WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток самосвідомості студентів у процесі навчальної діяльності - Курсова робота

Розвиток самосвідомості студентів у процесі навчальної діяльності - Курсова робота

почуттів, красу природи, звуки музики тощо.
Якщо свідомість робить більш гнучку, цілеспрямовану і результативну діяльність людини, яка спрямована на зовні, то самосвідомість, яка спрямована в середину психічної і фізичної суті людини, підвищує надійність, стійкість, стабільність самої людини. Ось чому самовдосконалення людини як саморегулюючої, самоорганізуючої і самопрограмуючої особистості можливе лише за умови - розвитку її самосвідомості.
Отже, самосвідомість в онтогенетичному аспекті можна розглядати як психічний процес, який поступово розгортається в часі і передбачає формування когнітивного (знання про свої психологічні особливості), емоційно-ціннісного (формування потреб, мотивів, інтересів) регулятивного (діяльності поведінки) компонентів.
Аналіз психологічних поглядів на проблематику самосвідомості
Психологічні дослідження проблем самосвідомості мають довготривалу історію. У вітчизняній психології вони розроблялись у працях І.Д.Беха, А.В.Захарової, С.Д.Максименка, С.Л.Рубінштейна, Е.Г.Соколової, А.Г.Спіркіна, В.В.Століна, С.П.Тищенка, П.Р.Чамати, І.І.Чеснокової та інших. Питання, пов`язані зі свідомістю, самосвідомістю та несвідомістю, широко досліджувалися у зарубіжній науці, особливо у психоаналітичних, аналітичних та споріднених з ними школах. Варто згадати праці А.Адлера, Е.Еріксона, А.Маслоу, З.Фрейда, Е.Фромма, К.Юнга.
Аналіз сучасної української психологічної літератури з проблем становлення самосвідомості особистості дозволяє говорити про значну кількість публікацій та широкий спектр питань, які порушуються в них. Особливої уваги заслуговують дослідження П.Р.Чамати. Аналізуючи структуру і зміст самосвідомості, П.Р.Чамата розкрив механізми формування, показав особливість позиції самої дитини, яка одночасно виступає об`єктом і суб`єктом самопізнання; охарактеризував роль таких чинників, як власна активність дитини, спілкування, "перенесення" (сутність його в тому, що властивості, помічені в інших людей, дитина переносить на себе); розкрив роль різних видів діяльності у становленні самосвідомості. Дослідження П.Р.Чамати також присвячені різним утворенням у структурі самосвідомості та їхнім функціям: самооцінка, домагання, "образ Я", самоконтроль, самовладання, саморегуляція, самовиховання тощо. Самосвідомість П.Р.Чамата розглядав як цілісну систему, що є визначальною у структурі особистості.
Науковий доробок П.Р.Чамати спричинив низку сучасних досліджень із проблем розвитку самосвідомості дитини: його ідеї сприйняли та розвинули учні М.Й.Боришевський, О.І.Кульчицька, Л.С.Сапожнікова тощо. Кожен з них, у свою чергу підготував плеяду науковців, що обгрунтували своє бачення проблеми свідомості і самосвідоості. Отже, маємо значну кількість дослідників, які по-різному розглядають проблеми самосвідомості. У той же час із англомовної психології проникають та закріплюються ідеї, пов`язані з теоріями "образу Я" та "Я-концепції", що збільшує кількість шкіл психології самосвідомості [9].
З одного боку, такий стан у науці можна характреризувати як позитивний, адже з`являються нові, оригінальні ідеї, аналізуються різні аспекти самосвідомості. Але, з іншого, дослідники часто "не чують" один одного. Оскільки маємо термінологічну путанину, то одне і теж явище називається різними словами: внаслідок методологічної неузгодженості позицій дослідників вони взаємно "не бажають" визнавати віднайдені "методологічним супротивником" нові психологічні факти.
Незважаючи на велику кількість робіт, що висвітлюють феномен самосвідомості (Л.С.Виготський, О.М.Ткаченко, В.М.Піскун, В.А.Роменець), неузгодженими залишаються погляди на її прояви, функції, етапи формування, співвідношення з свідомістю тощо.
Неузгодженість існує не лише стосовно глобальних проблем психології самосвідомості, але і щодо їх окремих моментів. Існують розбіжності у поглядах щодо зв`язку між поняттями "образ Я", "Я-концепція" і самосвідомість. Два останні досить часто використовують як синонім, хоча, на думку психологів перший термін можна розглядати як похідне від другого. Дещо складнішу ситуацію маємо у співвідношеннях "Я-концепції" і "образу Я". Їх також одні дослідники вважають синонімами, тоді як інші - "образ Я" визнають когнітивним компонентом "Я-концепції", а ще одні "образ Я" вживають як цілісне уявлення людини про себе, в той час як під "Я-концепцією" розуміють лише певну його ("образу Я") модель. Наведена термінологічна путанина породжує труднощі у доборі та застосуванні методик емпіричного дослідження [3].
На основі аналізу стану проблеми "Я-концепції" в психології на сучасному етапі ми спробували дати власне бачення сутності та співвідношення між поняттями "Я-концепція" та "Я-образ" особистості. Ми розглядаємо "Я-концепцію" як динамічну систему уявлень особистості про себе, що існують в усвідомленій та неусвідомленій формі, в поєднанні з їх емоційно забарвленою оцінкою та поведінковою реакцією, чинником яких виступають уявлення про себе та їх оцінка.
За характером змісту розрізняється позитивна та негативна "Я-концепція". Факторами, що вказують на позитивну "Я-концепцію" особистості, є позитивне ставлення індивіда до себе, адекватна (або висока) самооцінка, самоповага. Про наявність негативної "Я-концепції" свідчать негативне ставлення до себе, неадекватна (значною мірою завищена або занижена) самооцінка, низька самоповага, відчуття власної неповноцінності. Однією з ознак, що вказує на негативну "Я-концепцію", може виступати висока тривожність.
Переважна більшість дослідників вважають "Я-концепцію" як складову з трьох компонентів:
1. Когнітивний компонент або "Я-образ". До змісту цієї складової відносяться уявлення індивіда про себе. Він включає певні специфічні шкали самоопису [7], що являють собою якості, якими характеризує себе людина. До таких якостей, в першу чергу можна віднести емоційна стійкість- нестійкість, замкнутість- експресивність, тривожність- впевненість в собі, впертість- безволля, сміливість- боязливість, наполегливість-спонтанність, ініціативність-безініціативність тощо.
2. Емоційно-оцінна складова. Її головним компонентом виступає самооцінка як афективна оцінка уявлень особистості про себе Самооцінка породжує такі підструктурні елементи цієї складової, як самоставлення (позитивне або негативне ставлення індивіда до себе); самоповага чи самозневага, почуття власної гідності чи комплекс неповноцінності, тощо.
3. Поведінкова складова, тобто потенційна поведінкова реакція, що виникає внаслідок неперервної взаємодії перших двох компонентів - "образу Я" та емоційно-оцінного. Про поведінковий компонент можуть свідчити такі характеристики, як спрямованість особистості по відношенню до себе і до інших, вираженістьмотивації до успіху.
До підструктурних елементів у складі третього компоненту відносяться:
А) саморегуляція, що відбувається на першому рівні саморегулювання;
Б) самоконтроль, складна дія якого реалізується на другому рівні саморегулювання і створює передумови для цілеспрямованого самовиховання.
На сьогодні нагальною потребою є синтез доробок різних шкіл психології самосвідомості, узагальнення всього цінного, що напрацьоване різними дослідниками, незважаючи на термінологічні та методологічні неузгодження між ними. Щоб здійснити науковий синтез, необхідно знайти
Loading...

 
 

Цікаве