WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Родина як фактор, що патогенетично зумовлює неврози у дітей та підлітків - Курсова робота

Родина як фактор, що патогенетично зумовлює неврози у дітей та підлітків - Курсова робота

ізолювати його від будь-яких позасімейних контактів, у тому числі від шкідливого, з їхнього погляду, впливу однолітків і нерідко користаються будь-як приводом, щоб не водити дитину тривалий час у дитячий сад чи школу.
Настановне відношення батьків у виді неприйняття і їх характерологічні особливості несприятливо відбиваються на любові до дитини. У більшості випадків вона носить принциповий характер, який виражається не зовні. Одна мати помітила: "Пестити не можна ні в якому разі, вони розбовтуються остаточно". Любов умовна, тобто дитина визнана і любима тільки тоді, коли вона виправдує підвищені очікування і вимоги батьків. До того ж вона має "власницький" характер. Батьки люблять не стільки саму дитину, скільки її відповідність своєму нав'язаному образу "я". Любов кон'юнктурна, оскільки на неї спроектовані відносини батьків у виді взаємних ревнощів і невдоволення один одним. Нерідко в ній також загострено (реактивно) зосереджується невикористаний потенціал любові батьків, їхня незадоволеність відносинами в шлюбі.
Тенденція до надмірно строгого, обмежуючого контролю виявляється в обох батьків, але більш виражена в матерів. Частіше обмежуються хлопчики, активність і рухливість яких, особливо в перші роки життя, дратують батьків. Подібний контроль, як і гіперопіка, може бути обумовлений невротичним станом батьків, але на відміну від гіперопіки він більш характерологічно мотивований, насамперед домінантністю (владністю) і негнучкістю мислення. Надмірний контроль виражається в прагненні батьків попереджати активність дитини, наказувати їй образ дій, обмежувати її самостійність, забороняти, часто карати, стежити за спробами дитини робити по-своєму, без міри квапити і підганяти її.
Варто помітити, що вимоги батьків можуть бути правильними у своїй основі, але неадекватними по манері вираження, чому в чималому ступені сприяє їхній невротичний стан. Болісно завищений обсяг вимог батьків і афективний спосіб пред'явлення змушують говорити про їх реактивний характер і розглядати як засіб неусвідомленої компенсації почуття незадоволеності собою і низьким рівнем самоприйняття. Таким чином, надлишкові і роздратовані-нетерплячі вимоги батьків виступають як мимовільний ритуал захисту "я" від власних проблем самоконтролю. Неможливість критичного визнання цих проблем і їхнього конструктивного подолання породжує почуття внутрішньої незадоволеності і занепокоєння, невдоволення собою, підвищення внутрішнього напруження і компенсаторну афективно-агресивну розрядку у виді "потоку" вимог, погроз, рад і розпоряджень. У цьому значенні нерозмірний, афективно-підвищений рівень вимог батьків, як і нетерплячість і непослідовність у спілкуванні з дитиною, можна розцінити як прояв невротично мотивованого типу реагування. Крім того, багато з крайностей ставлення матері, особливо вимоги педантичного дотримання режиму дня, є резидуальними проявами авторитаризму її матері, бабусі дитини. Усе це пояснює ефект "заданості" у вихованні, коли батьки чинять підкреслено "правильно", надто принципово. Якоюсь мірою вони розуміють неприродність свого відношення, але не здатні його перебудувати, як і запровадити свої принципи в життя.
Інша особливість виховання - це наявність у батьків ряду надто цінних ідей, що відбивають їх тривожно-недовірливі і паранояльні риси характеру. Тут і зверхцінний страх позбавитися впливу на дитину і паранойяльна переконаність у тім, що її потрібно у будь-що оберігати від усіх небезпек і труднощів життя, що на неї погано впливають інший з батьків й однолітки, що дитина не хоче йти їм назустріч (у той час як він фактично не може), що в неї немає сили волі, самостійності, що нею потрібно в усьому керувати, підкоривши її цілком собі і т. д.
Ще одна особливість - це мимовільне вселяння дітям почуття особистісної недостатності особливою манерою ставлення до них: "ти ніколи і нічого не робиш так, як потрібно", "у тебе одні крайності, ти не можеш обійтися без фокусів", "дивися, не зроби...", "якщо ти..." і т.д. Подібні висловлення викликають протилежний ефект, приковуючи увагу дитини і створюючи в неї нав'язливе бажання реалізувати заборону.
Тривожно-недовірливому настрою дітей часто сприяють необережні висловлення дорослих членів родини начебто: "лямблії вигнали, а вони уже встигли зробити ходи". "Зараження" емоціями страху і тривоги в домашніх умовах, що постійно відбувається, підтверджується посиленням занепокоєння в дітей після перерви в лікуванні, коли вони знову бояться заходити в кабінет лікаря, лякаються всього нового і несподіваного, у тому числі їм уже знайомих масок і ляльок, що зображують звірів.
Більшість батьків відчувають почуття провини і занепокоєння з приводу стану дитини. Але подібне усвідомлення приходить уже після появи в неї серйозних розладів, що нагадують батькам про їхні власні проблеми. Тоді невроз дитини виступає як своєрідний засіб більш адекватної "соціалізації" батьків, змушуючи їх критичніше відноситися до своїх дій і вчинків і сприяючи усвідомленню деяких недоліків їхнього характеру. Але це ще не означає, що батьки здатні перебудувати своє неадекватне відношення до дітей, тому що несприятливо складаються життєві обставини, на які вони часто посилаються, являють собою уже наслідок їхніх особистісних проблем і невротичної структури характеру. Звертає на себе увага більш повільний, чим звичайно, процес становлення їхніх подружніх і батьківських відносин. Тут позначаються травмуючий досвід відносин у прабатьківській родині, невротична структура характеру майбутніх батьків, наявність великого числа попередніх особистісних проблем.
Таким чином, батьки "переборюють" свою особистісну кризу, власне кажучи, ціною розвитку неврозу в дитини, який можна розцінити як клінічне відображення неадекватних способів вирішення батьками своїх особистих проблем. Мимоволі використовуючи дитину в якості "козла відпущення", зганяючи на ньому свою нервову напругу, свої взаємні образи і невдоволення, деякі батьки, особливо чоловіки, вірять, що це робиться для його ж блага, щоб він пройшов "сувору школу життя". Але, як уже відзначалося раніше, діти, що занедужують неврозом, невитримують надмірно різкого й інтенсивного тиску. Образно говорячи, вони "не гнуться, а ламаються" і, крім того, їм, як і батькам, потрібно трохи більше часу, щоб "дозріти" емоційно і сформуватися як особистість.
Розглянуті негативні фактори виховання в цілому виглядають у такий спосіб:
1) нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дітей;
2) неприйняття їхньої індивідуальності;
3) невідповідність вимог і чекань батьків можливостям і потребам дітей;
4) негнучкість у відносинах з дітьми;
5) нерівномірність виховання в різні роки життя дітей (ефекти батьківської депривації в перші роки і гіперопіка і надмірний контроль у наступному);
6) непослідовність у спілкуванні з дітьми;
7) непогодженість виховання між батьками.
Інші патогенні фактори виховання можуть бути згруповані так:
1) ефективність і нерівність у відносинах з дітьми;
2) тривожність;
3) феномен "прив'язування" - створення емоційної залежності дітей від батьків;
4) феномен
Loading...

 
 

Цікаве