WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток емпатії у студентів педагогічного вузу як майбутніх учителів - Реферат

Розвиток емпатії у студентів педагогічного вузу як майбутніх учителів - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток емпатії у студентів педагогічного вузу як майбутніх учителів
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЕМПАТІЯ ВЧИТЕЛЯ У КОНТЕКСТІ ГУМАННОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ
1.1 Морально-психологічний феномен емпатії
1.2. Емпатійність вчителя як механізм реалізації суб'єкт-суб'єктних стосунків
РОЗДІЛ 2. Основні підходи до формування емпатії у підготовці майбутнього вчителя
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Педагогічна праця - один із найскладніших видів людської діяльності. Її ефективне здійснювання потребує не лише оперування широкими й різнобічними професійними знаннями та вміннями, а й вимагає наявності певних психологічних якостей. Проблема визначення професійно значимих якостей педагога є досить актуальною, оскільки компоненти, що характеризують особистість учителя, забезпечують не тільки виконання професійних функцій, але і дають можливість певним чином взаємодіяти з учнями як учасниками навчально-виховного процесу.
Якщо підходити до професії вчителя як системи життєвих цінностей, можна уявити професійне самовизначення як процес, що розвивається, і в якому особистість протягом професійного шляху визначає свою позицію відносно цих цінностей. Образ професії, який починає формуватися на етапі первинного вибору, стає частиною цілісного уявлення особистості про світ, її майбутнє життя. Сама особистість, входячи у світ професії, визначає себе не тільки як суб'єкта професійної діяльності, а й як суб'єкта своєї життєдіяльності. Як підкреслює С.М.Максимець, той бік професії, що уявляється особистістю як найбільш суб'єктивно значущий, стає ядром організації всього способу життя людини. Тому весь простір варіантів вибору визначається системою особистісно значущих цінностей, через які особистість приймає дану професію як "свою". У процесі професійного становлення ці цінності перевіряються, доповнюються, набувають особистісного смислу, а сама особистість набуває образу представника даної професії[28, с.69].
Якщо торкнутися аспекту професійно важливих якостей педагога (в тому числі і студента педагогічного вузу як майбутнього представника педагогічної професії), то варто зауважити, що пошук найголовніших, найвизначніших професійних якостей, на які спирається вся педагогічна діяльність, призвів до створення цілої "колекції" таких ознак. Назвемо лише ті якості, які найчастіше зустрічаються на сторінках психолого-педагогічних видань, присвячених особистості вчителя: емоційність (А.Прохоров, В.Трусов та ін.), комунікабельність (Н.Кузьміна, В.Гінецинський та ін.), здатність розуміти учнів та керувати ними (Є.Гришин, Ф.Гоноболін та ін.), соціальна зрілість особистості (І.Зязюн, Н.Поспєлов та ін.) [10, 25, 17]. Аналіз літератури дозволяє виявити більш ніж 70 професійно важливих якостей[28, с.67]. Проте, як зазначає Л.Мітіна, структура особистості вчителя "набуває гармонійності не на основі співмірного та пропорційного розвитку усіх її якостей, а в результаті максимального розвитку тих здібностей, які створюють домінуючу спрямованість особистості вчителя, котра, в свою чергу, надає смислу усьому його життю та діяльності" [29, с.26]. Така гармонія забезпечується педагогічною спрямованістю особистості, тобто спрямованістю на дитину, на прийняття її, а отже, наявністю таких професійно значимих для вчителя якостей, як гуманність, доброзичливість, повага гідності інших, вміння бути чуйним, співчутливим, вміння відгукуватись на дитячі проблеми та радощі, прагнення допомагати. Тобто, з точки зору основного змісту та найзначніших результатів, до яких вона прагне, педагогічну діяльність треба визначати, за висловом С.Максимця, як прояв індивідуалізованої педагогічної допомоги вихованцям, милосердя та гуманізму [28, с.68].
Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених (Ф.Зіятдінової, І.Зубкової та ін.) показують, що уявлення абсолютної більшості учнів і батьків про ідеального вчителя пов'язані перш за все з його людськими, особистісними якостями: любов'ю до дітей, добротою, великодушністю, толерантністю, вмінням співчувати, співпереживати. Потім перевага надається професіоналізму, який теж неможливий без порядності, честі та гідності. Тобто емоційно-оцінні відносини вчителя складають основу його моральності та моральності його вихованців. Тому особливо важливо, щоб вчитель оволодів прийомами пізнання людини в процесі "живого взаємозв'язку", однією із форм якого є емпатійність[16, с.7].
Зважаючи на актуальність теми, ми у своїй реферативній роботі намагалися проаналізувати стан розробки проблеми емпатійності вчителя у науковій літературі та окреслити основні підходи до формування емпатії як професійно значимої якості у підготовці майбутнього педагога.
РОЗДІЛ 1. ЕМПАТІЯ ВЧИТЕЛЯ У КОНТЕКСТІ ГУМАННОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ
1.1 Морально-психологічний феномен емпатії
Огляд наукової літератури засвідчує, що у дослідженнях проблеми емпатії виділяються два основних напрямки: когнітивний та емотивний. У першому випадку емпатія розглядається як спосіб розуміння іншої людини (Р.Карамуратова, L.Cottrel, R.Dymond) , як "розумова комунікація" або інтелектуальна реконструкція внутрішнього світу іншої людини (U.Bronfenbrenner, J.Harding, M.Gallwey), тобто як суто інтелектуальний процес. При такому підході емпатія визначається як осмислення внутрішнього життя іншої людини, як вид чуттєвого пізнання. В межах даного напрямку існує тенденція, яка розглядає емпатію як інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої особистості (А.Ковальов, Т.Шибутані). Представники іншого напрямку трактують емпатію як емоційний стан, котрий виникає у суб'єкта при вигляді переживань іншої людини (Т.Пашукова, D.Aderman, Е.Stotland). Емпатія у цьому випадку розглядається як афективне явище, суть якого полягає у проникненні в афективні орієнтації іншої людини, у співчутті переживанням цієї людини, у здатності прилучитися до її емоційного життя, розділити її емоційний стан (Т.Гаврилова, О.Кайріс, А.Рудська, Л.Стрєлкова, О.Фєніна). Окремі психологи, які вивчають емпатію, виділяють не тільки когнітивний та емоційний, але і поведінковий компонент емпатійної взаємодії (Л.Джрназян, В.Киричок, Н.Сарджвеладзе, Є.Шовкомуд). Особливий інтерес викликають праці, в яких емпатичні переживання розглядаються як мотив альтруїстичної поведінки, як складова поведінки, спрямованої на надання допомоги (Дж.Аронфрід, К.Бетсон, Дж.Кок, К.Мак-Девіс, М.Обозов, П.Симонов) [9, 14, 18, 19, 20, 22, 30, 31, 32, 34, 36, 40, 42].
Аналіз вищевказаних досліджень робить очевидним висновок, що диференціація емпатії як процесу відбувається із врахуванням того, який із трьох компонентів у ній переважає: когнітивний, емоційний чи поведінковий. Перевага когнітивного компоненту у відображенні стану іншої людини характерна для адекватного розуміння іншої особистості. Домінування емоційного компоненту в емпатії говорить про емоційний відгук однієї особистості на переживання іншої. У діяльній емпатії суб'єкт не тільки розуміє емоційний стан іншої особи, але і надає її активнупідтримку. Отож, емпатія є одним із регуляторів взаємостосунків між людьми. Емпатійні стани співчуття, співпереживання, які багаторазово повторюються, стають властивістю особистості.
Емпатія розглядається нами як властивість, котра
Loading...

 
 

Цікаве