WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особливості взаємозв'язку інтелекту й творчих здібностей особистості в професії педагога - Курсова робота

Особливості взаємозв'язку інтелекту й творчих здібностей особистості в професії педагога - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Особливості взаємозв'язку інтелекту й творчих здібностей особистості в професії педагога
ЗМІСТ
Вступ
І. Інтелект як психолого-педагогічна проблема.
ІІ. Творча педагогічна діяльність та її вимоги до рівня розвитку інтелектуальної сфери вчителя.
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність проблеми: кризовий стан економіки, політики України, низький рівень життя населення призвели як до значного підвищення соціальної напруги, так і до загострення особистісних проблем людей. Ці явища призвели і до кризи в системі освіти й отже збільшили попит на кваліфікованих вчителів. Професія педагога є складною тому, що постійно зростають як вимоги щодо рівня професійно значущих знань, умінь, навичок, так і вимоги до рівня розвитку особистості самого вчителя, його соціальних навичок і особливо сформованості індивідуального стилю діяльності, який має бути високоефективним. Звідси витікає необхідність в особистісному зростанні вчителя, без якого неможливий розвиток власного стилю навчання.
Таким чином постає питання про необхідність досягнення високого рівня самоактуалізації в процесі професійної підготовки. Поняття "самоактуалізація" (А. Маслоу) є синонімічним термінам "інтеграція" (З. Фрейд), "індивідуація "(К. Юнг), "компенсація" (А. Адлер), "персоналізація" й" особистісне зростання" (К. Роджерс) іпозначає стійкі позитивні зміни в особистості, реалізацію її природнього потенціалу. Цей підхід є центральним у всіх напрямках практичної психології : глибинному (З. Фрейд, А. Адлер, К. Юнг, Д. Фромм таін. ), біхевіористичному (Д Уотсон, Б. Скіннер, А. Еолліс та ін. ), гуманістичному (Р. Перлс, К. Роджерс, А. Маслоу, Ш. Бюлер, Д. Морено, В. Франкл та ін. ). І центральним компонентом самоактуалізації є творчі потреби, креативність, пошук свого, нового шляху в професійній діяльності.
У вітчизняній психології проблема особистості, її зростання, творчості представлена концепціями Б. Г. Анан"єва, О. Г. Асмолова, І. Д. Беха, Л. І. Божович, Ф. Забугін, Є. А. Климова, Н. В. Кузьміної, Г. С. Костюка, О. М. Леонт"єва, В. М. М"ясищева, К. К. Платонова, С. Л. Рубінштейна, В. А. Сластьоніна, О. В. Скрипченко, О. К. Тихомирова, К. Д. Ушинського, А. Шафранової та ін.
Проблема підготовки педагогів приваблює останнім часом науковців багатьох країн, в тому числі й України. Серед вітчизняних вчених слід виділити роботи О. Ф. Бондаренка, В. В. Власенка, С. В. Васильківської, П. П. Горностая, Н. І. Пов"якель, та ін. У них висвічуються питання актуальності особистісного зростання педагога в процесі професійної підготовки, роль активних методів навчання та конкретних інтеракційних методик у цьому процесі, вплив виховного чинника на становлення особистості майбутнього педагога, наводяться конкретні системи їх підготовки в ВНЗ-і, особливості підготовки до різних аспектів професійної діяльності та ін. Разом з тим спеціальних досліджень, які б стосувались вивчення взаємозв"язку креативності, творчих потреб з такими факторами, як інтелект, домінуючі форми навчання, домінуючий стиль спілкування та ін. немає.
Це і зумовило вибір теми нашого дослідження "Особливості взаємозв"язку інтелекту й креативності в професійній діяльності вчителя".
Мета дослідження : з"ясувати особливості взаємозв"язку рівня розвитку інтелекту й творчості особистості педагогів.
І. Інтелект як психолого-педагогічна проблема.
Людина живе серед подій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людини зумовлюють необхідність розібратись у причинах, наслідках, взаємозв"язках явищ і подій навколишньої дійсності, а також у природі властивостей, що детермінують цей зв"язок. Отже, потрібні уважне вивчення, обстеження, аналіз ситуації зметою виявлення таких взаємозв"язків фактів, подій, об"єктів та їх властивостей, які необхідні для розв"язання проблем. Пошук саме потрібної для нас ознаки - це не простий, а досить своєрідний акт. Таку роботу виконує мислення. Кожний автор визначає зміст цього поняття, пов"язуючи його з загальним предметом психології - психічним відображенням дійсності, яка опосередковує життя індивіда. Проте в поясненні предмета психологічної науки "психічне відображення" виступає, як нерозчленована єдність. Відображення, що здійснюється мисленням, має свої сутнісні й специфічні властивості.
Мислення є вищою формою психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, що виникають, але ця чуттєва картина світу не дає можливість глибоко й всебічно пізнати його. Зокрема, живе споглядання неспроможне проникнути в складні форми взаємодії явищ, об"єктів, подій та їх причин і наслідків. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань до мислення. Шляхом мислення індивід розчленовує, розплутує взаємозв"язки між предметами, подіями та явищами, з"ясовує причини й наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями відкриває нові сторони явищ та різних об"єктів. мислення використовує емпіричні знання. Чуттєве пізнання дає чуттєвий матеріал для міркування і становить трамплін для вищого ступеня відображення світу, що полягає в здійсненні глибинного аналізу, пошуку значущих для індивіда орієнтирів.
"Мислення дає істотні знання про властивості, зв"язки й відображення об"єктивної реальності, здійснює в процесі пізнання перехід від явища до його сутності. " (О. М. Леонт"єв) [ 11 ]. Мислення, на відміну від процесів чуттєвого відображення, опосередковано відображає дійсність. Воно здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленневі операції, опираючись на знання, що дістає вираження в слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду.
Питання про те, що таке мислення та яку роль воно відіграє в пізнанні й діяльності людини, цікавило людство здавна. Так, ще в античності виникло розмежування діяльності органів чуття та діяльності мислення (Геракліт Ефеський, Парменід та ін. ). Платон вважав, що інтелект (нус) - це надіндивідуальне творче начало, що прилучає людину до божественного світу. З того часу природа та сутність інтелекту цікавили багатьох відомих філософів, педагогів, психологів. Так, Декарт ввів поняття "інтелектуальні емоції". У трактаті "Пристрасті душі "він писав, що ". . . здивування є першою з усіх пристрастей. . . ті, в кого не має природньої схильності, часто дуже нерозумні. . . ". Продовжив його теорію Б. Спіноза, який поряд з почуттям здивування розглядав почуття впевненості : "впевненість - є задоволення, що виникло з ідеї майбутньої чи минулої речі, причина
Loading...

 
 

Цікаве