WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема соціофобії у студентів - Курсова робота

Проблема соціофобії у студентів - Курсова робота

подолання страхів виступає розумова діяльність, осмислення людиною своїх страждань крізь призму її призначення у суспільстві та у світі [10, 191, 193, 195, 199-201, 203].На цьому період античності завершується і починається новий виток розвитку філософської думки, і як наслідок, розвитку категорії страх. Цей період має назву Новий час.
1.2. Розвиток категорії "страх" в період Нового часу
Наступним періодом в історії філософської думки де розглядалося розуміння феномену страху, причини його виникнення, засоби подолання був Новий час. За часом ця епоха охоплює період із Х/ІІ ст. до кінця ХІХ ст.; після цього починається період так званої "новітньої історії", що триває і по наш час. Проте філософія цього періоду завершується першою третиною ХІХ століття, що є прикладом випереджаючого розвитку духовних процесів порівняно із політичними та соціально-економічними. А це, у свою чергу, свідчить про творчий характер людського мислення [16, 110]. У період Нового часу пануючими течіями, окрім матеріалізму та ідеалізму, були: раціоналізм - філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізму переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і суспільства, та агностицизм - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. До раціоналістів, які розглядали феномен страху, відносяться Р.Декарт, Б.Паскаль, Б.Спіноза, Ш.-Л. Монтеск'є.Французький філософ Рене Декарт (1596-1650) [4, 506; 9, 412; 45, 585] вважав страх - крайньою ступінню боягузтва та здивування, де головною причиною виступає несподіванка, настання будь-яких непередбачених випадків [2, 12]. У пошуках природи страху, в сфері пристрастей душі, Декарт зіштовхував його з іншими пристрастями, наприклад, з надією, одночасно позначаючи межі страху, виокремлював протилежний його стан - почуття безпеки, або спокійної впевненості [4, 554]. Варто підкреслити, що Декарту вдалося помітити важливу закономірність зміни глибини страху в залежності від ступеня імовірності здійснення бажаного [4, 508]. Таке розуміння зміни стану страху може слугувати підставою для градації його сьогодні.Французький філософ Блез Паскаль (1623-1662) [9, 419; 23, 593] вважав, що причиною людських тривог й страхів, які виникають у людській уяві, є іманентна (властива) принципова розбіжність онтології природи, людини й окремих речей [15, 20, 33]. Цікавим постає бачення Паскалем конкретно-історичної та індивідуально-обмеженої форми людської душі. Підкреслимо, що сьогодні досить поширена думка про основне внутрішнє джерело страху як про протиріччя кінцевого (тлінного) тіла і нескінченної (нетлінної) душі. Паскаль вважав, що душа людини є нещасливої, тобто вона не знімає сама собою протилежності всіх онтологій [15, 41-42]. Безуспішні спроби людини знайти своє місце у жахливому світі зображувалися Паскалем у наступній життєвій ситуації: "Уявіть собі юрбу людей, засуджених на смерть. Щодня деякі з них вмирають у присутності інших, що залишаються, бачать своє власне положення, дивлячись при цьому один на одного з почуттям скорботи та безнадійності, очікуючи своєї черги" [15, 56; 2, 14]. Міркуючи про переживання людиною своєї неприкаяності Паскаль висловлював евристично важливу і цікаву думку про нерівноцінність для людини страху втрати свого буття, тобто страху смерті, і страху втрати яких-небудь конкретних цінностей [15, 61]. Наведені Паскалем судження змушують замислитися про складну субординацію людських страхів або відмовитися від принципу їх однозначної, жорстокої детермінації.Досить багато місця проблема страху займає у філософії матеріаліста й атеїста Бенедикта (Баруха) Спінози (1632-1677) [9, 422; 23, 596]. Для пояснення феномену страху він висував бажання, що ототожнюються з сутністю людини [20, 507]. Основними модусами бажання виступають афекти - задоволення і незадоволення [20, 128]. За Спінозою, якщо ми знаємо, що майбутня подія сприятлива і вона повинна відбутися, то душа набуває стану надії, а коли навпаки - то страху. Міркуючи про походження і природу афектів, перед Спінозою постала проблема образного уявлення майбутніх або минулих речей [20, 472]. Такий підхід істотно розширив евристичні можливості концепції, оскільки в сферу ситуації страху потрапляє не тільки безпосередньо впливаючи на людину предмети, але і ті, що можуть тільки мислитися у конкретній ситуації [2, 15]. Його теорему про те, що "усяка річ (прикмети) може виступати непрямою причиною надій або страхів" можна вважати еврестичною. Прикмети як заступники самих надій і страхів, ми любимо або ненавидимо, вони складають причину задоволення або незадоволення, ми "прагнемо або застосовувати їх як засіб досягнення того, на що сподіваємося, або знищити як перешкоду, як причину страху" [20, 495]. Спіноза у своїх роздумах передбачав можливості зняття стресових ситуацій шляхом психологічної самонастроєності на успіх та формування інваріантних засобів захисних дій у типових станах страху [2, 16].Французький філософ-просвітитель Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) [21, 418; 21, 592] вважав, що прагнення нападати не властиве первісним людям, які жили за першим природним законом - злагода. Він пояснював це тим, що вони були настільки слабкими, стосовно природи й інших людей, що перші їх бажання спрямовувалися на пошук охорони свого буття, подолання через співробітництво страхів власної слабкості [13, 166]. Сьогодні це бачиться однобічним, проте його спроба синтезувати у феномені страху соціальні і біологічні якості людей - заслуговують на увагу [2, 18].Дуже цікавими виступають глибоко діалектичні та ідеалістично-агностичні міркування Давида Юма стосовно страху (1711-1776) [9, 426; 23, 599]. Він вважав, що страх і його протилежна форма надія виникають в силу невірогідності або імовірності стану духу [27, 582-583], який можливий лише за умов постійної боротьби протилежних можливостей реалізації афектів, в ході якої дух безперестано переходить від одного до іншого. Якщо ж, в уяві, протилежні афекти, горе та радість, усе-таки змішуються, то з цього з'єднання утворюються афекти надії і страху [2, 19; 27, 584]. Аналізуючи проблему протиріч між афектами, Юм запропонував наступні варіанти їхньої взаємодії: в наслідок одночасної появи протилежних афектів можливе посилення одного і придушення іншого; почергова перевага; одночасне існування двох афектів і поява в наслідок їх з'єднання третього [27, 585-586].Інший цікавий напрямок у розумінні Юмом природи страху полягає у з'ясуванні джерел імовірного стану духу, що може бути двох видів: обумовлений невірогідністю об'єкта, що викликає афекти та обумовлений невірогідністю судження людини про цей об'єкт [27, 587]. Розглядаючи ці питання, Юм відкрив афект паралельних причин страху, суть якого полягає в тому, що його можуть викликати тільки можливі, яскраво виражені афекти. Діалектичне розуміння причин страху як потенційної взаємообумовленості неможливого, можливого та дійсного - значне відкриттяЮма [2, 20]. Поглиблюючи аналіз страху, Юм розглядав ситуації здивування, несподіванки, зацікавленості, допитливості вважаючи
Loading...

 
 

Цікаве