WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Переживання студентами свого дорослішання в процесі навчання - Реферат

Переживання студентами свого дорослішання в процесі навчання - Реферат

слід зупинитися на проблемі адаптації першокурсників до навчання у вищих навчальних закладах.Різка зміна багаторічного стереотипу роботи, до якого звикли юнак чи дівчина (динамічного стереотипу, за І.П.Павловим), іноді призводять до нервових зривів і стресових ситуацій. Перебудова динамічного стереотипу у кожного студента протікає індивідуально і залежить як від типу вищої нервової діяльності, так і від соціальних чинників. Серед головних труднощів, з якими стикаються першокурсники, психологи виділяють наступні[21;1,63]:
негативні переживання, обумовлені виходом із шкільного колективу;
невизначена мотивація вибору професії, недостатня психологічна готовність до неї;
відсутність навичок самостійної роботи;
невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що посилюється відсутність щоденного контролю з боку викладачів;
пошук оптимального режиму праці та відпочинку в нових умовах, налагодження побуту та самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов до гуртожитку.
Як бачимо, зазначені труднощі не є однаковими за своїм походженням. Деякі з них мають об'єктивний характер, а інші обумовлені недоліками у довузівській підготовці, а також у вихованні в школі та сім'ї. Але так чи інакше, протиріччя, що виникають, мають значний вплив на перебіг кризи дорослішання.Тому саме на цих "протиріччях" зосереджують зараз свою увагу фахівці. Так, наприклад, ними займаються співробітники лабораторії соціальної психології особистості в м.Києві. Першим підсумком розробки цих проблем стала колективна монографія, підготовлена за редакцією завідувачки лабораторії Т.Титаренко [16;17].Титаренко та її співробітники розглядають життєву кризу як необхідний момент самодетермінації розвитку особистості, переривання поступовості, перехід до нової якості життя. У такій інтерпретації життєва криза є не що інше, як природно й соціально зумовлена можливість і форма реалізації закладеного в людині потенціалу особистісного розвитку. Але ця можливість стає дійсністю, зрозуміло, тільки за умови конструктивного виходу з кризової ситуації. Конструктивний же вихід із кризи - як нормативної, так і ненормативної - завжди передбачає особистісний вибір, у якому й експлікується, виявляється людська суб'єктність як така. Це положення - одне з найважливіших у розроблюваній психологічній теорії життєвої кризи.Не обмежуючись вивченням природи кризових станів, науковий колектив лабораторії головну увагу приділяє пошукові шляхів і засобів психологічної допомоги людям, що в цих станах перебувають. Відповідні дослідження і досвід психологічного консультування свідчать про наявність у кожної людини внутрішнього потенціалу самоорганізації, конструктивного подолання кризи. В окремих випадках психологічна допомога потрібна лише для того, щоб активізувати цей потенціал, розчистити обтяжені психотравмами, нерозв'язаними рольовими конфліктами шляхи самовідновлення. Однак така допомога, нехай і мінімальна, украй необхідна, особливо в ненормативних кризових ситуаціях. Інакше ці ситуації можуть завершитися дуже драматично і навіть трагічно. В Україні на 100 тисяч жителів припадає 30 самогубств, і значну частину їх здійснює молодь, що, власне кажучи, і недивно. Незріла, інфантильна особистість занадто гостро реагує на травмуючі ситуації, крах дитячих ілюзій призводить до втрати сенсу життя. Тому такою необхідною є превентивна психологічна підтримка в разі загрози виникнення суїцидальних спроб. Вона має бути спрямована на розв'язання проблеми адаптації індивіда до соціального середовища, на набуття навичок конструктивного реагування на життєві труднощі.Розроблені методи психологічної допомоги й підтримки активно використовуються лабораторією і в таких складних сферах, як корекція сексуальної поведінки молоді, консультативна робота з вагітними жінками, що належать до груп соціально-психологічного ризику, терапія психотравм у юнаків, психологічна підтримка онкологічних хворих. Окремий напрям діяльності лабораторії - розробка способів корекції поведінки, підвищення соціальної відповідальності ін'єкційних споживачів наркотиків і ВІЛ-інфікованої молоді.Такими є основні підсумки наукових пошуків Інституту в окресленому аспекті. Підсумовуючи їх, можна зробити окремі цілком певні висновки. Головний із них полягає, мабуть, у тому, що сучасна молода людина повинна набути свого роду "соціального імунітету, здатності протистояти маніпулятивному впливу на її психіку, навчитися робити свідомий життєвий вибір, безупинно підвищувати рівень своєї індивідуальної свободи, не переходячи при цьому межі, за якою починаються егоцентризм, егоїзм і, зрештою, саморуйнівний бунт проти суспільства"[14]. Словом, особистість повинна бути оптимально соціалізованою, однак не в розумінні розчинення індивідуального в суспільному, а з погляду ствердження в суспільстві свого суверенного, творчого, громадянського Я. Вона повинна діяти з усвідомленням свободи своїх рішень і тим самим бути відповідальною за свої вчинки.Але сприяти цьому мають не тільки такі автономні лабораторії, як та, про яку щойно йшлося, а сталі інститути психологічного супроводу, що би постійно та ефективно діяли при будь-якому закладі вищої освіти. Проблему парадигми діяльності такого роду інституцій гостро піднімає у власній статті "Толерантность и модели психологической службы в существующей образовательной системе: экопсихологическая перспектива" П.В.Лушин. Дискутуючи щодо можливостей кількох різних моделей психологічної служби (педагого - центрована, "центрована на студенті", психолого - центрована та комунікативна), він влучно зазначає, що "критерієм ефективності роботи психологічної служби є колективні зміни у просторі, що реорганізується або реконструюється. В такому випадку психологічна служба виступає в ролі не тільки суб'єкта, а фасилітатора колективних змін"[6,2]. Йдеться не скільки про те, що фасилітатор "гуманізує" позиції викладачів та студентів (роблячи їх псевдо рівними), стільки про сприяння тому, щоб кожен суб'єкт намагався би знайти власне місце, адекватне не тільки соціальному запитові, але й особистісним можливостям та прагненням.На думку Лушина, якщо загальнодержавна парадигма буде підтримувати роль "викладача - фасилітатора", саме в цьому випадку буде проводитися робота з і задля цілісної особистості, включаючи і будь-які емоційні переживання (а їх питання в період вікової кризи стоїть досить гостро). Адже на даний момент як вітчизняна, так і зарубіжна вищі школи уникають роботи з цим пластом психічного життя людини, що дорослішає. Це здійснюється всупереч тому, що більшість досліджень присвячено особистісному розвитку та росту. Виникнення під час навчального процесу неконтрольованих та спонтанних емоційних проявів (особливо неоднозначного або негативного характеру) - справа, що або карається, або є небажаною. Існує думка, що дисципліна, підтримувана в такій спосіб, є атрибутом авторитарних та директивних освітніх систем, але психологи - практики на власному досвіді
Loading...

 
 

Цікаве