WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні та культурно-педагогічні чинники соціалізації студента як майбутнього вчителя - Курсова робота

Психологічні та культурно-педагогічні чинники соціалізації студента як майбутнього вчителя - Курсова робота

моральних і соціальних якостей індивіда (Дж. Древер); це інтегрована організація пізнавальних, афективних і фізичних характеристик, яка виявляється в її нетотожності іншим (Г. Айзенк); це сукупність рис, які характеризують індивіда, включаючи характер, темперамент, здібності Р. Мейлі (2,3.223).
Такий надскладний об'єкт дослідження, як людина є способом індивідуального буття, якої є особистість, може успішно вивчатися лише за умови об'єднання багатьох наук - філософії, соціології, педагогіки та ін.
У педагогічному контексті особистість, на нашу думку, доцільно розглядати як суверенну реальність, яка розкривається в двох магістральних напрямках - персоніфікації та соціалізації.
Як відомо, американський психолог Г. Парсонс запропонував термін "соціалізація" для визначення того процесу, який проходить людина протягом всього життя, набуття знань про суспільство і самого собе розвитку соціальних навичок та вмінь, інтерналізації всієї його культури. В зв'язку з цим процес, який об'єктивно відбувається, обумовлений потребою людини у своєму відтворенні та постійному вдосконаленні. Людина, народжується не готовою до життя в суспільстві, а повинна, якщо хоче реалізувати себе як індивід, пройти процес олюднення, складовими частинами якого є засвоєння соціального досвіду, традицій, набуття та в необхідних умовах оновлення (компенсація) соціальної ролі та соціального статусу (7.30).
Сучасній науці відомі різноманітні моделі соціалізації. До головних належать: психоаналітична теорія Зігмунда Фрейда; теорія "рольового тренінгу" Т. Парсонса, "соціального навчання" Г. Долларда; П. Скіннера та ін.; "міжособистісного спілкування" Ч.Х. Куллі, Дж.Г. Міда та ін.; "когнітивна" теорія Е. Еріксона та ін. Усі ці моделі уміщують виховання як один із механізмів соціалізації.
Вадою ж вказаних теорій є те, що вони прагнуть пояснити соціалізацію людської особистості за допомогою одногу фактору (біологічного, еволюційного, соціального, тощо), тобто тяжіють до певної однобічності.
"Людина та її історія - зазначав видатний соціолог П.Сорокін, - виявляються надто складними явищами, найскладнішими у світі. Пояснити їх за допомогою якогось одного принципу - справа безнадійна. Звідси - хибність і безнадійність усяких моністичних теорій, що роблять спроби пояснити історію та діяльність людей за допомогою одного фактора"(10.181).
У вітчизняній соціології існує біосоціальна концепція людини, яка розглядає процес соціалізації з врахуванням біологічних та соціальних законів. У ній соціальна та біологічна сторони перебувають у стані діалектичної єдності. "Унікальність природи людини, - писала Г.В.Корсаєвська, - виражається в тому, що процес розвитку підпорядковується і законам суспільним, і законам живої природи, хоча й опосередкованим впливом суспільства."(6.10)
Негативним явищем у вітчизняній соціології став соціологізаторський підхід до розуміння природи людини, що став результатом тоталітарної системи організації суспільства. Людина, за цією теорією, розглядається як елемент суспільного механізму, причому ігнорується індивідуальний рівень буття особистості.
Алі вже в той час з'явилися педагоги - соціологи Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, Г.В. Корсаєвська, В.О. Сухомлинський та ін., які розуміли соціалізацію як комплексний процес, що врахував би підпорядкування людини біологічним законам, від яких залежить життя будь-якого організму. Як матеріальна істота людина при цьому залежить від неорганічного світу. Живе в суспільстві, має психіку, а, отже, поведінку людини зумовлюють психічні і соціальні закони.
Прагнення комплексного підходу до вивчення феномена особистості, тобто вивчати її як істоту соціальну і разом з тим індивідуально -неповторну, притаманне й авторам численних теорій особистості - З. Фрейдові, К.Г. Юнгу, А. Адлеру, Е Фраму, Дж. Келлі та ін. Підгрунття різноманітності цих концептуальних побудов становлять світоглядні та ідейно-теоретичні розбіжності в наукових поглядах вчених на людську природу та поведінку. Сучасні теорії особистості - психодинамічна, диспозиційна, навчально-біхевіористична, когнітивна, гуманістична та інші, по різному оперують такими поняттями, як "індивід", "середовище", "інтеракція", але невід'ємною складовою будь-якого розуміння особистості як явища пізнання є певна концепція її формування та розвитку. А цей процес є взаємодоповнюючим, взаємозумовленим і взаємопроникливим з процесом соціалізації особистості. Тому і природно, що попри розмаїття, а часом і суперечливість численних теорій формування особистості, вони мають спільні з теоріями соціалізації вихідні положення, а саме:
- людські особистості формуються взаємодіючі між собою. На характер цієї взаємодії впливають такі індивідуальні обставини, як вік, стать, інтелектуальний рівень та інше;
- соціальне довкілля впливає на особистість, що формується з визначальним чином і є простором її становлення та самореалізації;
- особистість формується на ґрунті власного досвіду життєдіяльності та життя і є активним суб'єктом свого становлення;
- вирішальною силою, яка генерує сутнісні визначення особистості як наслідком наступального процесу її становлення, є культура [1;131]
Таким чином, розглядаючи теорію формування особистості з точки зору їхнього впливу на розвиток педагогічної теорії та практики, зокрема уявлень про педагогічний зміст і завдання соціалізації, можна констатувати, що головне психолого-педагогічне завдання виховання полягає в гармонізації взаємозалежних векторів особистісного розвитку вихованців - персоніфікації та соціалізації. Це здійснюється шляхом створення сприятливих умов розгортання цього процесу завдяки застосуванню педагогічних технологій.
3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ВИМІР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
Соціалізація та індивідуалізація, розглянуті у контексті філософської і соціологічної традицій, протистоять один одному як різнопланові цілі розвитку людини. В освітній практиці діють обидва процеси, але якщо соціалізація розглядається як адаптація людини до умов об'єктивної дійсності, то індивідуалізація має на увазі адаптацію умов до людини.
У психолого-педагогічних науках аналогічні підходи, що ґрунтуються на об'єктному чи суб'єктному сприйнятті особистості, одержали назву "когнітивного" і "особистісного", хоча логічніше було б зіставляти "соціоцентричний" і "особистісний", - акцент на знаннях не є інтегративною ознакою вищезгаданоїопозиції. Більш того, намагаючись знайти відповідь на питання про пріоритети розвитку - особистості для суспільства чи суспільства для особистості, - цілком природно звернутися до аналізу соціальних і індивідуальних її проявів, що лежать в основі відповідних психологічних та педагогічних підходів.
З філософської точки зору дихотомія "соціальне - індивідуальне", розкриваючи загальнотеоретичний рівень проблеми, визначає стратегічну лінію організації освіти, у той час як педагогічний підхід, здійснюваний у рамках емпірики, має прикладний характер і дає уявлення про тактику організації навчально-виховної діяльності.
Особистісно-орієнтована освіта, у силу своєї гуманістичної орієнтації, ґрунтується на ідеї персоніфікації і націлена винятково на індивідуальну неповторність особистості, дещо відокремлюючи при цьому від її
Loading...

 
 

Цікаве