WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми та шляхи формування політичної культури педагога вищої школи на сучасному етапі розвитку українського суспільства - Реферат

Проблеми та шляхи формування політичної культури педагога вищої школи на сучасному етапі розвитку українського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми та шляхи формування політичної культури педагога вищої школи на сучасному етапі розвитку українського суспільства
ЗМІСТ
І. Система професійних якостей сучасного педагога
ІІ. Визначальний характер політичної культури в системі психолого-педагогічних якостей викладача на сучасному етапі розвитку української держави
ІІІ. Сутність політичної культури
ІV. Формування політичної культури майбутнього викладача
Список використаних джерел:
І. Система професійних якостей сучасного педагога
Система професійних якостей сучасного педагога, на думку цілого ряду вчених, що працюють у галузі педагогіки вищої школи, повинна складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; спеціальні знання, уміння й навички з предмета (спеціальності).Професійна діяльність викладача вищої школи, вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі [7, с. 33-34]:1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності та працелюбність.2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява та інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови та мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я-концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання й прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські та комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу й особистість студента, організація розвиваючої інтеракції. Хоча в даному переліку й не можна виокремити більш важливі або значущі якості та здібності викладача, проте "пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів - національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця" [7, с. 32]. Постановка таких завдань вимагає, в першу чергу, розвитку політичної культури майбутнього викладача - студента ВНЗ.
ІІ. Визначальний характер політичної культури в системі психолого-педагогічних якостей викладача на сучасному етапі розвитку української держави
З розпадом СРСР та занепадом радянської системи цінностей, молода українська держава не змогла достатньо швидко запропонувати культурний фундамент власному суспільству. Розбудова державності мала б супроводжуватись перехідним етапом у розвитку національної політичної культури, протягом якого суспільство мало б органічно відновити традиційну аксіологічну систему. Але такий період затягнувся, а нагальні проблеми подолання наслідків діяльності тоталітарної системи у суспільстві не були вирішені. Натомість були поглиблені негативні тенденції в українському суспільстві, що було пов'язано з формуванням нової політичної еліти. Остання значною мірою складалася з представників колишньої партійної номенклатури. Це безпосередньо відбивалося на методах та способах врядування. Переділ власності, формування фінансово-олігархічних кланів не сприяли поліпшенню економічної ситуації в країні. Низька увага держави до освітньої сфери та науки негативно позначилася на свідомості молодого покоління. Зокрема О.В. Адаменко відзначає, що "напрями (сучасних) досліджень, які безпосередньо стосуються проблеми формування демократичної культури особистості, - формування світогляду молодого покоління та виховання в дусі миру й інтернаціоналізму - представлені відносно невеликою кількістю дисертацій - відповідно 7 та 6" [1, с.160]. В результаті таких процесів - суспільство втрачало довіру до багатьох соціальних та державних інститутів. Підданська політична культура, успадкована громадянами від радянського суспільства, формувала пасивне ставлення до державотворчих процесів. Актуального значення набув абсентеїзм, пов'язаний зі зневірою громадянина у можливості впливу на владу. Останні події в Україні, що отримали назву "помаранчева революція", вкотре зробили надзвичайно актуальною проблему політичної культури суспільства. Конфлікт "схід-захід", який штучно роздмухувався вітчизняними та зарубіжними політиками та політологами, має раціональне підґрунтя. Українська політична культура справді, за дослідженнями соціологів та політологів, є неоднорідною структурою. Кордон між її складовими - умовно це кордон між заходом та сходом, європейським та євразійським цінностями. Культура донеччанина та львів'янина - категорії дещо відмінні. Проте це - не чорне та біле. А тому необхідні розумні державні заходи, спрямовані на консолідацію цих культур. Такий консенсус, безумовно, можливий. Для розуміння суспільної ролі політичної культури коротко розглянемо її сутність. Термін "культура" (лат. cultura - догляд, освіта, розвиток) спершу означав функцію, пов'язану з набуттям знань, досвіду. Упродовж історичного розвитку в нього вкладали не лише духовний, а й практичний зміст, наближаючи культуру до людини, розуміючи її як міру олюдненості
Loading...

 
 

Цікаве