WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема саморегуляції у педагогічному спілкуванні - Курсова робота

Проблема саморегуляції у педагогічному спілкуванні - Курсова робота

дії партнера педагогічного спілкування (учня). Комунікативні завдання кожної із цих груп вирішуються через безліч мовних дій.
З позиції слухаючого в умовах педагогічного спілкування виділяють наступні комунікативні завдання: 1) зрозуміти, 2) запам'ятати, 3) вивчити, 4) засвоїти, 5) зробити висновок, 6) відповісти, 7) спростувати, 8) довести. Кожна з них забезпечується комунікативною установкою слухаючих: пізнавальною, мнемічною або комунікативною. Тут слід зазначити, що комунікативна установка - "прийняти й передати іншому" - забезпечує у всіх групах максимальне збереження сприйнятого матеріалу.
Комунікативні задачі, які перераховані вище, вирішуються за рахунок дій спілкування. Проміжною ланкою яка визначає відповідність зовнішніх дій внутрішнім задачам є внутрішня активність суб'єкта, яка позначається у вітчизняній літературі як свідома саморегуляція довільної активності. Саморегуляція у спілкуванні є окремим видом свідомої саморегуляції своєї зовнішньої активності суб'єктом. Тому звернемо увагу на те, що характеризує саморегуляцію, як феномен в цілому.
2.1 Суб'єктний підхід до розробки проблеми саморегуляції.
У вітчизняній психологічній літературі теоретико-методологічного рівня заявлена проблема людини як суб'єкта своєї діяльності, здатного цілеспрямовано перетворювати об'єктивну дійсність і здійснювати творчий саморозвиток. Даний підхід до дослідження людини називається "суб'єктним підходом".
Саме поняття "суб'єкт" у найпоширенішому у вітчизняній психологічній науці значенні, акцентує активний творчий початок, реалізований людиною в його активності. "Суб'єкт (від лат. subjectum - підкладне) - носій певного роду діяльності, джерело активності спрямованої на об'єкт" [16, с. 642]. "Суб'єкт - людина, що пізнає й перетворює навколишній світ" [15, с. 360].
Суб'єктне буття людини складне і багатоаспектне, але одним з найбільш загальних і істотних проявів є його довільна усвідомлена цілеспрямована активність (поводження, діяльність, спілкування, саморозвиток і т.д.), що має для людини зміст і щодо якої людина виступає як її ініціатор, творець, хазяїн. Будучи суб'єктом такої активності, людина сама ставить перед собою цілі, сама визначає способи й засоби їх досягнення. Успішність, надійність, продуктивність будь-якого акту довільної активності залежить від досконалості процесів саморегуляції. Саме тому проблема закономірностей усвідомленої регуляції людиною своєї довільної цілеспрямованої активності займає одне із центральних місць у контексті загального суб'єктного існування людини.
Уперше з матеріалістичних позицій проблему психічної регуляції поставив І. М. Сєченов. Він увів у психологічну науку системні принципи керування й регуляції, показавши, що психічні процеси, розвиваючись у трудовій діяльності, виконують функцію відображення зовнішніх умов, контролю й регуляції рухів. Теоретичні погляди І. М. Сєченова послужили основою експериментальних програм його послідовників, у першу чергу В. М. Бехтєрєва, І. П. Павлова і їхніх учнів. Початок психологічного вивчення регуляторної функції на особистісному рівні поклав С. Л. Рубінштейн. На даний момент питання регуляції психічної діяльності найбільш повно розглянуті в концепції О. А. Конопкіна [4; 5; 6; 7], де саморегуляція розглядається як системно-організаційний процес внутрішньої психічної активності людини, і В. І. Моросановой [12], що розглядає індивідуально-типову своєрідність саморегуляції й реалізації довільної активності людини.
2.2 Визначення поняття саморегуляції.
Конопкін О.О. визначає усвідомлену саморегуляцію як "…системно-організований процес внутрішньої психічної активності людини по ініціації, побудові, підтримці й керуванню різними видами й формами довільної активності, що безпосередньо реалізує досягнення прийнятих людиною цілей" [4, с. 5].
Побудова узагальненої концептуальної моделі саморегуляції було істотно ускладнене різноманіттям видів і форм довільної активності, які відрізняються одні від інших як по зовнішньо-виконуючим, так і по змістовно-психологічним характеристикам. Дослідження процесу саморегуляції часто підмінювалося по суті встановленням самого факту детермінації діяльності, поведінки окремими внутрішніми психічними факторами і навіть зовнішніми факторами середовища . У рамках такого підходу неможливо показати роль досліджуваного фактора в цілісному регуляторному процесі, тому що сама регуляція як цілісний процес, що має закономірну будову, зникає.
Для того, щоб уникнути цього, О. А. Конопкін запропонував інваріантну, загальну для різних видів і форм довільної активності людини внутрішню структуру процесів усвідомленої саморегуляції: "…процес саморегуляції повинен бути відображений як цілісна, замкнена (кільцева) за структурою, інформаційно відкрита система, реалізована взаємодією функціональних ланок (блоків), підставою для виділення яких (за принципом необхідності й достатності) є властиві їм специфічні (частки, компонентні) регуляторні функції, системне співробітництво яких реалізує цілісний процес регуляції…..."[4, с. 8]
2.3 Функціональна структура саморегуляції у спілкуванні.
Незалежно від зовнішньо виконавчої структури діяльності, спілкування і поведінки, в реальному процесі регуляції Конопкин О.А. виділяє наступні структурно-функціональні складові усвідомленої саморегуляції:
1) Прийнята суб'єктом мета діяльності. Регуляторна функція мети діяльності є системоутворюючою. Завдяки цій функції весь процес саморегулювання здобуває певний вектор, спрямованість. Автор пише: "Саме ціль діяльності - у тому її вигляді, як вона зрозуміла й прийнята суб'єктом, визначає не тільки загальну спрямованість діяльності, але в результаті цього й багато особливостей конкретної реалізації інших окремих ланок процесу саморегулювання"[7, с. 206].
2) Суб'єктивна модель значимих умов. Ця ланка саморегуляції являє собою відображення внутрішніх і зовнішніх умов майбутньої довільної активності важливих для побудови алгоритму дій, що будуть виконуватись, спрямованих на досягнення поставленої мети. О.О. Конопкін відзначає: "Така модель являє собою комплекс інформації, якою володіє в цей момент суб'єкт, про ті умови діяльності, особливості яких необхідні, на думку суб'єкта, для її успішного здійснення. Відображення цих умов допомагає суб'єктові сформувати програму, визначити оптимальний (з його погляду) спосіб досягнення мети"[7, с. 208]. Слід окремо зазначити, що, суб'єктивна модель значимих умов містить так само й інформацію про те, наскільки дані умови змінювані і які закономірності їхнього розвитку.
3) Програма дій, що будуть виконуватись. Даний функціональний блок саморегуляції відповідає за побудову на основі моделі значимих умов програми виконуючих дій, яка визначає характер, послідовність, способи, динамічні характеристики дій, спрямованих на досягнення мети. Створюючи програму виконуючих дій, суб'єкт може свідомо враховувати свої
Loading...

 
 

Цікаве