WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів - Курсова робота

Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів
?
Зміст
Вступ
1. Природа внутрішнього мовлення
2. Роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів
2.1. Функції внутрішнього мовлення
2.2. Роль мови і мислення у внутрішньому мовленні студентів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У вітчизняній психології загальновизнаним є положення про те, що наші думки існують у мовній оболонці й тоді, коли ми думаємо мовчки, тобто не висловлюємо їх у голосному мовленні чи на письмі. Мовні засоби, за допомогою яких здійснюється внутрішня робота нашої думки, мають форму внутрішнього мовлення.
Проте роль останнього не вичерпується роботою думки. За винятком, можливо, елементарних чуттєвих вражень та емоцій, воно бере участь у всій психічній діяльності людини (студента), більшою чи меншою мірою зв'язане з усіма психічними процесами. Ось що говорив з приводу цього наш вітчизняний лінгвіст А.Л.Погодін: "Ця мова є постійним супутником нашого свідомого духовного життя, перекладачем на мову нашої думки того, що ми чуємо, і що без неї, без допомоги цієї нашої внутрішньої мови, було б для нас позбавлене будь-якого смислу. Коли замовкає внутрішня мова, духовне життя людини або йде врозбрід, як це буває в незв'язних сновидіннях, або стає просто потоком образів, або зводиться до застиглого в нерухомості споглядання, як це спостерігається у відомих станах екстазу" [5;5]. З цим не можна не погодитися.
Дослідження внутрішнього мовлення безпосередньо зв'язане, таким чином, з розкриттям природи людської свідомості. Його винятковою "питомою вагою" не тільки в системі мовної діяльності людини, а й у її свідомому житті взагалі пояснюється й значний інтерес до проблем внутрішнього мовлення.
Уже Платон згадує про феномен "внутрішніх розмов" людини з самою собою. Про них говорить схоластик середньовіччя Августін: "Коли не звучать слова, в серці своєму ніби говорить той, хто думає". А.Л.Погодін вказує на численні роздумування з приводу внутрішніх розмов людини з самою собою у християнських богословів. Абат Рішар у трактаті "Теорія звуків" (1766) висловлюється так: "Душа ніколи не створює жодної думки без того, щоб уява не дала їх в той самий час відповідних знаків чи назв; коли міркуєш, то говориш і висловлюєшся про себе". Тут вже є спроба зв'язати внутрішню мову з процесами міркування, мислення.
Та початок наукового інтересу до проблеми внутрішнього мовлення слід віднести до середини ХІХ ст. І покладений він був психіатрами, які першими звернули увагу на розлади внутрішньомовної діяльності за різних патологічних станів, зокрема під час галюцинацій, і висловили перші міркування про характер тих образів, у формі яких здійснюються процеси внутрішнього мовлення. Згодом проблемою внутрішнього мовлення займалися психологи Вюрцбурзької школи, які виявили, що розуміння абстрактних думок здійснюється за допомогою "уривкової внутрішньої мови". Велику роль у вирішенні даної проблеми відіграло твердження Л.С.Виготського про те, що без "правильного розуміння психологічної природи внутрішнього мовлення немає і не може бути ніякої можливості з'ясувати відношення думки до слова у всій їх справжній складності" [2;276] та ідея І.П.Павлова про дві сигнальні системи, про роль рухового аналізатора у вищій нервовій діяльності і про мовні кінестезії як базальний компонент мислення.
Актуальність тематики даного дослідження мотивується необхідністю глибинного осмислення ролі внутрішнього мовлення у мисленні особистості (студента).
Об'єктом дослідження є внутрішнє мовлення студентів.
Предмет дослідження - розгляд особливостей внутрішнього мовлення у мисленні особистості (студента).
Мета даної роботи: дослідити природу внутрішнього мовлення, з'ясувати функції внутрішнього мовлення, визначити роль внутрішнього мовлення у мисленні студентів.
1. Природа внутрішнього мовлення
Конструктивний підхід до проблеми внутрішнього мовлення вимагає насамперед визначеності самого поняття "внутрішнє мовлення", визначеності того, що ми маємо на увазі, розглядаючи дане явище.
Французькі психіатри і психологи, що перші зацікавилися внутрішнім мовленням, вбачали в ньому збереження акустичних, оптичних, моторних і синтетичних образів слів. Вони розходилися в тому, які з цих образів необхідні у внутрішньому мовленні, а які не є необхідними, проте всі обмежували проблему формою словесних уявлень, що зводить внутрішнє мовлення до вербальної пам'яті. Якщо внутрішнє мовлення - це зберігання різних мовних образів, то й вербальна пам'ять полягає саме в їх зберіганні.
Небезпеки такої постановки питання не бачив і К.Бюлер, з точки зору якого внутрішнє мовлення - це оптичні, акустичні або моторні уявлення, і наш вітчизняний лінгвіст А.Чікобава, який писав: "У розчленуванні думки звичайно бере участь так зване внутрішнє мовлення, тобто "уявлення слів" - акустичні, моторні, оптичні (або їх сполучення з переважанням тих чи інших уявлень)" [10;29].
Питання про те, в якій формі сприймаються і потім аналізуються слова під час внутрішнього мовлення, небезпідставне. Але визначенням цього виду мовної діяльності тільки через форму словесних образів непра-вомірно звужується його поняття. Таке визначення, як слушно зазначає Б. Г. Ананьєв, є однобічно сенсуалістичним.
Не розкриває природи і сутності внутрішнього мов-лення і розуміння його як "мовлення мінус звук" (М. Мюллер), як звичайне обеззвучування зовнішнього мовлення (біхевіористи), як мовлення з виключенням рухового компонента (Г.Ревеш). Воно стосується лише фонетичної характеристики внутрішнього мовлення і виявляється механістичним, якщо підходити з ним до аналізу явища в цілому.
Курт Гольдштейн вбачав у внутрішньому мовленні специфічне і таке, що не аналізується, мовне переживання, яке передує моторному актові говоріння. Тут уже помітний відхід від традиційного погляду на внутрішнє мовлення, але саме поняття його не стає більш визначеним. К.Гольдштейн підкреслює зв'язок внутрішнього мовлення з голосним мовленням, та цей зв'язок обме-жується в нього переживанням. Виходить, ніби внутрішнє мовлення не має свого змісту, тим більше, що воно - переживання, яке не аналізується.
Привертає увагу точка зору, яку обстоює Фр.Кайнц. Виходячи з визначення Р.Тіле, за яким внутрішнє мов-лення - це всі ті мовні процеси, що передують зовнішньо-мовному актові, Фр. Кайнц поглиблює і уточнює його. На думку Фр.Кайнца, внутрішнє мовлення є "централь-ного підготовкою дійових форм, в яких виявляється продуктивно-експресивне вживання мови (мовлення і пись-мо)", але воно є також "передумовою для імпресивно-рецептивних функцій мови, під якими мається на увазі осмислена переробка сприйнятого мовного матеріалу (розуміння і читання)" [1;111]. Фр.Кайнц вва-жає, посилаючись на А.Піка, що внутрішнє мовлення складається не тільки з мовних уявлень, а й з функціо-нальних зв'язків, воно є "складною функціональною си-стемою". Внутрішнє мовлення - це володінняв думці системою мовних пояснювальних знаків і правилами їх прикладання,
Loading...

 
 

Цікаве