WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → 1.Види соціальних груп. Вплив соціальної групи на поведінку людини. 2.Характеристика методів виховання і самовиховання - Контрольна робота

1.Види соціальних груп. Вплив соціальної групи на поведінку людини. 2.Характеристика методів виховання і самовиховання - Контрольна робота

елементи, що називаються прийомами виховання. Так само як у навчанні, методи і прийоми виховання тісно між собою пов'язані, можуть чинити взаімопереходи, заміняти один одного в конкретних педагогічних ситуаціях.
Методи виховання не зводяться лише до педагогічного впливу вчителя. Виховання - двосторонній процес, що втілює в себе діяльність вчителя і діяльність людини. Тому поряд із засобами, методами і прийомами існують організаційні форми виховання як засоби доцільної організації колективної й індивідуальної діяльності учнівських.
У реальних умовах педагогічного процесу методи виховання виступають у складній і суперечливій єдності. Звичайно, на якомусь визначеному етапі виховного процесу окремо метод може застосовуватися в більш-менш ізольованому виді. Але без відповідного підкріплення іншими методами і прийомами, без взаємодії з ними він утрачає своє призначення, уповільнює прямування процесу виховання до наміченої цілі.
Різноманіття і варіативність характерних методів виховання створюють визначені трудності в їх типології і класифікації. У той же час існує необхідність, виходячи зі специфіки й особливостей їхній застосування, виділити деякі групи методів виховання. У педагогіці методи виховання умовно можна об'єднати в декілька груп: методи переконання, методи вправи, методи стимулювання і методи самовиховання.
Методи формування суспільної свідомості. До цієї групи відносяться методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю людини з метою формування в них певних поглядів і переконань. Процес формування особистості спирається насамперед і головним чином на досвід, що здобувається в повсякденному житті і діяльності, у взаємовідносинах з іншими людьми. Було б, проте, неправильно встановлювати якусь черговість: спочатку накопичується досвід, а потім формуються відповідні поняття, або навпаки. Як правило, процес здійснюється одночасно, у взаємних переходах від поняття до досвіду і від досвіду до його осмислення. Сказане визначає необхідність спеціальних методів, що забезпечують цілеспрямоване і систематичне формування суспільної свідомості, дозволяють регулювати закріплення відповідних мотивів і форм поведінки. Це досягається за допомогою методів переконання. Широко використовуються такі важливі і цінні у виховному відношенні форми і методи переконання людини, як роз'яснення і вселяння, розповідь і бесіда, переконання прикладом.
Роз'яснення і вселяння.
Сутність роз'яснення складається в тому, щоб на основі інформації про найважливіші події духовного і матеріального життя суспільства акцентувати увагу людини на формуванні в них свідомого відношення до навколишньої дійсності, до своїх цивільних, політичних і моральних обов'язків. Ціль роз'яснення - розкрити соціальний, моральний, естетичний зміст тих або інших події, вчинків, явищ, допомогти сформувати правильні оцінки поведінки і людських відношень.
Вселяння являє собою такий засіб впливу на погляди людини, що здійснюється поведінкою самого вихователя, прийомами його роботи.
Розповідь і бесіда.
Живе, задушевне слово вчителя, його пристрасність і захопленість завжди були і залишаються діючим чинником ідейного і морального формування особистості. На яку б тему вчитель ні почав розмову з учнями він, насамперед, повинний бути упевнений у тому, що майбутня розповідь життєво актуальна, викликає довіру, готовність до співпереживання, позитивну відповідну реакцію .
Бесіда як метод виховання широко використовується для розширення кола уявлень і понять учнів в області громадського життя, науки і техніки, фізкультури і спорту, етики й естетики.
Структура більшості бесід приблизно така:
1. Обгрунтування теми бесіди.
2. Вирішення поставленого питання.
3. Прийняття конкретної програми дій.
Переконання прикладом.
Молодший школяр у своєму прагненні стати дорослим берет у якості зразка для імітації приклад дорослих, шановних їм людей. Схильність до імітації пояснюється багатьма причинами: у дитини ще дуже бідний життєвий досвід, немає стійких навичок поведінки. Його активність носить наслідувальний характер. Засвоюючи досвід старших, люди часто копіюють образ поведінки шановної і симпатичної їм людини. Імітація в підлітків носить виборчий характер: їх приваблюють певні риси характеру іншої людини. У юності область імітації і захоплення прикладами розширюється. У виборі позитивних зразків для імітації велику роль у цьому віці грають моральні мотиви. Схиляння перед видатними людьми пов'язано з бажанням юнака або дівчини визначити своє місце в житті.
Схильність дітей і підлітків до імітації нерідко створює небезпека запозичення дурних прикладів. Дітей іноді приваблюють порушники суспільного порядку, їхня грубість, різкість, мнима сміливість. Учні з такими якостями нерідко відіграють роль ватажків у недисциплінованому і погано організованому колективі. Тому дуже важливо спрямовувати подражательність дитини на позитивний приклад.
Методи формування суспільної поведінки. По визначенню А. С. Макаренко, виховання є не що інше, як вправа в правильному вчинку. Вправа в широкому змісті - це організація життя, розумної, цілеспрямованої і різнобічної діяльності людини, приучення його до виконання прийнятих у суспільстві норм і правил поведінки.
Вправа містить у собі багатократне повторення певних дій і вчинків. При цьому вправа і приучення не варто розуміти тільки як механічне повторення тих самих дій, хоча без нього не можна виробити навичку. У результаті вправи виробляються уміння і навички, звички, нові, знання, розвиваються розумові спроможності, розширюється і збагачується моральний досвід людини.
Для того щоб сформувати міцні навички і звички, вчитель в організації вправ притримується деяких правил: учні повинні розуміти сутність і значення тієї якості, що ми хочемо виховати; формуя, заданий образ дії, необхідно висловити його в можливо більш короткому і ясному правилі. На кожному даному відрізку часу цих правил повинно бути якнайменше; пред'явлена вимога повинна бути обов'язково виконана; для виробітки навичок і звичок потрібен час, квапливість тут не призводить до поставленої цілі.
У практику виховної роботи застосовуються в основному такі методи вправи; вправи в діяльності, режим, доручення.
Вправи в діяльності.
Суть управі цього типу складається в створенні таких умові, що коли учні поступають відповідно до норм і правил поведінки. Правильно організована вправа в діяльності містить у собі всі ланки вольового акта - постановку цілі, розчленовування діяльності на операції і дії, планування дії і їхнє виконання. Поступово розширяючи сферу діяльності учнівських, треба подбати про те, щоб вона задовольняла їхні інтереси, що зростають, носила суспільно корисний характер.
Режим.
На думку А. С. Макаренко, відсутність розумного, послідовно здійснюваного режиму, законних меж для вчинку не може бути відшкодовано ніякою словесною мудрістю. Чим суровше й визначеній режим, тим краще формує він внутрішній динамічний стереотип, що лежить в основі утворення навичок і звичок.
Доручення.
Постійні доручення допомагають сформувати в людини відповідальне відношення до дорученої справи, працьовитість як чорту особистості. Система суспільно-організаційних доручень привчає людину жити і працювати за законами колективу, почувати свою причетність до конкретних справ суспільства. Але цю роль суспільні доручення виконують далеко не завжди. Щоб вони виховували людину, необхідно додержуватися деяких умов: учні
Loading...

 
 

Цікаве