WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема соціофобії у студентів - Курсова робота

Проблема соціофобії у студентів - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Проблема соціофобії у студентів
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Становлення поняття "страх" як наукової категорії
1.1. Розвиток категорії "страх" в період античності
1.2. Розвиток категорії "страх" в період Нового часу
1.3. Розвиток категорії "страх" в період німецької класичної та некласичної філософій
РОЗДІЛ 2. Сучасна розробка психологічного феномену соціофобія
2.1. Визначення та класифікації фобій
2.2. Визначення та класифікація соціофобії
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
РОЗДІЛ 1. Становлення поняття "страх" як наукової категорії
1.1. Розвиток категорії "страх" в період античності
Проблема страху як важливого модусу людського існування, організації внутрішнього духовного світу людини починається з перших спроб осмислення нею свого призначення на землі й у світі. Практично всі філософські школи і напрямки, розглядали страх у рамках відповідних світоглядних систем [11, 26]. Спробуємо виділити найбільш цінні загальнолюдські аспекти розуміння страху в історії становлення філософської думки, які мають історичний інтерес та актуальність [2, 6].Категорія "страх" почала свій розвиток у античній філософії (/ІІ ст. до н.е.-/І ст. н.е.) [21, 23]. Слово "античний" в перекладі з латинської мови означає "давній". Але у звуженому й усталеному вживані - це початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ [16, 54]. Антична філософія пройшла складний шлях розвитку, проте вона має певні риси. Це насамперед, її космологічно-онтологічний характер у межах онтологічної системи. Істотним моментом є підкреслення пасивної ролі суб'єкта пізнання, людська діяльність усвідомлюється лише як активне перегрупування природних речей, пошуки таких форм буття, що якнайкраще відповідали б природній доцільності. Перші філософи - представники мілетської школи, а також Емпедокл, Геракліт, Демокріт та інші стояли на стихійно-матеріалістичних позиціях, що на них великою мірою позначився вплив міфології і які були більше продуктом поетичної фантазії, ніж раціонально-логічних концепцій. Проте всередині цього наївно-матеріалістичного світогляду дуже швидко намітилися окремі погляди, які пізніше призвели до виникнення філософського ідеалізму. Ці зародки ідеалізму у другій половині / століття і в першій половині І/ ст. до н.е. перетворилися на протилежність матеріалізму. Боротьба між двома основними лініями - матеріалізмом і ідеалізмом, що прокладав собі шлях крізь суперечливу діалектику категорій Аристотеля, проходить через вся античну філософію [23, 23-24].Серед представників, які розглядали феномен страху з ідеалістичної точки зору був Платон (428/427 - 347 рр. до н.е.) [9, 420; 23, 594]. Він виділяв два види страху, яким підвладна людина: це страх зол, що очікуються, та страх чужої думки, або сором. Розглядаючи причини безсоромності, в яку людину штовхає гнів, пристрасть, нахабність, користолюбство, боягузтво, Платон ставив проблему розпізнання людських душ за допомогою гри. Відзначимо ще одне психологічне міркування Платона, який приводить опис такого феномену: "Людина, коли була жива, мріяла про свободу. Після насильницької смерті гнівається на вбивцю за свою ранню смерть і, будучи повною страхом, жахом й тривогою через насильство, наводить страх та тривогу в усі справи вбивці, якщо бачить, що той продовжує жити в місцях, звичних для покійного, причому союзником йому в цьому служить пам'ять" [17, 111, 353]. По суті справи Платон передбачив в цьому міркуванні постановку проблеми феномену страху наслідків.Серед філософів-матеріалістів, які вивчали феномен страху були - Аристотель, Епікур, Тит Лукрецій Кар.Розробка причин та основ страху була зроблена давньогрецьким філософом Аристотелем (384 - 322 до н.е.) [9, 407; 23, 580]. Розглядаючи духовні зміни, він виділяв у них афекти, здібності і придбані властивості. Афекти (з грец. афект - пристрасть, настрій, збудження) [18, 42; 23, 34] - це все те, що супроводжує задоволення або страждання. За допомогою придбаних властивостей душі досягається духовна рівновага, тобто стосовно до страху його врівноваженість мужністю. Страх - порочна властивість, недолік мужності, мужність - чеснота, яка врівноважує відчайдушність і боягузтво. Якщо душа не здатна досягти середини, то через жаль, співпереживання, співучасть вона може змінити співвідношення афектів. Цей процес Аристотель називав катарсисом, тобто очищення емоцій мистецтвом [2, 10]. Аристотель пропонував розглядати страх як результат порушення цілісності певної соціальної якості, якими можуть виступати родина, дружба, любов, спосіб життя, світогляд та інше. Але в такому випадку страх отримує позитивне звучання як попередження про можливу втрату цих цінностей, засіб, що стимулює діяльність людини на відтворення їх цілісності у випадку руйнування, могутній виховний фактор, реалізований у відповідних засобах, у тому числі, і художньому. Очевидно, що це може відбутися лише за умов раціонального осмислення і передбачення ситуації страху. Все це дозволяє дуже високо оцінити внесок Аристотеля в становленні розуміння феномена страху, у загальному потоці розвитку філософської думки, у тому числі її сьогоднішнього стану.Одну з перших спроб раціоналізації та типологізації уявлень про страх зробив давньогрецький філософ-матеріаліст й атеїст Епікур (341 - 270 рр. до н.е.) [9, 426; 23, 586]. На його думку головна причина страхів полягає у невірному уявленні та розумінні людиною взаємин з богами, загробного життя, мети щастя - все це властиве юрбі. Людина, що міркує, виключає всі ці джерела страху, відводячи богам місце між атомарними світами, в наслідок чого вони їй не страшні. Страх смерті - найстрашніше з зол, яке не має до нас ніякого відношення, тому що, коли ми існуємо, вона ще не присутня, а коли присутня, тоді нас не існує [25, 355-356]. Епікур ставив перед собою завдання захистити людину від можливих страхів життя, доводячи при цьому невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та необхідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здатністю довільно відхилятися від траєкторії свого польоту), можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчуттями [16, 68]. Найбільше, чого може досягти людина в житті - це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша - вміння запобігти стражданням та зберегти душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність, тобто давньогрецькою мовою - досягнення стану "атараксії" - хвилювання, незворушність [2, 6; 16, 68; 23, 31; 26, 358].Продовжувачем матеріалістичної лінії Епікура був давньоримський поет й філософ Тит Лукрецій Кар (99/95 - 55 рр. до н.е.) [9, 416; 23, 590], який спробував уявити страх у системі основних духовних модусів людини, співвідносячи його з тривогою, турботою, совістю, надією. Страх смерті, страх богів, загробний страх - всього цього не повинно бути. Він вважав, що природа страху залежить відступеню та способу життя людини [2, 7; 10, 203]. Основним засобом
Loading...

 
 

Цікаве