WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самооцінка та ''я-концепція'' майбутніх психологів - Курсова робота

Самооцінка та ''я-концепція'' майбутніх психологів - Курсова робота

оточенням на дитину тепер впливає школа. В разі відставання у навчанні може виникнути почуття неповноцінності, навіть якщо дитину заохочують батьки. Але якщо дитину постійно обмежували вдома, не давали можливості творче розвиватися, а в школі вона має справу з чуйним досвідченим учителем, це може допомогти розвитку працьовитості.
Задача п'ятої стадії, юності, зібрати воєдино всі знання про себе й інтегрувати їх в особисту ідентичність, що дає можливість відчувати свою унікальність і аутентичність. З'являється почуття ідентичності, цілісності "Я" або, навпаки, дифузної, розпливчатої ідентичності, рольової й особистісної невизначеності. У другому випадку виникає переживання своєї некорисності, пристосованості, деперсоналізації, відчуженості.
Шоста стадія - рання зрілість. З'являється потреба в інтимній психологічній близькості з іншою людиною. Головна небезпека на цій стадії полягає в зайвій поглиненості собою або в уникненні міжособових стосунків.
Основна проблема сьомої стадії, середньої зрілості, складається у виборі між продуктивністю й інертністю. Люди, яким не вдається стати продуктивними, тобто знайти себе в роботі, в турботі про інших, в передачі свого досвіду іншим і т.д., поступово переходять у стан поглиненості собою, основним предметом турботи стають особисті потреби й зручності.
Восьма стадія - пізня зрілість, характеризується появою почуття задоволення, повноти життя або, навпаки, відчаю й розчарування.
У межах приведених вище досліджень психологів різних напрямків більше акцентується роль внутрішніх чинників розвитку самооцінки, насамперед емоційно-потребової сфери суб'єкта.
У дослідженнях інтеракціоністського напрямку основна роль у формуванні самооцінки відводиться "іншому" як першоджерелу її розвитку. Ця ідея бере свій початок у теорії "дзеркального Я" соціолога Ч. Кулі, згідно з якою Самооцінка, почуття гордості або приниження, входить як компонент до "ідеї Я" нарівні з уявленням про те, яким я здаюся іншій особі, і уявленням про те, як ця інша особа мене оцінює. Самооцінка формується вже в ранньому віці в ході взаємодії з іншими людьми. Під впливом сприятливих суджень оточуючих самооцінка підвищується, під впливом несприятливих - знижується. Сам індивід у цій теорії виглядає пасивним, він тільки відображає й підсумовує чужі оцінки, а взаємодія зводиться до обміну поглядами.
Е)Самооцінка за теорією Дж. Міда
Дж. Мід, родоначальник інтеракціоністської орієнтації у психології стверджував, що самосвідомість - це процес, в основі якого лежить практична взаємодія індивіда з іншими людьми. Він вважав, що індивід пізнає себе з точок зору інших членів певної соціальної групи, які він засвоює в рамках суспільної діяльності. Оцінка себе в певній ролі залежить від того, наскільки індивід відповідає тим очікуванням, які пред'являють до нього інші. У концепції Дж. Міда "Я" виступає як похідне від групового "Ми". Причому зміст "Я" і самооцінки зумовлені вже не думками інших людей, а реальними взаємовідносинами з ними, спільною діяльністю.
Інший аспект проблеми самооцінки розглядається в роботах дослідників когнітивіської орієнтації. У межах даного напрямку робиться спроба пошуку відповідей на питання про структуру й функції специфічних пізнавальних процесів, завдяки яким формуються здібності передбачувати оцінки оточуючих, точно оцінювати себе і змінювати неадекватні уявлення про себе. З точки зору представників даного напрямку досліджень, саме систематично організоване, засноване на минулому досвіді й сприйнятті власної ефективності уявлення суб'єкта про себе генерує емоційні реакції, стани й почуття.
Аналіз зарубіжних теорій, у яких розглядається проблема породження й функціонування самооцінки, показує, що в цих дослідженнях спостерігається певне протиставлення основних чинників формування самооцінки: підкреслюється переважна роль у її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності суб'єкта. Крім того, відмічається акцентування емоційної або когнітивної складової самооцінки.
1.2 Самооцінка у вітчизняних психологічних теоріях
У вітчизняній психології методологічною основою трактування особистості та самооцінки як її компонента є принципи розвитку, єдності свідомості й діяльності. Особистість розглядається в системі її реальних відносин, в конкретних соціальних ситуаціях, як суб'єкт практичної й теоретичної діяльності. У теоретичних і практичних дослідженнях вітчизняних авторів розробляються питання соціально-психологічної природи й етичної основи самооцінки, її структури й ролі в психічному житті особистості.
А) Самооцінка за теорією Л.С. Виготського
Основна ідея, на якій базуються теоретичні й експериментальні дослідження генезису самооцінки й особистості загалом, належить Л.С. Виготському.
На думку Л.С. Виготського, всі вищі психічні функції спочатку існують як соціальні відносини і лише потім стають психічними функціями особистості. "Всі вищі психічні функції суть інтеріорізовані відношення соціального порядку, основа соціальної структури особистості, їх склад, генетична структура, спосіб дії, одним словом, вся їх природа соціальна; навіть перетворюючись у психічні процеси, вона залишається квазі-соціальною. Людина і віч-на-віч із собою зберігає функції спілкування".
Аналогічно іншим вищим психічним функціям самосвідомість проходить у своєму розвитку ряд рівнів. Основою для розвитку самосвідомості і самооцінки, як її стрижня, є сприйняття власних рухів і виникнення мовних формул дляподальших дій. Самосвідомість виникає поступово, в міру того як людина за допомогою слова навчається розуміти саму себе. Розвиток самосвідомості знаходиться в залежності від розвитку мислення, від розвитку здібності до узагальнення. Завдяки відображенню об'єктивних зв'язків і, зокрема, самовідображенню людської практики в людському словесному мисленні, виникають і самосвідомість людини, і її можливість свідомо скеровувати свої дії.
Б) Самооцінка в дослідженнях І.І. Чеснокової
До опису різних рівнів самосвідомості і специфіки пізнання й оцінок себе на цих рівнях вдається у своєму дослідженні і 1.1. Чеснокова. Вона зазначає, що узагальнююча робота процесів самосвідомості проходить різні етапи і знаходиться на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особистості.
Самооцінка розглядається II. Чесноковою як єдність раціонального й емоційного компонентів. У раціональному компоненті відбиваються знання особистістю відповідних її особливостей, а в емоційному - ставлення до них. Кожен з компонентів самооцінки має свою лінію розвитку.
Раціональний компонент самооцінки у своєму розвитку йде від пізнання зовнішнього світу, інших людей, їх взаємовідносин і власних відносин з іншими. Накопичення знань про себе здійснюється за тими ж законами, за якими пізнається і навколишній світ. На початкових етапах розвитку знань про себе усвідомлюється лише зовнішній, видимий бік власних дій і вчинків. Пізніше здійснюється перехід на вищий рівень самопізнання, коли стає можливим усвідомлення глибинних механізмів діяльності й поведінки.
Пізнаючи особливості інших людей, свої зовнішні вияви в діяльності й поведінці, ставлення до себе інших, людина починає співвідносити ці окремі аспекти пізнання і, внаслідок порівняльно-оцінної роботи, складає оцінку самої себе загалом. Самооцінка виступає як своєрідний підсумок самопізнання і відображає його рівень. Недосконалим формам самопізнання відповідають недосконалі форми самооцінки: її критерії або відсутні, або діють у вузькій ситуації, не співвідносяться між собою.
Саме раціональному компоненту належить провідна роль у процесі становлення єдиної самооцінки особистості, яка формується на основі самооцінки окремих її сторін. Можливості самоаналізу, які
Loading...

 
 

Цікаве