WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психолого-педагогічні умови соціалізації дітей молодшого шкільного віку - Курсова робота

Психолого-педагогічні умови соціалізації дітей молодшого шкільного віку - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Психолого-педагогічні умови соціалізації дітей молодшого шкільного віку
?
ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Формування особистості школяра як психолого-педагогічна проблема
1.1. Світоглядно-філософські концепції соціалізації як підґрунтя її педагогічного розуміння
1.2. Досвід теоретичного осмислення шкільної соціалізації в середньому дитинстві
ІІ. Єдність навчання і виховання як важлива умова успішної соціалізації
Список використаних джерел
Вступ
Поняття "соціалізація" (від лат. socialis - суспільний) дедалі частіше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук - філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та ін.
Соціалізація - це прийняття індивідом групових норм, "прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається
Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Ядро виховання складає процес передавання нагромаджених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіта.
Особистість - це конкретна, жива людина, яка як член суспільства перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей.
Актуальність проблеми полягає в тому. що педагоги по-різному її розв'язують: одні вважають, що ніякі глибокі зміни в природжену основу особистості внести неможливо, згідно з іншими теоріями природні анатомо-фізіологічні задатки мають значення, а все залежить від впливу навколишнього світу.
Багато педагогів вивчали дану проблему, вони вважали, що в процесі життя індивіда відбувається взаємодія його з навколишнім середовищем, яке впливає на нього. Але зовнішні обставини впливають на дитину через внутрішні умови, через ті якості, що в неї сформулювалися раніше. При цьому в організмі, що розвивається виникають суперечності між вимогами, які ставить життя і суспільство до особистості, і тим, чим воно вже володіє. Звідси прагнення людини до дальшого пізнання світу, до збагачення свого досвіду.
Об'єкт дослідження - Розвиток особистості в середньому дитинстві.
Предмет дослідження - шляхи соціалізації особистості молодшого школяра.
Мета дослідження - полягає в тому, щоб дослідити як формується особистість молодшого школяра.
Гіпотеза - Шкільна соціалізація учнів початкових класів буде ефективною за умови забезпечення єдності навчання і виховання в стінах школи та в сім'ї.
Завдання дослідження:
1) Оглянути основні теорії соціалізації особистості;
2) виділити сучасний стан дослідженості проблем соціалізації в середньому дитинстві;
3) виділити психологічні закономірності особистості в молодшому шкільному віці;
4) охарактеризувати єдність навчання і виховання як важливу умову успішної соціалізації.
Дане дослідження складається з вступу, двох розділів (Перший розділ - дослідження проблем соціалізації особистості у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній науці, що містить: огляд основних теорій соціалізації особистості; сучасний стан дослідженості проблем соціалізації в середньому дитинстві; структура, функції та механізми реалізації процесу соціалізації дітей молодшого шкільного віку.
Другий розділ - основи ефективної соціалізації учнів початкової школи, що містить: психологічні закономірності особистості в молодшому шкільному віці, єдність навчання і виховання як важлива умова успішної соціалізації, висновків, списку використаних джерел.
Розділ I. Формування особистості школяра як психолого-педагогічна проблема
1.1. Світоглядно-філософські концепції соціалізації як підґрунтя її педагогічного розуміння
Порівняльне дослідження педагогічних аспектів соціалізації молоді вимагає насамперед чіткого розуміння суспільної сутності цього явища як логічного підґрунтя визначення його педагогічного змісту та форм буття у середовищі різних культур. Це вихідний пункт усвідомлення проблемного поля та специфіки загально педагогічного та порівняльно-педагогічного вивчення цього явища.
Попри те, що поняття соціалізації порівняно нещодавно набуло науково-термінологічного значення і стало об'єктом філософського аналізу, воно привернуло неабияку увагу мало не всіх найзначущіших сьогодні західних філософських шкіл - прагматизму, феноменології, неотомізму та ін.
Філософське осмислення проблем соціалізації відбувається в усіх галузях філософування: філософській антропології, соціальній філософії культури та філософії історії, в етиці та естетиці й безпосередньо у філософії освіти та виховання.
Як засадові стосовно будь-якого з філософських підходів до тлумачення та використання поняття соціалізації знаходимо певні постулати щодо фундаментальних рис і визначень реальності поняття про людину та суспільство в їх взаємовідносинах, наголос на яких і створює специфіку тієї чи тієї філософської концепції соціалізації. Множина цих поглядів у західній філософії відображає багато вимірність соціальної реальності і місця людини в ній, а також надзвичайно високий рівень свободи наукового пошуку та думку у західному світі. Взаємодоповняльність і взаємодія цих поглядів відображають культурну та смислову цілісність цього світу, який перебуває у постійній динаміці змін. Це підстава, яка робить можливим, необхідним і продуктивним діалог між різними філософськими школами, кожна з яких віднаходить особливий елемент істини.
Така ситуація в європейській і науковій думці у свою чергу свідчить про те, що реальним наслідком соціалізаційних процесів і зусиль у сучасному західному світі є, з одного боку, розвиток особистості інтелектуальної і соціальної свободи, а з іншого - вдосконалення мистецтва соціального діалогу, взаємодії, кооперації. Але сама стрімкість розвитку цього суспільства виявляється спричиненою в тому числі й результативністю соціалізаційного процесу, спрямованого до свободи як передумови соціальної творчості генерації і випрацювання високоефективних механізмів інтеграції людських творчих зусиль. Цей висновок є своєріднім підсумком осмислення проблеми соціалізації в західній філософії. Людський розвиток від самісіньких першоджерел є сходженням до свідомості, а потім до вищої свідомості як єдиного центра духовного тяжіння.
Соціалізація разом з персоналізацією є двома сходинками, які минає людство у цьому русі і завдяки яким утворюється "духовний синтез" або "диференційована єдність" (union difference). І якщо персоналізація - це етап виникнення і вдосконалення особистості, завдяки чому люди увінчують себе в організованому цілому, то соціалізація - це сфера, в якій окремі свідомості і самостійності об'єднуються, підкреслюючи глибину та непередбачуваність свого "Его".
Оцінюючи значення
Loading...

 
 

Цікаве