслений як психоаналіз, ставив перед собою єдину мету, досягнути яку можна було за допомогою окремих кроків на шляху відновлення афективно (емоційно) пережитих взаємозв'язків між актуальною проблемою (симптомом( і інфантильним (похідним з дитинства) конфліктом. У 1914 році Фройд уточнив, що такий процес навряд чи відповідає "згадуванню"; швидше його можна описати за допомогою поняття "повторення". Це означає, що в психоаналітичній процедурі пацієнт повторює заново конфліктні переживання, не усвідомлюючи однак цього повторення. Якщо вдається перетворити таке повторення у осмислюване пригадування, тобто перевести позасвідоме у область усвідомленого, саме тоді терапевтичний процес скеровується у бажаному напрямку усвідомлення, проникнення (у суть конфлікту-прим.) і врешті-решт, до змін у поведінці. Вказана тенденція пацієнта (як і всякої людини) каналізувати конфлікт за допомогою дії (тобто повторювання), а не завдяки зусиль, пов'язаних із згадуванням, відображає одну з основних проблем терапії і її технічних аспектів - проблем опору і перенесення. Фройд вважав зокрема, що ґрунтовні зміни конфліктогенного потенціалу є можливими лиш тоді, коли вдається усунути прояви опору. Тому вирішальною зброєю терапевта є інтерпретація, скерована саме на подолання опору - але так, що зміст витіснених у позасвідоме переживань спливає у свідомості спонтанно.
Концепція опору. Наведена вище тенденція переборювати конфліктні переживання у вигляді повторних дій і уникати істинного їх відновлення у пам'яті є одним із класичних проявів опору. Фройд пише: "Чим більший опір, тим явніше пригадування про конфліктну ситуацію заміщається звичною дією" (1914 д., с.130). Цей феномен настільки вразив Фройда, що він почав говорити про специфічний феномен настирливого повторювання. (Як бачимо, цей термін є одночасно і описовим, і пояснюючим, що характерно майже для всіх психоаналітичних понять). В практиці цей феномен займає своє чітке місце і спрощено означає те, що для будь-якої людини простішим є реагувати аніж вербалізувати, краще пережити неприємність, аніж її усвідомити, легше залишати позасвідомому його неусвідомлені аспекти, аніж завдавати собі труднощів на шляху усвідомлення і розуміння проблеми. Мотивом такої поведінки є певний психологічний фасад, за яким неважко розпізнати тривогу чи страх, тісно спаяні з небажанням згадувати неприємні чи болючі переживання. Тривога чи страх і є тим пусковим чинником, який змушує індивіда витісняти неприємні переживання, активно робити їх неусвідомленими. В терапії це знаходить своє втілення у такій технічній проблемі як "опір". Аналіз опору означає не що інше, як постійне нагадування (чи показування) пацієнту, як різні частини його особистості намагаються протидіяти, ба навіть саботувати будь-які позитивні зрушення у лікуванні.
Тому головним завданням аналітичної праці з пацієнтом є необхідність довести йому (що, як правило, сприймається пацієнтом з явним невдоволенням), що його втома під час терапевтичної години або його мовчазність, його "пуста голова" або навпаки його мовний напір без крапок і ком, словом, що всі ці та багато інших феноменів можуть враз виявитись позбавленими своєї доцільності, якщо їх розглядати у вищезгаданому ракурсі, а саме - як наслідок роботи тих внутрішніх сил пацієнта, які за всяку ціну хочуть стати на заваді терапевтичного успіху.
В психоаналітичній роботі приходиться регулярно зустрічатись із певними формами опору, які вже Фройду вдалось частково систематизувати опір витісненням, опір перенесення, опір у вигляді вторинної вигоди від хвороби, опір потягів і інстинктів, опір "Над-Я" і ін., (1926). На сьогодні психоаналітики єдині в думці про те, що для лікування найважливішою формою є опір перенесення.
Існує безліч класифікацій опору; тому зупинимось лиш на характеристиці окремих його, найважливіших форм H.Dentsch (1939) описала опір по типу інтелектуалізації, суть якої полягає у спробах пацієнта замінити переживання його поясненням чи інтелектуальним описуванням. Схильність до інтелектуалізації та раціоналізації відіграє важливу роль при так званих неврозах характеру. S.Lorand характеризує ці випадки наступним чином (1946): "Ці пацієнти замість того, щоб піддатись терапії, намагаються вчитись у аналітика" . До класичних форм подібного опору під час терапії належать активні дискусії на теми психоаналітичної теорії.
Вже Фройд ї його послідовники уникали під час аналітичної процедури будь-яких термінів і намагались застосовувати в інтерпретаціях тільки лиш вирази із загальномовногообігу. (Сьогодні вживання термінів психоаналітиком розглядається як доволі груба помилка, як ось: "О, у вас же комплекс Едипа!" чи т. ін.). Короткий приклад: один із пацієнтів з подібним типом інтелектуального опору, висловлювався під час терапії у надмірно абстрактній манері. Завжди, як тільки терапевт підводив його до емоційно значимого змісту переживань. Пацієнт
Loading...

 
 

Цікаве