WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Крайня форма переживання критичних ситуацій – суїцид - Курсова робота

Крайня форма переживання критичних ситуацій – суїцид - Курсова робота

розглядається як перспектива особистості.Для більш вдалої характеристики направлення особистості приведемо приклад опитувальника оцінки душевного болю. Стан розладу, пригніченості, протилежне переживанням, властивим людині, що усвідомлює перспективу, називається фрустрацією. Вона виникає в тих випадках, коли людина на шляху до досягнення мети зіштовхується з реально нездоланними перешкодами, бар'єрами, чи коли вони сприймаються як такі. Необхідними ознаками фрустраційної ситуації є яскраво виражена умотивованість досягнення мети (задоволення потреби) і виникнення перешкоди, що перешкоджає цьому досягненню. У подібній ситуації людина може переборювати значні труднощі, не впадаючи в стан фрустрації. Але в критичні моменти, коли труднощі нездоланні, виникає стан фрустрації, що у визначеній мірі деформує ціленаправлену поведінку людини. Ф.Е. Василкж, аналізуючи літературу, виділяє наступні види фрустраційної поведінки: а) рухове порушення - безцільні і неупорядковані реакції; б) апатія; в) агресія і деструкція; г) стереотипія - тенденція до сліпого повторення фіксованого поводження; д) регресія, що розуміється "як звертання до поведінкових моделей, що домінували в більш ранні періоди життя індивіда".
Розділ ІІ. Особливості психології особистості і поведінки в суїцидології
2.1. Суїцидологія: сутність і історична ретроспектива
Для розвитку сучасної суїцидології необхідно, щоб у наукових програмах були присутні біомедицинські і соціальні дисципліни, а для практики суїцидальної превенції потрібно співробітництво професіоналів, компетентних у різних областях знання про людину, і сприяння соціальних і суспільних інститутів. З огляду на значущість біопсихіатричних аспектів суїцидальної поведінки, варто визнати все-таки, що вітчизняна суїцидологія на сьогоднішньому етапі її розвитку є переважно предметом соціальної психіатрії. Вивчення й аналіз причин самогубств складає проблему не тільки медичну, але й у повному смислі ідеологічну, чим і визначаються особливості розвитку суїцидологічної науки і практики на Україні .Відомо, що в християнській традиції самогубство відноситься до числа до соціально неприйнятних форм поведінки. Гріх самогубства вважається одним з найбільш тяжких; самогубців не ховають по церковному обряді; їм, які переступили основну заповідь християнства "Не вбий", не подається надія і на загробний порятунок. Світські закони донедавна були настільки ж нещадні: заповіт самогубця після смерті визнавався недійсним; якщо ж він залишався живий, його притягали до кримінальної відповідальності, як того, який посягнув на людське життя. Основоположники клінічної психіатрії ще в минулому столітті, висуваючи тезу про тотожність самогубства і божевілля, керувалися моральними спонуканнями. Вони прагнули, визнавши самогубця душевнохворим, відгородити його від переслідування, надати йому необхідну допомогу. За часів Ескіроля такий підхід не можна не визнати і прогресивним, і гуманним. Подальший розвиток клінічної психіатрії в цілому і навчання про прикордонні розлади зокрема, появу психоаналізу обумовили еволюцію представлень про психічну норму і патологію. Змінилася оцінка ступеня порушення поведінки душевнохворих, а також їхні здібності відповідати за вчинене. Розвиток демократичних інститутів сприяв лібералізації норм соціальної поведінки, ці норми ставали менш жорсткими, суспільство в цілому починало орієнтуватися на гуманістичні ідеали. Друга світова війна з її жертвами, з безпрецедентним геноцидом цілих народів привела західне суспільство до усвідомлення цінності індивідуального людського життя як пріоритетної: самогубство виявилося у фокусі суспільної і професійної уваги. В післявоєнні роки в Західній Європі й в Америці з'явилися різноманітні превентивні суїцидологічні служби і кризові центри, зусилля яких направлялися на паралельний розвиток суїцидологічної науки і практики, на об'єднання діяльності фахівців різного профілю в справі попередження суїцидів, медико-соціальної реабілітації кризових пацієнтів .Доля вітчизняної суїцидології нерозривно зв'язана з історичною долею нашої країни. Необхідно підкреслити, що до кінця 20-х років дослідження самогубств, хоча і були позбавлені єдиної методологічної основи, але розвивалися в тому ж напрямку, що і на Заході, відбиваючи становлення і розвиток демократичного суспільства. Епідемія самогубств на Україні була піддана широкому, безцензурному аналізу різними фахівцями і суспільними діячами. У печатці наводилися статистичні дані, робилися спроби знайти соціальні причини явища. Цікаво відзначити, що в цих публікаціях не проглядається прагнення заспокоїти громадськість запевненнями, що всі самогубці є душевнохворими і що цим проблема вичерпується.Наприкінці 20-х років ситуація рішуче змінилася. Зі встановленням авторитарного соціалізму самогубство не могло не стати проблемою, що замовчували, проблемою, неприйнятної для офіційної ідеології. Пафос будівництва соціалізму припускав декларування торжества суспільного оптимізму. Радянське суспільство не повинне було мати таких передумов для самогубства психічно здорової людини, якими є самітність, убогість, страх, непевність у майбутньому. Слід зазначити, що самогубство було не єдиним явищем негативної властивості, що порушує безхмарну картину "щасливої" радянської дійсності, однак інші соціальні девіації не можна було, подібно самогубству, цілком віднести за рахунок патології. Надзвичайно зручним для системи виявилося представлення про суїцид як про прояв душевного розладу; самогубство, таким чином, ставало в ряд вузько професійних проблем.Відомість про поширеність самогубств, порівняльно-статистичні викладення були цілком закриті для гласності, як втім і моральна статистика в цілому. Закритою стала, природно, й інформація про подібні дослідження за рубежем. У той час як на Заході наукові публікації по проблемі суїцидології стають у післявоєнний період усе більш численними, у вітчизняній літературі подібніроботи одиничні і присвячені суїцидам у психіатричній клініці.Сьогодні завдяки досягненням гласності ми маємо можливість відкрито обговорювати на сторінках друкованих видань показники поширеності суїцидів у нашій країні, простежити деяку динаміку цього явища.Рівень самогубств на Україні в 1915 році складав 3,4 на 100 тисяч населення (мається на увазі число осіб з завершеними суїцидами). Середні показники в СРСР у 1985 році - 24,5, що порівняно з показниками на той же період Бельгії - 23,8; Швейцарії - 22,8; Франції - 22,7 .У пострадянський час зберігається стійка тенденція до росту рівня самогубств, що, з одного боку, відповідає загальносвітової тенденції, з іншого боку - є наслідком нестабільності і стресогенності соціально-економічних процесів у країні. По деяким даним середній показник рівня самогубств на Україні досяг у 1998-99 р. 38 на 100 тис. населення.Насильницьке переселення цілих народів з розривом традиційних, сімейних, кланових зв'язків; знищення величезного числа безневинних людей, погроза насильства, що нависла над кожним; таємний страх і тривога поряд з демонстрацією оптимізму, загального щастя і веселощів; індустріалізація з масовою міграцією населення із села в місто, що створило величезні популяції дезадаптантів; винищування селянства, інтелігенції і духівництва, вилучення з духовного життя народу релігії, найважливіших явищ культури й історичної спадщини як ідеологічно далеких системі,
Loading...

 
 

Цікаве