WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Вплив соціального оточення на духовний розвиток - Курсова робота

Вплив соціального оточення на духовний розвиток - Курсова робота

повноцінні людські створіння не вільні від значної приреченості людини бути одночасно людиною звичайною та богоподібною, сильною і слабкою, дорослим ті дитиною. Наші богоподібні якості, духовні цінності потребують в наших тваринних якостях. Вищі цінності складають з нижчими якостями одну ієрархію.
Ми знаходимо наші цінності в собі, але вони ж вибираються самим індивідом. Придбати цінності, по яким ми зможемо в подальшому жити, можливо не лише шляхом відкриття. Майже всі потреби можуть задовольнятись різними способами.[17]
Можна сказати, що внутрішня природа і структура людини - це скоріше за все хрящ і йому можна надавати форми.
Крім того, я к тільки людина починає уявляти собі діапазон життєвих шляхів, що пропонуються йому на вибір в відповідності з його можливостями, з уявленнями конкретної цивілізації про добро і зло, я к тільки людина стає на шлях - потрібно очікувати появу проблем, пов'язаних з досягненням успіху в цій області. [20]
Мотивація - це прагнення до чогось, чи потреба чого-небудь, чи бажання чогось, чи відчуття надостатку чогось. "Дефіцитом" називаються ті потреби, незадоволення яких викликає в організмі "пустоту", яку потрібно заповнити заради збереження організму, і більш того, повинні бути заповнені із зовні, не самим суб'єктом, а іншою людиною. Це сформульовано для того, щоб протиставити ці потреби геть іншому типу мотивації.
Якщо мова іде про мотиваційний статус, то здорові люди вже в достатній мірі задовольнили свої основні потреби в безпеці, любові, приналежності, повазі і самоповазі і тому можуть керуватися передусім прагненням до самоактуалізації (як неперервна реалізація потенційних можливостей, здібностей, талантів, як поклик долі) тому сприйняття своєї особистої початкової природи як неспинне прагнення до єдності, інтеграції, чи внутрішньої енергії особистості. Якщо ми визначимо розвиток як сукупність різноманітних процесів, що приводять особистість до певної самоактуалізації, це буде більш співпадати з тим, що цей процес продовжується на протязі всього життя. Це протиріччя концепції "поетапного", "скачкоподібного" зміщення мотивації в сторону самоактуалізації. Згідно цієї концепції спочатку одна за одною повністю задовольняються всі основні потреби, а потім у створення попадає наступна потреба більш високого ступеня.
"Дефіцитні" потреби притаманна всім представникам людства. Самоактуалізація унікальна тому, що кожна людина має свої особливості. Потреби повинні бути повністю задоволені, щоб могло здійснитися повне розвивання істинної індивідуальності. [22]
потреба людини в безпеці, приналежності, любові та повазі може задовольнитися лише з допомогою інших людей і ззовні. Це означає суттєву залежність від оточення. Якщо людина знаходиться в такому залежному стані, то напевне не можна сказати, що людина сама "господар" своєму життю. Вона повинна триматися джерел бажаного задоволення, людина повинна підкорятися їхнім правилам та законам, повинна задовольняти чиїсь бажання та капризи, бо в іншому разі вона ризикує все втратити. Людина повинна бути в певній мірі "орієнтована на інших" і не може не залежати від схвалень, відношення і доброї волі інших людей. Тобто, вона повинна бути гнучкою та уважною і повинна підганяти себе під зовнішню ситуацію. [3]
Людина - це залежна змінна, а оточення - це жорстка незалежна змінна. То ж людина, яка досягла задоволення всіх основних потреб, набагато менше залежить і більше автономна і сама визначає напрям свого руху. Такі люди більш самостійні, самозадоволені і підкоряються внутрішнім, а не суспільним детермінантам.
Отже ієрархія життєвих цінностей особистості являє дуже складну схему. На нижчих сходах елементарні потреби і такі ж цінності, і чим вище, тим складніші та значиміші цінності. Духовні ж цінності знаходяться на самому верху цієї піраміди і займають найвище місце. Духовні цінності присутні в індивіда тільки за умови задоволення всіх нижчих потреб і мотивацій. До того ж життєві цінності особистості попадають під великий вплив зовнішніх обставин і оточуючого середовища і можуть трансформуватись залежно від оточення і умов життя. [13]
РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОГО ОТОЧЕННЯ НА ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ
1.1. Соціалізація особистості в онтогенезі.
Формування особистості дитини, зокрема її світоглядних норм суспільно ціннісної спрямованості та соціальної поведінки, відбувається через входження в навколишнє середовище та різностороннє його пізнання, перетворення на суспільного індивіда, долучення до соціального життя як активної і дійової сили.
Упродовж усього життя людина як істота соціальна стикається з потребою бути серед людей, взаємодіяти з ними, тобто входити в системи міжособистісних відносин. Для цього їм необхідно володіти навичками соціально-психологічної компетенції, яка формується в ході засвоєння дитиною систем спілкування через включення в суспільну діяльність.
Соціальна компетентність як процес соціалізації особистості є дуже складним явищем. Тут і вміння орієнтуватись в соціальних ситуаціях, і здібності правильно визначати особистісні особливості та емоційні стани інших людей і здатність вибирати адекватні способи поводження з ними та реалізувати ці способи в процесі взаємодії.
Тільки на ґрунті культури людина може піднестися на той рівень вільної реалізації свого творчого потенціалу, який відповідає природі й об'єктивним потребам суспільства певної конкретно-історичної доби. [16]
Тож під особистістю розуміють по-перше стійку систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена суспільства або спільноти, а по-друге індивідуального носія цих рис як вільного і відповідального суб'єкта свідомої вольової діяльності. Під особистістю слід розуміти людину як суб'єкта суспільних відносин, носія свідомості та системи суспільно значущих якостей, детермінованих, визначених та закріплених конкретно-історичними умовами життя суспільства.
Отже, особистість належить певному індивіду - окремому члену соціальної спільноти: народу, суспільства, класу, соціальної групи. окрема людина не владна надрезультатами сукупної суспільної діяльності, вона завжди має свободу вибору, і саме цей вибір характеризує її як особистість. В процесі історичного розвитку змінювалися не лише провідні соціальні типи особистості, їх ціннісні орієнтації, а й самі взаємовідношення особистості, суспільства. Тож соціальне й індивідуальне, що, на перший погляд, постають, як протилежності, насправді органічно взаємодіють, виявляються взаємозв'язаними і взаємозалежними як у генетичному, так і у функціональному аспектах. Для нормального функціонування особистості неабияке значення має її внутрішній регулятивний механізм - як самосвідомість, образи власного "Я", самооцінка, самоповага, від яких багато в чому залежать рівень її домагань та реальна поведінка.
Дослідження особистості у соціальному аспекті спираються переважно на комплексний підхід, ураховуючи як індивідуальні особливості людини, так і основні параметри соціальної системи, в яку вона включена, саме ті соціальні функції та ролі, які вона виконує. Соціологи використовують низку термінів, що описують переходи від індивідуального до соціального і навпаки: класова чи професійна

 
 

Цікаве

Загрузка...