WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистісно-орієнтовний підхід до навчання і виховання студентів - Курсова робота

Особистісно-орієнтовний підхід до навчання і виховання студентів - Курсова робота

виходячи з філософсько-гуманістичного осмислення моделі розвиненої особистості.У концепції суб'єкт-суб'єктної взаємодії її учасники первісне розглядалися в контексті спільної навчальної діяльності, спрямованої на формування і розвиток у студентів системи наукових знань, інтелектуальних здібностей, творчого потенціалу. При цьому сполучною ланкою навчальної взаємодії виступили активні методи, що мали забезпечувати її" достатній навчаючий статус.Виховна ж функція суб'єкт-суб'єктної взаємодії пов'язувалася в основному з формуванням потребнісно-мотиваційного компонента навчальної діяльності студентів. Власне, людський об'єднавчий момент у суб'єкт-суб'єктній навчальній взаємодії виявляється недостатнім. Річ у тім, що вчитель як носій знання і діяльності навчання у взаєминах зі студентами був об'єктивно представлений властивим йому дидактико-технологічним апаратом і конкретними методичними процедурами.Ці педагогічні засоби не можуть забезпечити всебічний розвиток особистості студента, навіть якщо він успішно оволодіває науковими знаннями, уміннями інавичками.Та й спілкування, за допомогою якого практично здійснюється суб'єкт-суб'єктна навчальна взаємодія, проявляється переважно в інформаційно-комунікативній та регулятивно-комунікативній функціях, спрямованих на прийняття і передавання навчальної інформації та регуляцію нормативних способів поведінки в навчальних ситуаціях. Функція ж формування і розвитку міжособистісних взаємин не виступає прямим предметом намірів педагога, залишається в тіні організації навчальної діяльності.У суб'єкт-суб'єктній навчальній взаємодії можуть створюватися умови й для об'єктної установки щодо студента. Якщо викладач вчасно не враховує психічний стан, реальні пізнавальні можливості, індивідуальні способи діяльності учнів, його професійні дії можуть бути розцінені як інтелектуальне насильство щодо студента і ставлення до нього як до об'єкта.Міжособистісна взаємодія педагога і студента спрямована на виховання людської особистості в процесі власне навчальної діяльності, як на головній її меті. Всі інші цілі: засвоєння системи наукових знань, формування умінь і навичок, розумовий розвиток мають бути підпорядкованими безпосередньо їй.Саме вимога культивування міжособистісної навчальної взаємодії відповідає закону врахування внутрішньої, психологічної природи індивіда, який прагне до свободи і творчості як загальних способів організації життєдіяльності.Міжособистісна взаємодія зберігає в собі всі позитивні моменти суб'єкт-суб'єктної взаємодії, вирішуючи нові проблеми, пов'язані з розвитком морально-духовної особистості студента засобами виховного діалогу (спілкування). Співучасники міжособистісної взаємодії - педагог - учень - функціонують як особистості. Це основний принцип такої предметно-діяльної комунікації, оскільки лише, особистість виховує розвинену особистість. На цю закономірність у свій час звертав увагу К.Д. Ушинський "Вплив особистості вихователя на молоду душу, - наголошував він, - становить ту виховну силу, яку неможливо замінити ні підручниками, ні моральними сентенціями, ні системою заохочень і покарань" [19. с. 29].Причому виховний вплив у процесі особистісної взаємодії є дійсно обопільний: не тільки вчитель виховує дитину, а й дитина виховує вчителя. Така діалектика особистісних навчальних взаємин.Суттєвою ознакою міжособистісної взаємодії є те, що педагог знаходить особистісні витоки у суб'єктивній темі кожного студента: альтруїстичних почуттях, співпереживанні, солідарності з іншою людиною, прихильності від неї, потреби в спілкуванні. Такі психічні прояви вчитель має використовувати в процесі особистісного спілкування, розглядаючи їх як внутрішнє підґрунтя особистісного розвитку дитини.Лише міжособистісній навчальній взаємодії під силу розвинути у дитини причетне ставлення до світу в цілому, за якого людина відчуває з ним внутрішній зв'язок і свою власну цілісність. А це й буде проявом її свободи не "від", а свободи "для", за якої вона свідомо ставить високогуманні цілі й досягає їх, змінюючи певні суспільні й суб'єктивні обставини.
2. 4. Недиспаратність навчального змісту
Недиспаратність, тобто відсутність нейтральності навчального змісту стосовно процесу морального становлення-особистості - важливе положення педагогіки розвитку. По-іншому, навчальний зміст за логікою його наукового осмислення має виступати спонукальним засобом загального психологічного розвитку студента, насамперед його становлення як особистості. Це означає, що між навчальним змістом і студентом повинно виникнути певне відношення. При цьому йдеться про навчальний зміст як проекцію духовної культури, не розчленяючи його на гуманітарний, математичний тощо.Традиційний же педагогічний підхід до цієї проблеми переважно зводився, по-перше, до встановлення пізнавального відношення між навчальним змістом і студентом. У цьому аспекті відшуковувалися психолого-педагогічні умови формування і розвитку навчально-пізнавальних мотивів діяльності студентів. По-друге, вичленялися морально і естетично розвивальні можливості навчального змісту. Тоді, й виявлялося, що не всі навчальні дисципліни рівнозначні у цьому плані.Це змушувало диференціювати навчальні предмети за цим критерієм І робити ставку на ті, котрі за своїм ідейним фондом більш релевантні виховним цілям. До них відносилися ті, які у специфічній формі утримували певні етичні категорії. Виявлялося, таким чином, що гуманітарний зміст об'єктивно має більші морально виховні резерви, ніж, приміром, зміст математичний. Тому задум морально виховного навчання в основному апробувався на уроках літератури, суспільствознавства, історії, географії [12]. Колізії, .які виникали у цьому зв'язку, описані нами вище. Загальна ідея цілісного навчального змісту, незалежно від його ідейно-змістовної специфічності, як засобу морально-особистісного розвитку студента, стала нині предметом спрямованого теоретичного осмислення і експериментально-прикладної реалізації. Ця ідея конкретизується за такими напрямами: 1) створення особистісної форми змісту, а контексті організації навчальної діяльності студентів; 2) покладання викладача не у ролі предметника, а у ролі педагога - особистості. Розглянемо послідовно ці проблеми.Особистісна форма змісту - це спосіб, яким може задаватися навчальний предмет. За особистісної організації навчального предмета він подається як історія розвитку інтелектуальних і особистісних надбань творців тих чи інших культурних цінностей. Тоді змістовну структуру навчальної дисципліни (на відміну від системи наукових понять, способів їх походження та використання, технологій) можуть становити мислення, здібності, особистісні цінності, почуття
Loading...

 
 

Цікаве