WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистісно-орієнтовний підхід до навчання і виховання студентів - Курсова робота

Особистісно-орієнтовний підхід до навчання і виховання студентів - Курсова робота

осмислення, нині залишається надзвичайно складною проблемою як для педагогічної науки, так і для навчально-виховної практики. Конкретні результати пошуково-освітньої діяльності виявляються далеко невтішними.Свою морально розвивальну обмеженість засвідчують ті наукові уявлення, які пов'язують становлення особистості, зокрема, зі змістовними характеристиками навчального матеріалу. Звичайно, неможливо заперечувати виховні потенції, якими володіє гуманітарне знання. Але воно може перетворюватися у реальну виховну силу за умови, що його вплив буде вчасно опосередковуватися доцільно скоординованою спеціальною діяльністю педагога у цьому напрямі.Прагнучи до досягнення виховної мети, вчитель неодмінно вступає упротиріччя з вимогами процесу навчання, внаслідок чого його перебіг відхиляється від науково вироблених нормативів. Це в кінцевому підсумку призводить до зниження якості самої навчальної роботи.Крім того, предмети гуманітарного циклу, навіть за правильної виховної організації, не можуть бути самодостатніми з погляду особистісного розвитку школярів. Тут слід враховувати те, що питома вага гуманітарних знань за умови оптимального збалансування з іншими навчальними предметами явно недостатня для продуктивного вирішення завдань морального розвитку дитини.Підключення ж для досягнення цієї мети природничонаукового, математичного та іншого змісту теж супроводжується значними дидактичними ускладненнями, їх об'єктна природа безпосередньо не розрахована на формування у студентів певних смислово-ціннісних пріоритетів.Основна виховна перешкода, яка виникає за орієнтації на використання тільки змістовної детермінанти, полягає у виникненні і розвитку у студента лише системи недостатньо емоційно збагачених моральних уявлень, а не міцних установок, що визначали б суспільне важливий спосіб її поведінки. Річ у тім, що емоційні переживання школяра, пов'язані з певними моральними нормами, не виступають в процесі уроку психологічною основою його міжособистісних взаємин з ровесниками і вчителями. Для цього у навчальному занятті об'єктивно немає відповідних ситуацій. Без закріплення моральних переживань у адекватних вчинках вони втрачають будь-який сенс для особистості, не визначаючи її ціннісну спрямованість.Зазначені недоліки (як засвідчує логіка науково-педагогічного пошуку) можна усунути за допомогою організації міжсуб'єктної взаємодії студентів як учасників навчального процесу. З цією метою інтенсивно апробувались різні варіанти сумісної навчальної діяльності. Зважаючи на суттєві труднощі в організації такої діяльності, зокрема в постановці спільних завдань і віднайдені способів їх розв'язання, сумісна навчальна робота обмежувалась здебільшого учнівською взаємодопомогою у закріпленні способів дій, взаємоконтролем та взаємооцінкою.Звичайно, ці компоненти навчальної діяльності виступають реальною основою виникнення системи взаємин між студентами. Однак такі взаємини приводять до культивування у студентів рольових залежностей, за яких відсутня почуттєва відкритість і особистісна налаштованість студента на студента - цієї необхідної засади морального розвитку особистості.Більш дійовим засобом виховання особистості в навчальному процесі видається цілеспрямоване створення ситуацій, у яких у студентів виникають устремління як самооцінні прояви їх активності. Устремління - це орієнтація людини на діяльнісні чи поведінкові взаємини, процес здійснення яких переживається позитивними емоціями радості й насолоди. Студент, для якого устремління перетворилися у стійку спрямованість стосунків, сприймає своїх ровесників не егоцентричне, тобто через їх зв'язок з собою (що часто буває за інших форм взаємин), а у власній самоцінності іншого індивіда.Отже, йдеться про морально-духовне ставлення у системі "студент-студент" я може виникнути за глибокого і всебічного пізнання студентом ровесника насамперед як особистості зі всією різноманітністю й індивідуальністю його внутрішнього світу: схильностей, бажань, очікувань, почуттів, інтересів тощо. До того ж це пізнання не може обмежуватися психологічними характеристиками дитини як такими; вони мають бути усвідомлені студентом обов'язково у контексті її навчання. Тоді діяльність студента сприйматиметься породжувальною основою тих чи інших його внутрішніх станів, позицій і таке інше. Систематичне вправляння студентів у такому підході до пізнання й оцінювання один одного та в особистісній взаємодопомозі приводитиме до виникнення у них потягу до іншої людини як до значущої особистості.Моральна складова результативності навчальної діяльності, яка виникає у відносинах "студент-студент", не функціонує автономно: вона задається у її ціннісно-смислових показниках цілеспрямованими діями педагога. Водночас і він сам виступає безпосередньою ланкою процесу морального виховання студента в руслі навчальної діяльності. Розглянемо у цьому зв'язку природу, генезис та особливості взаємодії, що виникає між викладачем та студентами.
2.3. Міжособистісна навчальна взаємодія
Питання навчальної взаємодії між викладачем та студентами не просте, а складне й неоднозначне. Перш ніж стати предметом наукової рефлексії воно пройшло тривалий час інтуїтивного осягнення, оскільки кожний більш-менш творчий педагог відчував прояв цього соціально-психологічного явища і намагався відповідним чином реагувати на нього. Природно, що перетворювальні результати при цьому були різними і визначалися мірою розкриття і використання якісних ознак І залежностей, які розкривають природу навчальної взаємодії.Безпосереднім поштовхом до спрямованого наукового вивчення проблеми навчальної взаємодії виявилась очевидність факту недосягнення передбачуваних цілей за умови пасивності студента як учасника навчально-виховного процесу. Тому до педагогічної науки і практики була залучена категорія активності у всій значущості і необхідності її пояснювальної функції щодо характеру розгортання і результативності освітньої роботи.Переборення стану пасивності і стимулювання перш за все внутрішньої активності студента супроводжувалося реальним утвердженням його не об'єктом, а суб'єктом навчально-виховної діяльності. Якраз суб'єкт-суб'єктна взаємодія як тип комунікації у системі "педагог-студент" мала виступити інноваційним засобом вдосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості в освітньому просторі.Переваги цієї позиції у порівнянні з усталеною суб'єкт-об'єктною були очевидними; вони підтверджувались і спеціальними психолого-педагогічними дослідженнями, І конкретними результатами навчання. Та все ж суб'єкт-суб'єктна взаємодія виявила і свої морально розвивальні обмеження, і це спонукає до більш глибокого розкриття цієї проблеми,
Loading...

 
 

Цікаве