WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів - Курсова робота

Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів - Курсова робота

яке робить індивіда здатним користуватись окремими мовними актами, а також мовчазним форму-люванням мислительних концептів. 3 огляду на це внутрішнє мовлення - не тільки потенціальна здатність і готовність, а й актуальна дія, оперування мнестичним "багажем" - мовним складом [1;111]|. Фр.Кайнц, як бачимо, підходить до внутрішнього мовлення як до функціональної системи, функціонально зв'язаної з усіма видами зовнішнього мовлення і з процесами мислення.
З'ясуванню природи і специфіки внутрішнього мов-лення багато уваги приділив Л.С.Виготський. Концепція Л.С.Виготського не позбавлена суперечностей, вимагає доповнень і уточнень. Разом з тим Л.С.Виготський поклав (і в цьому його незаперечна заслуга) в основу аналізу зазначеного явища функціональний принцип. Внутрішнє мовлення, за Л.С.Виготським, це цілком особливе і своєрідне психологічне явище, що являє собою центральну ланку на шляху переходу думки у слово і слова у думку. Залишаючи поки що осторонь вислів "перехід думки у слово", ми бачимо, що Л.С.Виготський зв'язує внутрішнє мовлення з формуванням думки, хоч і обмежує момент об'єктивації думки у слові.
У інших наших авторів внутрішнє мовлення - основний механізм розумової дії, що виконує функцію фіксації окремих моментів інтелектуального процесу і функцію регуляції його перебігу (А.Р.Лурія). Це - мислене мовлення, мовний механізм мислення (О.М.Соколов), мислення словами, мовлення для себе.
Усі ці визначення і характеристики стосуються переважно якої-небудь однієї або кількох сторін чи особливостей досліджуваного явища. Тому жодне з них, взяте окремо, не розкриває справжньої специфіки внутріш-нього мовлення.
3'ясувати, що таке внутрішнє мовлення, намагався і П.Я.Гальперін. "Внутрішнім мовленням у власному розумінні слова, - пише він, - може і повинен називатися той прихований мовний процес, який ні самоспостереженням, ні реєстрацією мовно-рухових органів вже не відкривається. Це власне внут-рішнє мовлення характеризується не фрагментарністю і зовнішньою незрозумілістю, а новою внутрішньою будовою - безпосереднім зв'язком звукового образу слова з його значенням і автоматичним протіканням, при якому власне мовний процес залишається за межами свідо-мості; в останньому зберігаються тільки окремі його компоненти, які тому й виступають без видимого зв'язку з рештою мовлення і на фоні начебто вільних від нього значень, словом, у химерному вигляді "чистого мис-лення" [3; 59].
Як бачимо, тут П.Я.Гальперін говорить про "власне, внутрішнє, мовлення", "внутрішнє мовлення у власному розумінні слова". Це мовлення з'являється, за точкою зору П.Я.Гальперіна, на 5-му, останньому етапі форму-вання розумових дій, на якому мовний процес "стає ав-томатичним, виходить із свідомості, стає у повному розу-мінні внутрішнім". Все ж інше, що передує цьому етапові, проте здійснюється в думці, - це - "зовнішнє мовлення про себе", яке є засобом "явно мовного і довільного мислення". "Зовнішнє мовлення про себе" характеризується беззвучним промовлянням слів з чітким словесно-понятійним його членуванням.
Таким чином, ми маємо:
1) власне внутрішнє мов-лення;
2} беззвучне промовляння слів, яке є "зовнішнім мовленням про себе".
Перше - це діяльність, що лежить за межами свідомості, ніяк не виявляється і не фіксує-ться, "мовлення без мови" [8;156].
Але якщо внутрішнє мовлення - тільки те, що перебуває за межами свідомості, тобто несвідоме чи підсві-доме, воно може бути лише формою розумової навички, а не розумової дії, не мислення, оскільки мислення - діяльність свідома, і людська свідомість найповніше роз-кривається в мисленні. Якщо внутрішнє мовлення - не-досяжний для свідомості процес, то з нього слід виклю-чити внутрішній діалог, всю внутрішню підготовку процесу обміну думками, свідомо кероване і контрольоване міркування, тобто те, що ніхто не назвав би зовнішнім мовленням.
П.Я.Гальперін зауважує, що реєстрація мовних ру-хів і самоспостереження не виявляють участі мови в про-цесах мислення тільки тоді, коли інтелектуальна діяль-ність не зустрічає на своєму шляху труднощів. З цим можна погодитись, це стверджується дослідженням мов-них кінестезій під час виконання стереотипних, легких, знайомих розумових завдань. Та з цього ніяк не випливає, ніби ми маємо справу з внутрішнім мовленням тільки тоді, коли мислительна діяльність не зустрічає труднощів, а коли вона їх зустрічає, ми маємо справу з "зовнішнім мовленням про себе".
3 концепцією П.Я.Гальперіна не можна погодитись. Ю.А.Самарій цілком слушно зауважує, що П.Я.Гальперін реформує поняття внутрішнього мовлення: "За П.Я.Гальперіним, внутрішнє мовлення - це мовлення, що виходить за межі свідомості, позбавлене свідомого контролю, мовлення без мови, а розумові дії - це дії "в умі", проте без участі розуму, тобто такі, що теж ви-ходять за межі свідомості…"[8;156].
У внутрішньому мовленні не все підконтрольне, не все усвідомлюється в кожному пункті цього процесу. Як пра-вило воно - засіб, а не мета. Наша свідомість часто не скеровується на мовну форму як таку, остання далеко не завжди виступає і об'єктом для самоспостереження. Крім того, самоспостереження - не настільки надійний, адекватний засіб наукового пізнання внутрішнього мовлення, щоб йому можна було цілком довіряти. Питання треба ставити принципово: чи свідома, а отже, чи усві-домлювана внутрішня розумова діяльність? Так. Але від того, що вона свідома і усвідомлювана, вона не перестає бути внутрішньою діяльністю, не стає зовнішньою діяльністю про себе. Та й що таке "зовнішнє мовлення про себе"? За П.Я.Гальперіним, внутрішнє мовлення характеризується безпосереднім зв'язком звукового образу слова з його значенням, але є "зовнішнє мовлення про себе" теж мовчазне, незвучаще, отже, йому теж властива "нова внутрішня будова", і, отже, воно теж внутрішнє. Виходить, що в терміні "зов-нішнє мовлення про себе" немає потреби, він лише вносить плутанину в розуміння внутрішнього і зовнішнього мовлення, оскільки "зовнішнє мовлення про себе" не може виконувати функцію спілкування, бо насправді воно вже не є зовнішнім.
Щоб позбутися цієї плутанини, слід виділити те головне, що характеризує внутрішнє мовлення як спе-цифічне явище.
Мовна діяльність людини - це єдиний процес, підпорядкований певним закономірностям рефлекторної роботи мозку. Але положення про єдність мовної діяль-ності не заперечує того загальновідомого факту, що вона може здійснюватись у різних формах, серед яких ми розрізнюємо звичайне голосне, або зовнішнє, і внутрішнє мовлення. Останнє характеризується насамперед беззвучністю; воно переважно приховане, тобто не розраховане на безпосереднє сприймання іншими людьми. Воно вторинне, похідне від зовнішнього.
Але вторинність внутрішнього мовлення, його без-звучність та інші ознаки зумовлені його функціональними особливостями, які й повинні бути покладені в основу аналізу цього виду мовної діяль-ності.
Головна специфічнаособливість внутрішнього мов-лення полягає в специфічності, своєрідності тих функцій, які воно виконує. Якщо звичайне - усне й писемне
Loading...

 
 

Цікаве