WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні та культурно-педагогічні чинники соціалізації студента як майбутнього вчителя - Курсова робота

Психологічні та культурно-педагогічні чинники соціалізації студента як майбутнього вчителя - Курсова робота

його схожим на інших членів співтовариства, тим самим сприяючи інтеграції в громадське життя. З іншого боку, - соціалізація об'єктивно обмежує перспективи становлення особистості, оскільки норми і правила, установлені суспільством, освітні стандарти та інші "обмежники" нівелюють її індивідуальні прояви.
Сучасна гуманістична парадигма освіти бачить шлях до розкриття унікальних потенційних здібностей людини (мислити самостійно і творчо, діяти в нестандартних ситуаціях професійно і гуманно) в індивідуалізації та психологізації навчального процесу, у якому той, кого навчають, виступає в якості активного агента перетворюючої діяльності, чиє суб'єктне сприйняття реальності, у якій протікає ця діяльність, пріоритетна стосовно її результатів.
Отже, перед вищою школою виникає суперечлива задача: зберегти чи відновити індивідуальність людини, її своєрідність у проявах свого внутрішнього "я" і одночасно сформувати в неї соціально значимі характеристики, всі ті якості, що притаманні професіоналу і громадянину.
Соціалізація індивіда як результат його повноправного "упровадження" у трудову діяльність припускає наявність не тільки професійних знань і умінь, але і визначеного рівня сформованості соціально значимих характеристик. Та психологічних якостей. Разом з тим, соціальна значимість, будучи поняттям ідеальним, характеризує засвоєння особистістю тільки тієї системи цінностей, що існує в суспільстві, яка зв'язана з духовною сферою діяльності людини, відноситься до його індивідуального досвіду і досягається шляхом безпосередньої взаємодії особистостей Вчителя й Учня.
Характер такої взаємодії визначається стилем викладання, тими відносинами, що вибудовуються між суб'єктами освітнього процесу. Ці відносини можуть бути патерналістськими, коли особистість того, якого навчають, здебільше виступає як підлегла, оскільки викладач придушує її професійною компетентністю, вважаючи трансляцію знань своїм основним призначенням.
У гуманістичній парадигмі освіти, коли особистість розглядається як вища цінність, діє колегіальна модель. Кожен учасник навчального процесу з його унікальним досвідом і суб'єктивними переживаннями в ході спільної навчальної діяльності збагачується новими індивідуально-соціальними якостями, що здобуваються в результаті відповідних освітніх інновацій. Колегіальна модель дозволяє виявити індивідуальні переваги студентів, забезпечити "зворотний зв'язок", що свідчить про адекватність дидактичних засобів здібностям тих, кого навчають, зробити реальні кроки до творчого засвоєння професійних знань, а також сприяти моральному становленню особистості: справжнім суб'єктом діяльності людина стає лише відбиваючи в іншому, в іншій особистості в умовах тісної взаємодії.
Гуманістична орієнтація навчальної діяльності, особливо в педагогічному вузі, полягає в тому, що головним в освітній практиці стає не оволодіння змістом навчального предмета, а інтерес того, кого навчають; його активна діяльність по оволодінню знаннями, а не насичення різноманітною інформацією; і, нарешті, психологічні особливості особистості того, кого навчають, виявляються більш значимими, ніж логічна організація навчального процесу. Отже, результатом особистісної орієнтації освіти повинно стати переосмислення змістовної сторони навчальної діяльності, оскільки належна увага до процесуальної сторони педагогічних технологій здатна "підняти особистість до підпорядкування моральності" і трансформувати рутинну навчальну роботу у творчу.
4. ВИСНОВКИ
На основі вивчення і аналізу психолого-педагогічних та наукових джерел з теми реферату нами встановлено, що культура та освіта залишаються в центрі уваги усього світового співтовариства. Вони виступають як провідні чинники суспільного прогресу і розвитку цивілізації.
Взаємодія культури та освіти може розглядатися в різних аспектах:
· на рівні соціуму, в історичному контексті;
· на рівні конкретних соціальних інститутів, сфери чи середовища розвитку людини;
· на рівні навчальних дисциплін.
Освіту людини та освітню систему розглядають тільки в конкретному соціокультурному контексті, у зв'язку з багатогранністю їх відношень.
Освіта виконує соціокультурні функції:
· є способом соціалізації особистості і наступності поколінь;
· середовищем спілкування і залучення до світових цінностей, досягнень науки і техніки;
· прискорює процес розвитку і становлення людини як особистості, суб'єкта, індивідуальності;
· забезпечує формування духовності в людині та її світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів.
Соціалізація індивіда як результат його повноправного "впровадження" у трудову діяльність припускає наявність не тільки професійних знань і умінь, але і визначеного рівня сформованості соціально значимих характеристик. Разом з тим соціальна значимість, будучи поняттям ідеальним, характеризує засвоєння особистістю тільки тієї системи цінностей, що існує в суспільстві. Все, що зв'язано з духовною сферою діяльності людини, відноситься до його індивідуального досвіду і досягається шляхом безпосередньої взаємодії особистостей Вчителя й Учня, Викладача і Студента.
Розглядаючи теорії формування особистості з точки зору їхнього впливу на розвиток педагогічної теорії та практики, зокрема, уявлень про психолого-педагогічний зміст і завдання соціалізації, можна констатувати, що головне педагогічне завдання виховання полягає в гармонізації взаємозалежних векторів особистісного розвитку вихованців - персоніфікації та соціалізації. Це здійснюється шляхом створення сприятливих умов розгортання цього процесу завдяки застосуванню психолого-педагогічних технологій.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания // Избранные психологические труды. В 2 т. Т.1. М., 1980.-С.79.
2. Белик А.П. Соціальна форма руху - М.: Наука, 1982. - 248 с.
3. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогіка. Підручник для вузів- Санкт-Петербург: Питер, 2000. - 304 с.
4. Ковальчук В.А. Особливості взаємодії школи та соціального середовища // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя.- Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут.- 2001.- С.36.
5. Коляденко С.М., Юрчук О.О. Деякі питання соціалізації особистості у творчий спадщині В.О. Сухомлинського // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. - Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут. 2001.- С.46.
6. Корсаєвська Г.В. Співвідношення біологічного і соціального в людині. М.: 1975. -С.10.
7. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські обриси - Київ: Віра інсайт - 2000. - С. 129-131.
8. Леднева О. Процесуальний вимір соціалізації особистості // Alma mater (Вісник вищої школи) - 2002. - №3. - С.17-22.
9. Семенов Г. Социализация, воспитание, развитие: какой смысл вкладывает в эти понятия современная наука // Воспитание школьников.- 1999.- № 6.- С.2 - 7
10. Сорокін П.А. Загальнодоступний підручник соціології. -. М.: 1994.- 181 с.
11. Соціальна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за редакцією В.А. Нікітіна. - М.: Гуманітарний видавничий центр ВЛАДОС, 2000 - 272 с. - С. 30.
Loading...

 
 

Цікаве