WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологічні особливості діяльності викладача - Курсова робота

Психологічні особливості діяльності викладача - Курсова робота

викладача можуть бути різними, починаючи з внесення інновацій у зміст, форми і методи навчально-виховної роботи і закінчуючи творчим вирішенням конкретних ситуацій, що виникають на уроці в процесі спілкування з учнями.
Від педагогічної творчості слід одрізняти педагогічну майстерність [10].
Педагогічна майстерність, за визначенням полтавських вчених О. Г. Мороза й В. П. Омельяненко, - це досконале творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей [13].
Слушно привести думку К. К. Платонова, який говорив, що творчість є обов'язковою умовою майстерності і ініціативи [13].
Ю. П. Азаров та А. Д. Демінцев довели, що педагогічна майстерність учителя формується і удосконалюється на основі його творчої активності (про яку йшлось вище), пошуково-перетворюючої діяльності у навчально-виховному процесі [1]. Саме тому, творчий вчитель може ще не встигнув стати майстром, але необхідною умовою цього руху до педагогічної майстерності є його творчість. Високого рівня майстерності вчитель досягає лише на основі педагогічної творчості та за рахунок сумлінності, завзятості, працелюбства, вміння долати труднощі, перетворення уміння у навички, тобто при накопиченні практичного досвіду [17, 85].
II.2. Психологічні особливості відношень "Викладач - учень"
Предметом діяльності вчителя є і "інша" діяльність - діяльність учнів, студентів, яку він повинен організовувати, направляти і розвивати, відповідно до цілей навчання, виховання і розвитку учнів. Бо розвиток учнів може здійснюватися на основі засвоєння соціального досвіду людства через активну діяльність їх самих. Звідси основне завдання викладача - побудувати таку діяльність, в процесі й результаті якої йшов би розвиток їх ідейно-моральних якостей, системи їх знань, їх пізнавальних здібностей, їх практичних умінь і навичок.
У реалізації цього сверхзавдання важливу роль грає парадигма відношень "Викладач - учень". Ці відношення є найголовнішими серед інших типів відношень викладача (наприклад: "Викладач - інші викладачі", "Викладач - куратор студентської групи", "Викладач - батьки студентів" ін.), бо ми навіть не зможемо раціонально інтерпретувати само поняття "викладач" поза його відношенням до учня. І, навпаки, поняття "учень" може набути відповідного сенсу тільки по відношенню до вчителя.
Як зазначає Б. Ф. Ломов, предметна діяльність і комунікація (взаємодія) є двома аспектами людського буття [9]. А своєрідність діяльності вчителя як раз і полягає в тому, що вона будується на принципі інтеракції, взаємодії та комунікації в системі "Викладач - учень". З цієї точки зору навчання виступає як творче спілкування вчителя й учнів, як процес спільного пошуку й дії.
Але це ще не все. Викладач не тільки учасник взаємодії зі студентами, а він - організатор цієї взаємодії. Річ йде про особливу позицію викладача в системі взаємодії з учнями, про позицію організатора процесу взаємодії в системі суб'єкт-суб'єктних відношень "Я та студенти", в результаті якого, з однієї сторони, у студентів формуються особистісно здобуті знання, з іншої - розвивається професійна майстерність викладача.
Взаємодія або діалогізація потребує побудови навчального процесу в вигляді сукупності проблем (незрозуміле, невідоме, нез'ясоване, парадоксальне для учнів тощо). У процесі вирішення цих проблем виникає зіткнення різних точок зору. Викладач в цьому випадку реалізує функцію постановки проблем (проблемних питань) перед студентами, і одночасно він є активним учасником цього діалогу. Він не нав'язує їм свою точку зору, а чекає від учнів особистих спроб і шляхів вирішення, він допомагає кожному учню висловити перед іншими свої думки, гіпотези щодо проблеми, навіть помилкові й дивні [12, 46].
Цей останній момент діалогу слід особливо виділити. Бо згідно з теорією Л. С. Виготського, людина засвоює поняття (інтеріоризує їх) спочатку в процесі розгорнутого зовнішнього діалогу з іншими, який поступово стає діалогом внутрішнім, тобто дискусією людини з самим собою [5]. Але при внутрішньому спілкуванні мовні висловлювання зменшуються, згортаються, скорочуються і стають схожі на своєрідні ідіоми, "згустки думок", зрозумілі лише самому індивіду [12, 46]. Ці індивідуалізовані уявлення та схематизми, що визначають бачення предмета, нерідко бувають неправильними. Щоб перебудувати ці особистісні уявлення (смисли), необхідно створити умови, які б дозволили студенту екстеріоризувати їх, тобто винести їх назовні. Основною вимогою екстеріоризації внутрішніх схематизмів мислення і є зовнішньо розгорнутий діалог з іншими людьми, учнями в даному випадку [12; 5]. Але щоб змінити, поглибити, розвивати "внутрішню картину світу", якою володіє учень, маючи на увазі, що подібні зміни можуть здійснюватися лише в результаті активної діяльності самого учня, педагог повинен будувати своє керівництво цією діяльністю не як прямий вплив, а як передачу учню тих "основ", з яких учень міг би самостійно виводити свої погляди та рішення. Зрозуміло, що вони будуть заздалегідь передбачені вчителем.
Таким чином, процес навчання, а значить і взаємодія, повинен керуватися, організовуватися та контролюватися з боку викладача. Але для цього замало мати лише організаційні здібності. Для нормального функціонування системи "Викладач - учні" необхідним психологічним "озброєнням" вчителя є рефлексивне керівництво.
II. 3. Рефлексія та рефлексивне керівництво
Щоб розкрити зміст поняття "рефлексивне керівництво", слід звернутися спершу до психологічного поняття "рефлексії" взагалі.
У книзі "Практичний досвід: порадник щодо розвитку рефлексії у вчителя" Д. Познер подає таке формулювання цього феномену: досвід + рефлексія цього досвіду = розвиток [19]. Іншими словами, накопичення вчителем практичного досвіду є необхідною, але не достатньою умовою професійного росту; лише осмислення, аналіз та перебудова власного досвіду дозволяє вчителю розвивати свою майстерність.
В чому полягають психологічні механізми рефлексії? Рефлексивне ставлення людини до власної діяльності є однією з найважливіших психологічних умов більш глибокого усвідомлення, критичного аналізу й конструктивного вдосконалення. Саме рефлексія дозволяє вийти з повного заглиблення безпосереднім процесом життя, щоб створити відповідне відношення до нього [до життя], зайняти позицію над ним, поза ним для судження пронього (С. Л. Рубінштейн) [14].
Рефлексія в широкому розумінні цього слова характеризує самосвідомість людини, осмислення ним підстав власних дій та вчинків. Рефлексія знаходить своє вираження в так званій нормальній двоїстості свідомості, коли індивід по відношенню до самого себе одночасно виступає і як об'єкт рефлексії ("я - виконавець"), і як її суб'єкт ("я - контролер"), який регулює власні дії та вчинки. Важливо відзначити те, що рефлексивний аналіз діяльності не є процесом, замкнутим у чисто "особистому, індивідуальному просторі" самосвідомості; навпаки, як показують дані соціальної психології, здатність людини рефлексивно поставитись до себе й до своєї
Loading...

 
 

Цікаве