WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та шляхи її реалізації - Курсова робота

Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та шляхи її реалізації - Курсова робота

просто загальнолюдська категорія, вона несе професійне навантаження.
Отже, кожний компонент дидактичної підсистеми повинен відповідати адекватному компонентові комунікативної підсистеми. Інакше кажучи, кожний дидактичний вплив повинен мати певне комунікативне забезпечення.
Вивчення досвіду викладачів-початківців, спеціально виконані дослідження дають можливість стверджувати, що часто на етапі взаємодії педагога з аудиторією виникають певні "психологічні бар'єри", які заважають спілкуванню, "гальмують" його і, як наслідок, негативно впливають на хід навчального процесу, самопочуття педагога і студентів.
Психологічні "бар'єри" спілкування виникають непомітно і спочатку можуть не усвідомлюватись викладачами. Зате студенти сприймають їх одразу. Але якщо "бар'єр" закріпився, то й сам педагог починає відчувати дискомфорт, тривогу, нервовість. Цей стан стає стійким, заважає плідному контактові з і студентами й, нарешті, впливає на характер педагога - формує так званий неправильний "педагогічний характер".
Отже, основа педагогічного спілкування - систематичне керівництво спілкуванням. Педагог розв'язує цілий ряд комунікативних задач, регулює процес спілкування, стимулює участь у ньому студентів, відшукує відповідні методики впливу системи спілкування.
Структурна модель системи підготовки викладача вищої школи та її исихолого-педагогічна характеристика
Пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні маг надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів -національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця.
Підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється в Україні, насамперед, через аспірантуру й докторантуру, а останнім часом і через магістратуру. Постає нагальна потреба розробки й реалізації моделі викладача вищої школи, яка має враховувати як національно-культурні традиції функціонування освітньо-виховного простору, так і сучасні прогресивні світові тенденції педагогічного поступу.
Розквіт університетської освіти в XVIII-XIX століттях (Харківський, Київський університети, Києво-Могилянська академія та ін.) сформував образ професора університету: численність наукових знань; наявність власної школи викладання; педагогічна майстерність; вільнодумство; честолюбство вченого; толерантність. Г.С.Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення частини викладачів. Т.Г. Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, що метою свого життя вважали самовіддане служіння народу.
П.П.Блонський писав: "Ми не збираємося навчити студента "всьому", але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, шо йому потрібно".
Найважливіша ідея, яка на думку С.Т.Шацького, повинна усвідомлюватися педагогом - це еволюція педагогічної справи.
Гуманістично зорієнтована суб'скт-суб'сктна модель навчального процесу у вищому навчальному закладі вимагає відмінної педагогічно-психологічної системи взаємодії між студентом і викладачем, так і зміщенням аспектів у побудові професіограми особистості викладача та розробці критеріїв його педагогічної майстерності. Вже недостатньо лише поєднувати педагогічну спрямованість своєї діяльності з науково-пошуковою активністю, важливо також те, на якому ментально-духовному тлі це відбувається, наскільки викладач здатний проявляти моральний професіоналізм. Гуманістична парадигма передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості, особистісної й громадянської зрілості.
Розглядаючи професійний розвиток як безперервний процес самопроектування особистості, можна виділити у ньому три основні стадії психологічної перебудови особистості: самовизначення, самовираження і самореалізацію. На стадії самореалізації співвідношення знань про себе проходить у рамках "Я і вище (творче) Я". На цій стадії формується життєва філософія людини в цілому, осмислюється сенс життя, своя суспільна цінність, цим суб"єкт не тільки досягає професійної майстерності, але і гармонійно розвиває свою особистість, творчо самореалізовуючись.
Очевидно, що модель професійного розвитку особистості включає різні типи адаптивної поведінки, але не як сліпе підпорядкування зовнішнім вимогам, а як вибір оптимального поведінкового рішення.
Трансформувати модель адаптивної поведінки в модель професійного розвитку особистості можливо на основі уже розробленої психологічної технології конструктивної зміни поведінки. Ця технологія передбачає перетворення мотиваційної, інтелектуальної, афективної і насамкінець поведінкової структур особистості, в результаті чого зовнішня детермінація життєдіяльності змінюється на внутрішню.
Модель включає: стадії зміни поведінки викладача; процеси, що проходять на кожній стадії; комплекс методів діяльності.
Можна виділити чотири стадії зміни поведінки викладача: підготовка, осмислення, переоцінка, дія. Модель об"єднує основні процеси зміни поведінки: мотиваційні (І стадія), когнітивні (ІІ стадія), афективні (ІІІ стадія), поведінкові (ІV стадія).
І стадія - підготовка. До початку активного включення викладача у процес зміни особистої поведінки необхідно виявити ступінь готовності викладача до такої зміни і ступінь осмислення ним необхідності змін у поведінці. Іншими словами, на стадії підготовки важливо визначити, до якого типу викладачів відноситься кожний із них. Можна виділити три типи викладачів.
Викладачі першого типу не мають серйозного наміру змінити свою поведінку, навіть прагнуть уникати контактів, які могли б провокувати зміни в їх способі життя; не проявляють інтерес до пропонованих нових технологій, інновацій, схильні перебільшувати позитивні сторони свого стилю діяльності і згладжувати негативні прояви своєї поведінки.
Викладачі другого типу починають дуже ретельно розглядати можливість змінити свою поведінку, коли відчувають, що вона не приносить їм ні професійного, ні особистісного задоволення; "за" і "проти" свого способу життя оцінюють зазвичай порівно. Тому хоч обмірковування поведінки присутнє, проте рішення ще не прийнято.
Викладачі третього типу готові змінити свою поведінку, розглядаючи це як важливий крок у напрямку оптимізації своєї професійної поведінки і способу життя.
Очевидно, що засоби впливу, які використовуються на наступній стадії, повинні розрізнятися залежно від ступеня готовності викладача до змін у поведінці, від ступеня осмислення ним таких змін.
ІІ стадія - осмислення. Рівень осмислення суттєво підвищується завдяки спостереженню, зіставленню, інтерпритації точок зору, позицій, способів і прийомів сприймання і поведінки. Завдяки збільшенню інформації, викладачі починають осмислювати і оцінювати альтернативи належної поведінки і ріст професійних і особистих можливостей у зв"язку з відмовою від звиклих форм поведінки.
ІІІ стадія - переоцінка. Ця стадія супроводжується збільшенням використання не тільки
Loading...

 
 

Цікаве