WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема саморегуляції у педагогічному спілкуванні - Курсова робота

Проблема саморегуляції у педагогічному спілкуванні - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Проблема саморегуляції у педагогічному спілкуванні
ЗМІСТ
1. Спілкування в освітньому процесі
1.1 Загальна характеристика спілкування
1.2 Психологічна характеристика педагогічного спілкування
2. Особливості саморегуляції у спілкуванні.
2.1 Суб'єктний підхід до розробки проблеми саморегуляції.
2.2 Визначення поняття саморегуляції.
2.3 Функціональна структура саморегуляції у спілкуванні.
2.4 Стильові особливості усвідомленої саморегуляції у спілкуванні.
2.5 Поняття загальної здібності до саморегуляції.
Висновок
Список використаної літератури
1.1 Загальна характеристика спілкування
Спілкування, або як часто називають цей процес, комунікація - надзвичайно широке і змістовне поняття. Воно значно більше за змістом і структурою ніж комунікація. За визначенням спілкування - це усвідомлюваний або неусвідомлюваний зв'язок, передача і прийом інформації, взаємодія і вплив на людину, що спостерігаються всюди й завжди. Спілкування багатолике: воно має багато форм і видів. Серед інших видів є педагогічне спілкування. Педагогічне спілкування є приватний вид спілкування людей (наприклад, у зіставленні з діловим спілкуванням, сімейним спілкуванням). Йому властиві як загальні риси спілкування як форми взаємодії, так і специфічні для освітнього процесу. Тому, перш ніж розглядати поняття педагогічного спілкування, розглянемо спочатку те, що характеризує спілкування як феномен життя людини у цілому.
Підходи до проблеми спілкування. Спілкування широко досліджується в усьому світі. Природно, що дослідники по-різному, з різних точок зору інтерпретують цей процес, створюючи його різні моделі, пропонуючи різні підходи до його вивчення: комунікативно-інформаційний, інтерактивний, діяльнісний.
Комунікативно-інформаційний підхід, співвідносячись із теорією інформації й теорією зв'язку, визначає завдання дослідження спілкування загальною формулою "хто, що передав, по якому каналу, кому, з яким ефектом". Він спрямований в основному на вивчення психологічних особливостей прийому (сприйняття) інформації, характеристик коммунікатора й аудиторії, умов засобів спілкування й т.д. даний підхід знаходить своє відображення в роботах Г. Лассвелла, Ч. Осгуда, Дж. Міллера, Д. Бродбента й ін. Комунікативний підхід дозволяє наочно представити схему педагогічної взаємодії, у всім різноманітті вхідних у неї ланок (джерело, ситуація, канал зв'язку, зворотний зв'язок і т.д.), що використається сучасною педагогікою.
З позиції діяльнісного підходу спілкування розглядається як складний багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності, що включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини. Дане трактування цього процесу базується на твердженні єдності спілкування й діяльності, який припускає, що "будь-які форми спілкування є специфічні форми взаємодії людей" [1, с. 93]. Дане положення дозволяє кваліфікувати специфічне для педагогічного процесу спілкування як форму спільної навчальної діяльності суб'єктів.
В руслі інтерактивного підходу підкреслюється нерозривність зв'язку комунікації (або спілкування) і інших, більш широких, планів взаємодії людей [1;13].
Функції спілкування. Уявлення про функціонально-рівневу організацію спілкування розвивається в роботах Б. Д. Паригіна, Г. М. Андрєєвої, А. А. Бодальова, А. А. Леонтьєва, Б. Ф. Ломова, В. Н. Панфьорова й ін. Так В.Н. Панфьоров виділив у спілкуванні чотири моменти: зв'язок, взаємодія, пізнання, взаимоємовідношення, відповідно намітивши чотири підходи до вивчення спілкування: комунікативний, інформаційний, познавальний і регулятивний [13]. Б.Ф. Ломов описав три сторони (функції) спілкування: інформаційно-комунікативну (прийом і передача повідомлення), регулятивно-коммунікативну (регуляція поводження) і афективно-комунікативну (наявність відносини, переживания) [11].
А. А. Брудний, розглядаючи суб'єктів взаємодії як споконвічно реалізуючіх різні функції спілкування виділив три початкові функції: активаційну - спонукання до дії, интердиктивну - заборона гальмування, дестабілізуючу - погрози, образи; й чотири основні функції спілкування: інструментальну - координація діяльності, синдикативну - створення спільності групи; функцію самовираження; трансляційну функцію [2].
У цей час розповсюджений підхід, відповідно до якого в спілкуванні розглядається комунікативна, інтерактивна й перцептивная сторони [1, с. 97-98]. Істотно, що всі ці сторони проявляються одночасно. Комунікативна сторона реалізується в обміні інформацією, інтерактивна - у регуляції взаємодії партнерів по спілкуванню, перцептивная - в "прочитанні" співрозмовника за рахунок таких психологічних механізмів, як порівняння, ідентифікація, апперцепція, рефлексія. Залежно від ступеня сформованості групи, що навчаються в умовах комунікативного впливу вчителя може бути виявлена та або інша сторона цього процесу.
Характеристики спілкування. Розглянемо загальні характеристики спілкування для того, щоб із цих позицій охарактеризувати надалі педагогічне спілкування. Формальна сторона процесу мовного спілкування може бути охарактеризована на основі типології мовного поводження (мови), описаної А.А. Холодовичем. Він запропонував п'ять бінарних ознак ідентифікації мовного акту [17].
1) Засіб вираження. За цією ознакою спілкування може бути звуковим або письмовим, вербальним або невербальним.
2) Комунікативність. Даною ознакою автор відзначає наявність або відсутність партнера. У випадку наявності він розрізняє безпосередню коммунікативність (наприклад, діалог) і опосередковану, через посередника (наприклад перекладача).
3) Орієнтованість. Дана ознака означає або перехідність (один говорить, звертаючись до іншого, або інших, інший і (інші) слухають), або взаємність (два співрозмовники поперемінно говорять і слухають).
4) Квантифікативність. Визначає кількість слухачів (один - багато). По термінології А.А. Брудного, у цьому зв'язку розрізняють два види спілкування: аксіальне й ретиальне (мережне).
5) Контактність. Цією ознакою відзначається наявність або відсутність співрозмовника в полі зору.
Визначаючи спілкування як процес установлення й підтримки цілеспрямованого, прямого або опосередкованого тими або іншими засобами контакту між людьми, зв'язаними один з одним у психологічному відношенні, А.А. Леонтьев виділив наступні його характеристики [9, c. 65 - 78].
1) Контактність. Дана характеристика показує ступінь зближення за часом і простором вимовного повідомлення і його сприйняття.
2) Орієнтованість. На цій основі автор виділяє два типи спілкування - особистісно-орієнтований й соціально-орієнтований. Вони відрізняються за комунікативною, функціональною, соціально-психологічною й мовною структурою. Висловлення в соціально-орієнтованому
Loading...

 
 

Цікаве