WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Роль соціально-психологічної служби в процесі адаптації студента першокурсника у вищому навчальному закладі - Курсова робота

Роль соціально-психологічної служби в процесі адаптації студента першокурсника у вищому навчальному закладі - Курсова робота

вузівському. Наприклад, доволі часто зустрічаються випадки, коли першокурсники отримують справжні травмуючі переживання черезнедостатність мнемічної сфери. Особливо це є характерним для спеціальностей, які передбачають запам'ятовування дуже великої кількості матеріалу, яка не йде ні в яке порівняння зі шкільними вимогами (вивчення іноземної мови на фахових факультетах, анатомії на медичних спеціальностях тощо).
Психологічний аналіз випадків звернень студента до психолога виявляє, що вони використовують способи запам'ятовування, засвоєні в школі, і, незважаючи на їхню неефективність, не можуть перейти на управління мнемічною функцією з метою відпрацювання нових, результативних способів. Те саме стосується управління увагою, розподілу активності у часі, керівництва емоційною сферою. Психологічно це пояснюється слабкою рефлексивністю усвідомлення: студент не може увійти в позицію оцінювання власної активності, критичного аналізу її і пошуку нових, адекватних способів дій.
Психологічні дослідження з проблеми засвідчують, що дана вада викликана не індивідуально-типологічними особливостями, зокрема такими показниками когнітивного стилю, як "гнучкість-ригідність". Справжня причина цього явища пов'язана з особистісною сферою. Річ у тім, що успішність навчання у школі забезпечувалась певними способами пізнавальної діяльності. Це зумовило зростання самооцінки і розвиток почуття впевненості у тому, що навчання здійснюється вірним шляхом. Отже, спосіб діяльності ніби "увійшов" у структуру особистості, став елементом Я-концепції (2). Випадки неуспішності, що починають виникати у студентів, оцінюються ними як завгодно, тільки не так, як це є насправді, тобто не через недостатність способу.
Оскільки до завдань вузівських викладачів не входить формування способів пізнавальної діяльності студентів, ситуація розвивається стихійно і може мати кілька наслідків.
По-перше адекватні способи можуть так і не сформуватись, і такий студент буде, швидше за все, неуспішним, і якщо й продовжить вузівське навчання, буде змушений перенавантажуватись та шукати обхідні шляхи подолання проблем. Розвиток уникаючої мотивації, що є обов'язковим у цьому випадку, призведе до появи дуже малоефективного фахівця.
По-друге, адекватні способи пізнавальних дій можуть з'явитися неусвідомлювано: або як випадкове відкриття, або в процесі наслідування. У цілому цей шлях є позитивним, адже успішність навчання зростатиме і дезадаптаційні переживання пом'якшуватимуться. Але хочеться звернути увагу на те, що вони саме з'являються, тобто виникають без усвідомлення і поза активним саморозвитком індивіда. Ця несуб'єктність, невідрефлексованість означає, що людина обов'язково зустрінеться з подібними проблемами в майбутньому. Отже, даний шлях лише тимчасово допомагає вирішенню проблеми. Саме тому автор наполягає на третьому варіанті - таким студентам повинна надаватися кваліфікована корекційна психологічна допомога. Така допомога має стати головною метою діяльності психологічної служби у вищих навчальних закладах.
Формування нових адекватних способів пізнавальної діяльності є досить складною справою і вимагає виключно індивідуальної організації. Спосіб дії не лише входить до Я-концепції людини, а і є складовим елементом індивідуального стилю. На цьому етапі розвитку можна твердити, що кожен індивід повинен мати свої унікальні й оригінальні способи діяльності, оскільки вони ніби "проходять" через весь досвід суб'єкта.
Третю групу становлять власне особистісні труднощі студентів-першокурсників. Серед них найсуттєвішою є проблема недостатнього самовизначення. З літератури відомо, що готовність до життєвого самовизначення є центральним психічним новоутворенням старшокласників(4). Основними психологічними компонентами цієї структури є життєві плани як стійкий вияв мотивації особистості відносно визначеного напряму життєвого шляху; розвинута Я-концепція і свідоме управління розвитком власної особистості; інтегрування особистості і поява індивідуальності як вищого рівня її розвитку (5, ст.52). Численні експериментальні дані показують, що в такому вигляді готовність до вибору життєвого шляху формується у дуже незначної частини випускників середніх шкіл. Рішення про вступ до того чи іншого вузу дуже часто є не власним і самостійним, а підказаним батьками чи іншими людьми, очікування є розмитими й невизначеними, а інтегрованість індивідуальності - далеко не завершеною. Фактично, якщо використати термінологію Е.Еріксона, значна частина молодих людей на момент вступу до вищого навчального закладу переживає фазу "мораторію" в розвитку ідентичності, а отже, прийняття і виконання самостійного рішення є для них невчасним і невідповідальним (6). Саме з цим пов'язаний ряд негативних ефектів, наприклад , "свято, що не відбулося", та "не в ті двері" (8). Перший ефект пов'язаний з відсутністю у першокурсника адекватних очікувань і усвідомлення власної ролі у навчанні. Прагнення вступити до вузу пов'язане у нього швидше не з життєвими перспективами, а з афективними бажаннями досягти успіху і підвищити самооцінку. Діяльність, що чекає, просто відсутня в актуальній свідомості - очікується задоволення і щастя. Коли ж виявляється, що треба продовжувати навчатися, та ще й у нових, незвичних і важких умовах, першокурсник губиться і досить довго не може ефективно діяти.
Другий ефект споріднений з першим і виникає як своєрідний психологічний захист - "мені погано, тому що я вибрав не той вуз". Помилковість цієї думки є очевидною, але доволі багато першокурсників її переживають. Взагалі, все це дуже схоже на вікову кризу учнів молодшого шкільного віку, хоча переживання студентів мають свої відмінності, які пов'язані з усвідомленням і тривогою щодо майбутнього. Слід зазначити , що невизначеність майбутнього є дуже суттєвим фактором студентської дезадаптації. Звичайно, це дестабілізує діяльність і породжує стан психологічного дискомфорту.
Розчарування першокурсників може іноді й мати об'єктивно зумовлену природу. Річ у тім, що образ майбутньої професії та шляху підготовки до неї дуже часто контрастує з тим, чим доводиться реально займатися студенту. Образ педагогічної професії, у більшості студентів першого курсу корелює з такими домінантними параметрами, як "спілкування з дітьми", "розуміння дітей", "цікаве викладання предмета" і значно менше - з "гарним знанням предмета". Відповідно вони налаштовуються і на навчання (8). Разом з тим виявляється, що такі важливі, першочергові з погляду студента предмети, як педагогіка, психологія, методика викладання, зовсім не є головними в педагогічній освіті, та й вивчається значно пізніше. Звідси виникають криза очікувань і серйозні проблеми навчання.
Аналізуючи труднощі навчання студентів першокурсників, слід вказати також на труднощі соціально-психологічної адаптації. Мається на увазі як пристосування до нових умов
Loading...

 
 

Цікаве