WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та шляхи її реалізації - Курсова робота

Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи та шляхи її реалізації - Курсова робота

на ставленні до студентів. Створений стереотип відносин тримається досить міцно. Як вірно відмічає психолог Н. В. Кузьміна, "... вчитель помітив свої помилки, вирішив виправити становище, змінив організацію діяльності, характер своїх вимог, але певний час учні продовжують поводитись по-старому. Вони нібито не вірять у новий стиль роботи свого вчителя. Для того, щоб змінився характер відносин, потрібна якась подія, перерва у відносинах, випадок, який би допоміг зрозуміти, що їх ставлення було невірним: вчитель краще чи гірше"[6;75].
Особистий приклад, при усій його значущості, не вичерпує всієї виховної функції викладання у вузі. Серйозний вплив на виховання особистості студента відіграють загальний авторитет і педагогічні здібності педагога. Його велика обізнаність, лекторська майстерність, екстравертованість, привабливі риси характеру, навіть зовнішність доповнюють позитивний імідж. Навпаки, недбайливе ставлення до своїх обов'язків, забудькуватість, а також лайливість, брутальність, інші вади суто людських позицій, з якими не бореться сам педагог, призводять до нездатності впливу на студентів. Хоч останні не завжди вступають у конфлікт з викладачем, намагаючись уникати його, але в них утворюється стійка негативна реакція на його заняття, емоційна неприязнь до нього. Так само негативно ставляться студенти до того, хто не володіє достатньою мовленнєвою майстерністю і при читанні лекцій виявляє низьку культуру мови.
Виховання майбутніх викладачів відбувається, в основному, завдяки саморозвитку та самовихованню.
Відомий український психолог Г. С. Костюк так формулює саме поняття "розвиток": це "безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшенні одних та зменшенні інших її ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Але розвиток не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає "перерви безперервного", тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей - ознак, властивостей, які утворюються й у ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає дещо старе"[1;178].
Проте в процесі розвитку остаточно виробляється та закріплюється індивідуальний стиль діяльності людини, який розпочався формуватись у середній школі і завершується у вузі.
У широкому розумінні індивідуальний стиль діяльності є якнайтісніше пов'язаним із здібностями людини. Здібності ж у психології розглядаються як властивості, що сприяють успіхові людини в тій чи іншій сфері діяльності.
Оскільки індивідуальний стиль діяльності викладача-педагога спирається на здібності, то слід визначити, що являють собою педагогічні здібності. В працях психологів, які опрацьовували цю проблему, встановлено, що педагогічні здібності, як добрі потенціальні можливості успішного втілення педагогічної діяльності, перебувають на межі між загальними та спеціальними (парціальними) здібностями. Зокрема, із загальних здібностей викладачу важливі академічні, організаторські та мовленнєві здібності.
Спеціальні педагогічні здібності починаються з дидактичних - це здібність передавати складний навчальний матеріал, роблячи його доступним і дохідливим до студентів, викликати інтерес до предмету, активну самостійну думку. Дидактична здібність дає змогу реконструювання матеріалу в адаптований до свідомості студентів вигляд. Проте, урахування психології студента, наближення до нього вміння читати лекції або вести заняття аж ніяк не означає примітивності викладу. Дидактична здібність створює ту лінію між ускладненістю та популярністю, яка відрізняє лектора-майстра від викладача-невміхи.
До спеціальних педагогічних здібностей відноситься також та сторона академічних здібностей, яка дає можливість викладачеві мати глибокі, різнобічні знання в своїй галузі. Професорство або доцентство відзначається за рівнем знань, начитаності, володіння різноманітним матеріалом, готовності розкрити перед студентами будь-який аспект наукової проблеми, який виходить за межі навчального курсу, але цікавить їх. Викладач, який веде практичні заняття, володіє цими ж знаннями, є настільки здібним, що може доповнити та поглибити лекційний матеріал, розширити межу їх знань та вмінь, вміло виробити мислительні або практичні навички. Ці академічні здібності викладачів, слугуючи особистим прикладом студентам, допоможуть їм виробити ті чи інші позитивні властивості в індивідуальному стилі діяльності.
Важливу педагогічну роль відіграє перцептивна здібність емпатичного проникнення у внутрішній світ студентів, спостережливість за настроями дівчат та юнаків. Має створитись така контактність, яка не виглядає панібратством, але дозволяє користуватись довір'ям та щирістю студентів в своїх педагогічних цілях. Володіючи психолого-педагогічною спостережливістю, викладач тонко та тактовно може вплинути на емоції студента.
Педагогічне мовлення є проявом мовленнєвої здібності. Воно носить жвавий, інтонаційно яскравий, виразний, емоційно забарвлений стиль. Навпаки ж, одноманітна, зовні невиразна вимова, монотонність, безперервне заглядання у конспект, казенні речення відразу ж відвертають увагу, спонукають студентів в аудиторії на сторонні розмови. Це ж стосується і тональності мови викладача, яка може бути оптимальною. Мовленнєві здібності є органічною часткою спеціальних педагогічних здібностей, що сприяє успіху професійно-педагогічної діяльності, її наслідування майбутніми вчителями, навіть без спеціальної мети, робиться часткою їх індивідуального стилю.
Професіоналізм педагога забезпечується й авторитарними здібностями, які втілюються у вміння інтелігентної вимогливості, яка без примусу та погроз і без зайвого педантизму, здійснює високу ділову напругу студентів. Своїм особистим прикладом викладач змушує їх серйозно працювати над своїм предметом. Емоційна врівноваженість, використання доброго гумору, інколи необразливої іронії створюють досить демократичний стиль, не дозволяючи послаблень і водночас розуміючи ті обставини, у які інколи потрапляє той чи інший студент. Авторитарність аж ніяк не означає суворого, "капральського" ставлення до студентів, зневажливості та зверхності до них, виділення "улюбленців" та "осоружних", що встановлює різко негативне ставлення до викладача. Завдяки авторитарності викладача здійснюється певна дисципліна у студентів, формується їх свідоме ставлення до навчання, особливо в тих, хто не відрізняється працелюбністю.
До авторитарних здібностей пасують й комунікативні, які виражаються у різноманітному контактуванні зі студентами. Завдяки комунікативності викладача створюється певний стиль "дорослості" у ставленнях до студентів. Зовні комунікація здійснюється ніби на рівних, але при взаємній повазі дистанція все ж зберігається . Все це зумовлює не лише індивідуальний стиль викладача, а й передається як наочний приклад тим, хто в майбутньому вирішив присвятити себевикладацькій діяльності.
1.3. Викладач як вчений і педагог
Викладач повинен бути не тільки спеціалістом, який навчає студентів своїй науці,
Loading...

 
 

Цікаве