WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток самосвідомості студентів у процесі навчальної діяльності - Курсова робота

Розвиток самосвідомості студентів у процесі навчальної діяльності - Курсова робота

може зрозуміти складний і суперечливий характер свого внутрішнього і зовнішнього життя, конструктивно вирішувати проблеми адекватним для її "Я" способом, краще будувати стосунки з іншими, стати справжнім творчим суб'єктом своєї життєдіяльності [12;128].
На сьогодні не існує ідей чи моделей, які б зорієнтували дослідження самосвідомості особистості. Саме тому необхідно розробити особистісний підхід, що зорієнтований на виявлення особистісної та мотиваційної обумовленості змін "образу Я" та самооцінки. Реалізація особистісного підходу в емпіричних дослідженнях передбачає переважаючий акцент на вивченні функціонувань емоційної складової самосвідомості. Стрижнем наукових пошуків має бути вивченя емоційно-ціннісного ставлення до власного "Я".
СИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ
Навчання студентів - це вплив на їх психіку і діяльність з метою отримання знань, вмінь, навичок. Однак останні не вичерпують результатів навчання. В ході навчальної діяльності на основі її змісту розвиваються різні аспекти психіки студентів, формується особистість майбутнього спеціаліста в цілому. Психологічна характеристика свідомості і самосвідомості людини передбачає відчуття себе суб`єктом, що пізнає, здатним думкою осягнути існуючу й уявлювану дійсність, контролювати власні пихічні та поведінкові стани, керувати ними, спроможність бачити і сприймати у формі образів навколишній світ.
Свідомість існує в діяльності. Діяльність є способом існування знання. Свідомість конституюється знаннями. Свідомість -носій знання.Для того щоб організувати знання, як елемент свідомості і самосвідомості, треба організувати пізнавальну діяльність відповідного типу, рівня і обсягу.
На думку І.І.Ільясова, діяльність навчання є самозміна, саморозвиток студента, перетворення його з того хто не володіє певними знаннями, вміннями, навиками в того, хто ними оволодів [8;456]. Викладача вищої школи цікавить не стільки аналіз побудови навчальної діяльності, скільки проблема її адкватного формування у студентів (на молодших курсах). Фактично мова іде про те, щоб навчити студентів вчитись, ніж озброїти їх конкретними предметними знаннями.
В.Я.Лядіус вважає, що навчальну діяльність потрібно аналізувати не саму по собі, а як складову навчальної ситуації, системоутворюючою змінною якої виступають соціальні взаємодії студентів з викладачами і між собою. Центральне місце В.Я.Лядіус відводить "спільній продуктивній діяльності", що виникає при спільному вирішення творчих задач, і розглядає її як "одиницю аналізу становлення особистості в процесі навчання" [8;457]
Серед стратегій інтеріоризації (переносу у внутрішній план) найбільш широко розроблена теорія П.Я.Гальперіна про кероване формування "розумових дій, понять, образів". При цьому зовнішня, матеріальна дія, перш ніж стати розумовою, проходить ряд етапів, на кожному з яких відбуваються суттєві зміни і набувається нові властивості. Внутрішня психологічна діяльність має такий ж інструментальний характер, як і діяльність зовнішня. В якості цих інструментів виступають системи знаків (перш за все мова), які не створюються індивідом, а засвоюються ним. Застосування цієї теорії на практиці реального навчання показало можливість формування знаннь, вмінь, навичок з наперед заданими властивостями, ніби проектуючи майбутні характеристики психічної діяльності.
Якість дії залежить від способу побудови орієнтовного етапу, а саме від типу орієнтовної основи дії (ООД) або типу навчання. Типологія ООД залежить від 3 критеріїв: ступінь повноти ООД - повнота відображення об`єктивних умов, необхідних для успішного виконання дії (повна, неповна, надмірна); міра узагальненості ООД (узагальнена-конкретна) і способу побудови (побудована самостійно чи отримана в готовому вигляді від викладача).
У цьому аспекті цікавим є підхід Д.Б.Ельконіна і В.В.Давидова, що в контексті теорії Л.С.Виготського розробили свій варіант системи "розвитку навчання". Ідею розвивального навчання можна описати так. Спеціально побудоване навчання (на основі теоретичних знань і теоретичного мислення) може сформувати певні здібності щодо власного самовдосконалення, саморозвитку, самопізнання. Автори свідомо оріїнтувалися на культивування фундаментальної людської здатності - самостійно будувати і перетворювати власну діяльність, бути її справжнім субєктом, вміти навчатися.
Вміння навчатись - здатність переборювати власну обмеженість не тільки в галузі конкретних знань і навичок, й у будь-якій сфері діяльності та людських стосунків, зокрема у відносинах із самим собою: здатність мінятися, ставати (робити себе) іншим. Щоб учити, змінювати себе, людина повинна знати про свою обмеженість, уміти переходити межі своїх можливостей. Рушійним механізмом цієї здатності є рефлексія як універсальний спосіб побудови відносин людини і власне життєдіяльності.
Основні положення цієї теорії можуть використовуватися або вже впроваджені у практику вищої школи:
1. Студент- суб`єкт діяльності, особлива форма активності, спрямована на зміну самого себе. Суб`єктність у діяльності припускає самостійність пошуку способів розв`язання проблеми (сам себе навчає).
2. Організація і розгортання пошуково-дослідницької діяльності ("квазідослідження" у термінології В.В.Давидова). Діяльність з усвідомлюваного процесу перетворюється на свідомо регульовану активність. Свідомість нубуває рис рефлексивності, створюючи передумови для пертворення суб`єкта діяльності на суб`єкта самозміни, саморозвитку.
3. Навчальний діалог. Будується за типом співробітництва, але не за типом рівності, а за типом відкритості дій. Таке співробітництво розвиває децентрацію (як здатність будувати свої дії з урахуванням дій партнера, розуміти вірогідність, суб`єктивність думок, виявляти різницю емоційних станів учасників спільної дії), ініціативність (як здатність здобувати відутню інформацію, готовність запропонувати партнеру план спільних дій), здатність інтелектуалізувати конфлікт. Істотні зміни відбуваються і в емоційно-почуттєвій сфері.`
4. Рефлексія, не тільки навчальна, а й особистісна. Етапи формування рефлексії:спочатку роблю сам, потім сам намагаюся усвідомити, як я це роблю, потім придумую таке саме, а потім думаю, як цього навчити інших.
Завдяки рефлексії особистість починає змістово оцінювати розширення своїх можливостей, діяти самостійно, у неї виникає цікавість до процесу діяльності, до її результатів. Це зацікавлення здобуває стійкий і узагальнений характер, починаючи виконувати функцію не тільки спонукального, а й смислотворчого мотиву діяльності. Формування змістових мотивів знаменує собою початок якісної перебудови ціннісно-смислової сфери особистості, що визначає її життєві цінності, ставлення до світу і до самої себе.
Розвиваюча взаємодія дозволяє особистості за допомогою рефлексії побачити в собі, відкрити, розвернути, перевести в конкретні вчинки і дії творчий потенціал.
Експериментальні дослідження дозволили підтвердити гіпотезу, що з підвищенням рівня розвитку самосвідомості формується нова система психологічних індивідуальних властивостей особистості. В процесі поглиблення та розвитку структурних компонентів самосвідомості відбувається формування спрямованості особистості, значиме відношення до об`єктів навколишньої
Loading...

 
 

Цікаве