WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Принцип справедливості в системі вищої освіти: світова політика і українські проблеми - Реферат

Принцип справедливості в системі вищої освіти: світова політика і українські проблеми - Реферат


Реферат на тему:
Принцип справедливості в системі вищої освіти: світова політика і українські проблеми
ЗМІСТ
Вступ
1.1 Сучасний стан системи вищого освіти й міжнародну політику в ній через призму вироблених філософією підходів до справедливості й рівності
1.2 Вища освіта в контексті принципу справедливості, що щодо даного інституту нерідко збігається з питаннями доступу й селекції.
2.Проблеми забезпечення справедливості й рівності в українській вищій школі.
2.1 Тенденції забезпечення справедливості й рівності в вищій освіті в пострадянських державах.
Висновки
Література
Проаналізовано моделі освітньої політики по оптимальному втіленню принципу справедливості в системі вищої освіти . Розглянуто сучасний стан і міжнародну політику щодо справедливості й рівності в системі вищої освіти. Вичленовано проблему забезпечення справедливості доступу й селекції в українській вищій школі. Запропоновано деякі шляхи їхнього рішення.Система освіти проходить постійну тестову оцінку суспільства -батьків, студентів, викладачів, споживачів її продукту, державних інститутів. Така оцінка виступає своєрідним соціальним барометром, що фіксує рівень вдоволення-невдоволення даною сферою. Одним з найбільш важливих індикаторів оцінки є принцип справедливості. Потреба створення справедливої системи вищого освіти визнається повсюдно. Однак основні проблеми починаються за цим визнанням і стосуються трактування змістовної наповненості даного принципу. Саме тут проявляються принципові розбіжності й глибокі колізії. Вони існують і між різними філолофсько-ідеологічними концепціями справедливості, і в політичних підходах органів управління вищою школою різних країн, і в конкретній культурі народу, особливостях масового або групового розуміння й сприйняття цієї проблеми для системи освіти зацікавленими сторонами.Резюмуючи філософські погляди на проблему справедливості, можна стверджувати про відсутність погодженості щодо фундаментальних підстав справедливості й рівності в суспільстві серед різних напрямків філософської думки. Приймаючи ці загальнолюдські ідеали як бажані й навіть необхідні, а в деяких концепціях й як універсальні характеристики для добре обладнаного суспільства, представники різних напрямків філософської думки розходяться в розумінні змісту даних категорій у контексті суспільного ідеалу. Ліберальні концепції наголошують на рівність у волі й рівність прав і можливостей при визнанні принципової важливості нерівності й соціальної диференціації як умов справедливості. Марксизм іде значно далі й декларує справедливим й об'єктивно неминучою глибока соціальна рівність людей, допускаючи нерівність лише в індивідуальних здатностях людей й одержання суспільних привілеїв залежно від класового статусу. Різним є бачення бажаної й припустимої міри наявності їх у суспільстві в цілому й в окремих сферах громадського життя. Проте, можна також виділити деякі позиції, які допускають трактування як близькі або навіть співпадаючі.Рівність розуміється як справедливе, якщо воно є різним у різних сферах суспільного буття: меншим у матеріальних умовах життєдіяльності й більшим у тих, які повинні забезпечувати культурний особистісний розвиток і життєві потреби людини.Справедлива рівність не може бути механістичним, зрівняльним для особистостей. Справедливість передбачає нерівність. Нерівність не може бути дискримінаційним щодо найбільш знедолених. Для них припустимі певні привілеї, які будуть давати можливість вирівнювати їхні шанси у відкритій конкуренції з більше забезпеченими групами. Нерівність здатностей і мотивацій людей є об'єктивним і приймається як справедлива нерівність досягнень і винагород, обумовлена ними.
1.1 Сучасний стан системи вищого освіти й міжнародну політику в ній через призму вироблених філософією підходів до справедливості й рівності
Світова вища освіта перебуває нині в стані глибинних змін, пов'язаних з необхідністю адаптації до нових тенденцій цивілізаційного розвитку людства. Інформаційне суспільство усе більше швидкими темпами заміняє традиційне індустріальне. Парадоксальним чином переплітаються тенденції світової глобалізації й регіоналізації, універсалізації й партикулярності, технологічної могутності й екологічних криз, поширення культури й освіченості з новими формами варварства й "функціональною неграмотністю", твердження ідеалів справедливості й рівноправності з новими формами дискримінації. Система вищого освіти зіштовхується з парадоксами розвитку.
1.2 Вища освіта в контексті принципу справедливості, що щодо даного інституту нерідко збігається з питаннями доступу й селекції.
Нема потреби, аргументувати факт масифікації вищої освіти - стрімкого розширення студентського контингенту за останні десятиліття у світі. Це загальновідомо. Аналітики ЮНЕСКО повторюють про тенденції універсалізації доступу до одержання вищої освіти в сучасних умовах. "Універсальність освіти має на увазі універсальний доступ до неї всіх тих, хто має для цього необхідні здібності, мотивацію (доступ і здібності), а також адекватну підготовку до всіх етапів життєвого шляху"[1, с. 4]. Цей перший аксиологічний принцип рівності повністю відповідає статті 26 Загальної декларації прав людини: "Кожна людина має право на освіту; ... вища освіта повинна бути однаково доступне для всіх на основі здатностей кожного". Таким чином, "...доступ до вищої освіти є одним з фундаментальних питань, - якщо не самим головним, - у процесі реформування цього щабля освіти, тому що він визначає політику в цій області кожної країни або уряду. Реальність же в багатьох країнах і регіонах така, що нерівність у плані доступу до освіти продовжує зберігатися [1, с.27].Не підлягає сумніву, що цей шлях розвитку світової вищої освіти прямо сприяє твердженню рівності можливостей одержати вищу освіту через розширення доступу до неї, повністю відповідаючи принципу справедливості. Однак дана позитивна тенденція породжує серйозну проблему в іншій площині. Один з парадоксів проявляється в тім, що, незважаючи на наростаючу кількісну еволюцію вищого освіти, у той же час ми бачимо відносне скорочення виділюваних на нього фінансових, матеріальних і людських ресурсів [1, с. 19-20]. Така масовість повинна була б супроводжуватися пропорційним збільшенням фінансування. Однак у реальності держави, особливо ті, які не відносяться до розвинених, усе в меншій мері здатні самостійно вирішувати проблеми забезпечення відповідними ресурсами розвиток вищої освіти. Тому досить типовим явищем стали переповнені аудиторії, перевантаження професорсько-викладацького персоналу або його недостатня кількість, перекоси в навчальному процесі убік постійного збільшення лекційних форм занять при скороченні практичних занять.Вища освіта встає перед дилемою: надавати освіту як можна більшому числу бажаючих і тим самим підвищувати загальний рівень освіти або підсилити механізми відбору на всіх етапах, від надходження до закінчення вузу. Нерідко на практиці це приводить до протиріччя між розширеннямдоступності й утриманням якості. Збільшення першого приводить до падіння другого. Від цього зазнають втрат не тільки самі учасники освітнього процесу, одержуючи недостатньо якісну підготовку. Серйозні втрати буде нести суспільство в цілому через слабку віддачу інституту вищої школи. Навряд чи такі результати відповідають принципу справедливості. Маємо колізію між рівністю й справедливістю.Орієнтація на прийом все більшої кількості студентів повинна дозволити всім, хто має необхідні здатності й мотивацію, одержати доступ до вищої освіти. Проте, на жаль, доводиться констатувати, що в багатьох вузах справи відстоять далеко не так. У зв'язку з безперервним ростом вартості вищого освіти й труднощами, які переживає держава в плані додаткового фінансування, родини зі скромними доходами не
Loading...

 
 

Цікаве