WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та шляхи її реалізації - Курсова робота

Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та шляхи її реалізації - Курсова робота

але і вихователем, і вченим. Історії відомі приклади, коли важливі відкриття здійснювались у процесі викладання навчального матеріалу. Тому сьогодні вираз "вчений-педагог" має особливе значення. Саме від того, який науковий рівень викладача, залежить його авторитет у студентів, зазначає болгарський педагог Д. Павлов [4;255]. А без такого авторитету, вважає вчений, викладачеві дуже важко прищеплювати студентам все, що він хоче їм передати.
Спираючись на конкретно-соціологічні дослідження, Д. Павлов побудував просту, але виразну, схему, яка розкриває, ким є викладач вузу. Він поділив викладачів на три групи.
Перша група, як зазначає Д. Павлов, має стосунково невисокий відсоток. Представники цієї групи творці не тільки в своїх наукових царинах, а й у практиці навчання та виховання. Вони швидко і правильно орієнтуються в новому, прогресивному, як в науці, так і у виховному процесі, вміють вдало передати студентам знання і подають їх так, щоб присутні в аудиторії засвоювали ці знання під кутом громадянської позиції Для них студентська аудиторія є не просто місцем виконання обов'язків лектора, а насамперед творча лабораторія. Наукові праці, лекції і семінарські заняття таких викладачів є щось непересічне. Такий викладач є взірцем наслідування для студентів.
Друга група - це люди, які є досвідченими науковцями, але непідготовленими або за своїми природними даними погані викладачі. Можна добре знати свій предмет, пише Павлов, активно проводити наукову роботу, але незнання або ігнорування педагогічних основ детермінує низьку засвоєність слухачами того, що виголошується з кафедри або обговорюється на семінарському (практичному) занятті.
Тому, який би не був рівень бажання прищепити своїм вихованцям зацікавленість своїм предметом, цей викладач не знайде відповідного резонансу в душах молоді.
Третя група - це викладачі, які з тих чи інших причин не займаються науковою працею, але добре володіють методикою педагогічного процесу. Досліджено, що такі викладачі з часом відчувають брак знань, життя вимагає від них не гучних декларацій, вміло обрамлених в педагогічні форми майстерності, а й глибокого розуміння змісту нових відкриттів у тій чи іншій галузі науки, свого внеску в новації, в загальний престиж вітчизняної наукової думки.
Четверта група викладачів, згідно з дослідженнями болгарського вченого - це люди, які випадково попали до школи або вузу. Коли заходить мова про посилення науково-виховної роботи, вони, як правило, маскують свою наукову і громадянську убогість формальними нікому не потрібними заходами, педантичністю.
Тож коли ми говоримо про особистість викладача, слід розглядати її з декількох боків, але основними є навчання з урахуванням останніх досягнень науки і виховання.
І найкраща система професіоналізації навчального процесу педагогічного вузу не спрацює, якщо її не будуть здійснювати викладачі високої кваліфікації, методично ерудовані, які добре знають школу і не байдужі до її потреб.
При всій важливості відповідно професійно спрямованих навчальних програм, аудиторної, самостійної, в тому числі наукової роботи студентів, вирішальною усе-таки є особа викладача, його ідейно-науковий, психолого-педагогічний і методичний рівень.
Який же корпус лекторів потрібен педагогічному вузові? Такий, який поєднує в собі глибоку наукову ерудицію з ґрунтовним знанням загальноосвітньої школи і бодай елементарними методичними вміннями. Неважко передбачити програму і спрямування діяльності того викладача, який відразу після закінчення вузу навчався в аспірантурі і після неї став працювати в інституті. Такий викладач сходить до студента з висоти своєї науки і навіть при найщирішому прагненні пов'язати свої лекції з практичними потребами школи мало що дасть майбутнім учителям. Про що б не вів мову викладач педвузу, він має подумки звертатися до основної мети своєї діяльності - підготовки студента до роботи в школі. Але ж та ціль для декого не має чітких обрисів. Оскільки сучасна дидактика загальноосвітньої школи недвозначно взяла курс на розвиваюче навчання, то плекати вчителя, здатного здійснювати цей курс, можуть тільки ті вузівські викладачі, які вільно володіють методикою активізації інтелектуальних сил. На жаль, частина викладачів своє і чи не єдине призначення бачить у тому, щоб викладати науку в "чистому" вигляді, і відкидає можливість найменшого кроку в бік школи, вважаючи, що орієнтири на щоденні потреби школи применшать авторитет високої... теорії... Це, мовляв, не наша справа, це справа методистів, говорять вони. На зближення зі школою йдуть лише педагоги-ентузіасти.
Такі викладачі штучно відгороджуються від методики та ігнорують міжпредметні зв'язки. Ігноруючи методику, вони шкодять колезі-методистові - без їх допомоги він не спроможний сформувати в студента професійні вміння та навички, без яких залишиться мертвим вантажем викладений ними весь теоретичний матеріал. У цьому - головна суть взаємозв'язаних у вузі теоретичних дисциплін і методики їх викладання.
Важливі й інші аспекти. Якщо викладач будь-якого предмету пов'язує його зі школою, в очах студента дана наука набирає практичного значення, викликає до себе підвищений інтерес. Та й сам теоретичний матеріал засвоюється осмисленіше, міцніше, оскільки він подається в органічній єдності з методикою його викладання. Складне соціально-психологічне новоутворення, яким є особа вчителя, може формувати тільки професійно спрямований викладач вузу. Такий педагог матиме вплив і на сформування спеціаліста якістю своїх лекцій, способом організації практичних і семінарських занять, тактовністю в спілкуванні зі студентами, моральністю своєї поведінки в побуті, навіть самою манерою триматися. Спрацьовує вічна проблема контактів. І чи це контакт з боку викладача індивідуальний, груповий чи масовий - вони завжди виконують не тільки комунікативну чи виховну, а й професійно-педагогічну функції, є фактором формування творчої індивідуальності, програмування властивостей майбутнього педагога. Йдеться лише про те, щоб ці контакти (а значить, і вплив) були усвідомленими, цілеспрямованими. Особа викладача стає фактором педагогічного впливу на студентів і засобів розвитку в них професійно-педагогічних якостей.
У зв'язку з цим викликає інтерес таке дослідження. На запитання: " Чи з однаковим настроєм ідете на всі заняття?" - 90 відсотків студентів відповіли, що ні, неоднаково на перше місце вони ставлять інтелект викладача, вміння навчати мислити, на другому - методичну підготовку, на третьому - властивість не замикатися в рамках своєї науки, на четвертому - оптимізуючий настрій, доброзичливість, повагу до студентів. Імпонує студентам гострота думки викладача, одержимість своєю наукою, багатий життєвий досвід, висока педагогічна культура, вміння вільно й цікаво розповідати, одним словом, студенти захоплені цільною, гармонійноюособистістю.
Розділ 2. Психолого-педагогічні аспекти мовленнєвої діяльності викладача
2.1. Функції та види мовленнєвої діяльності у викладанні.
Мовленнєва діяльність в процесі вузівського навчання
Loading...

 
 

Цікаве