WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самогубство і психопатичні стани - Курсова робота

Самогубство і психопатичні стани - Курсова робота


IV.Імпульсивний, або автоматичний, суїцид. Цей вид самогубства має не більше, мотивів, аніж попередній; ані в реальності,' ані в свідомості хворого немає жодних причин. Але якщо самогубство попереднього типу породжується нав'язливою ідеєю, котра захоплює свідомість протягом більш чи менш тривалого часу й, поволі прогресуючи, підкоряє вольові імпульси, то автоматичний суїцид виникає раптово й спонукає" хворого до негайних дій. Він розвивається в однісінький момент і відразу ж призводить до самовбивчого акту чи принаймні до спроби самогубства. Ця раптовість нагадує манію, котру нам уже доводилося розглядати; одначе маніакальний суїцид має хоча б якусь логіку, дарма що позбавлений глузду. Як не як, а він породжений хворобливими уявленнями пацієнта. Тут же все навпаки: потяг до самогубства виникає відразу ж і цілком автоматично призводить до властивих йому наслідків, хоча жодних логічних передумов для цього нема. Один лише вигляд ножа, прогулянка над краєм прірви тощо - все це блискавично штовхає до самогубчого наміру, а сам акт самогубства здійснюється з такою поспішністю, що часто хворий не усвідомлює що ж, власне, сталося. "Один добродій спокійно розмовляв зі своїми друзями; зненацька він одним стрибком доскочив парапету й, переплигнувши його, кинувся у воду. Коли його витягли з річки й запитали про мотиви цього вчинку, він нічого не міг сказати,- якийсь навальний потяг штовхнув його на смерть незалежно од його волі"1. "Цікаво,- свідчить інший пацієнт,- що я не в змозі пригадати, які ж наміри були в мене, коли вилазив на підвіконня; адже я ніколи і в думках не мав завдати собі смерть чи принаймні не можу цього тепер пригадати". В кращому разі хворі відчувають наближення суїцидного імпульсу і гамують його, не-загайно уникаючи можливих знарядь самогубства.
ВИСНОВКИ
Суспільство може піддавати самогубство моральним санкціям. Все, що воно може зробити, це заборонити ховати самогубця з усіма прийнятими почестями, у невдатних самогубців відібрати певні цивільні, політичні чи родинні права, наприклад, певні атрибути батьківських прав чи право на обрання на якісь громадські посади. Гадаємо, громадська думка без особливих заперечень прийняла б таку систему санкцій, котра передбачала б поразку в правах кожного, хто бажав би ухилитися від своїх основних обов'язків. Одначе якими б правомірними не були ці моральні заходи, а їхній вплив на самогубство завжди відзначатиметься дуже низькою ефективністю; було 6 глупством вважати, що вони зможуть погамувати настрої, котрі характеризуються таким високим ступенем інтенсивності.
Отож, самі по собі вони не здатні сягнути до джерела цього лиха. Адже якщо ми відмовляємося накладати на нього законодавчі обмеження, то причина полягає в тому, що ми не вбачаємо за ними якогось особливо вираженого аморального характеру. Ми полишаємо йому можливість для вільного розвитку, тому що воно не викликає в нас такого обурення, яке викликало воно в людей минулої епохи. Одначе законодавчі постанови аж ніяк не пробудять нашу моральну чуттєвість. Законодавець не може зробити так, щоб якийсь факт видавася нам аморальним чи, навпаки, гідним усякого захоплення. Якщо закон піддає карним санкціям ті вчинки, котрі публічна свідомість розглядає як нешкідливі, то обурення наше викликає саме закон, а не вчинки, які він карає. Наша скрайня поблажливість до самогубства зумовлена тим, що, засуджуючи самогубство, ми одночасно засуджуємо й самих себе, оскільки духовний стан, який породжує цей трагічний чин, відзначається дуже поширеним характером; ми надто просякнуті цією психологією, а тому схильні бодай частково, а все ж виправдовувати самогубство. Але в такому разі слід впливати прямісінько на песимістичні настрої, повертати їх у звичне русло й утримувати в цьому стані, вилучити з-під їхнього впливу абсолютну більшість суб'єктів і зміцнити їхній моральний стан. І якщо вони відновлять свій моральний стан, то їхня реакція належним чином буде спрямована проти чинників, котрі загрожують їхній цілісності. Більш не треба буде з усіх сил вигадувати якусь систему репресивних заходів; вона виникне сама по собі, зумовлена потребами нової ситуації. До тих пір така система буде неодмінно лишатися штучною, а значить, і не приноситиме якогось великого зиску.
Виховання дає можливість впливати на характер, то чи не досить було б виховувати мужні характери, котрі таким чином були б менш поблажливі до людей зі слабкою волею? Ця думка належить Морселлі. Як він вважає, профілактика самогубства зводиться до такого рецепту: "Розвивати в людині здатність доузгодження своїх думок і почуттів, щоб вона була в змозі переслідувати певну мету в житті; одним словом, надавати моральному характерові сили й енергії". Інший мислитель приходить до такого ж висновку: "У який же спосіб,- запитує М. Франк,- можна вплинути на чинники суїциду? Поліпшуючи виховну справу, розвивати не лише інтелект, а й характер, не лише мислення, а й переконання".
За нашого часу політична система великих європейських держав надто вже далека від окремого індивіда, щоб чинити на нього достатньо ефективний і тривалий вплив. Оті нечисленні зв'язки, котрі існують між нашим повсякденним функціонуванням і цілісінькою сукупністю публічного життя, мають надто вже опосередкований характер, щоб ми отримали живе неперервне почуття причетності до політичної системи суспільства.
Ми почуваємо свою залежність від політичної структури лише тоді, коли йдеться про якісь поважні інтереси. Певна річ, суб'єктам, котрі становлять моральну еліту населення, ідея батьківщини дуже рідко буває геть зовсім чужою; однак за звичайних обставин вона немовби тьмяніє, набуваючи форми невиразних уявлень, а часом трапляється так, що й згасає цілком. І лише за виняткових обставин, в епоху великих національних чи політичних криз, вона виступає на передній план, захоплює мільйони умів і стає провідним рушієм людської поведінки. Явище, яке характеризується настільки перервним впливом, аж ніяк не може бути достатньо регулярним гальмом суїцидного потягу. Необхідно, щоб індивід не просто час від часу, а в кожен момент свого життя чітко усвідомлював, що його зусилля провадять до якоїсь конкретної мети. Аби його існування не здавалося йому позбавленим сенсу, потрібно, щоб він постійно був переконаний, що служить таким цілям, котрі безпосередньо його стосуються. Одначе так трапляється лише тоді, коли він перебуває в найтіснішому контакті з суспільним середовищем, котре має набагато простіший і досить локальний характер й здатне вказати йому набагато ближчу мету його діяльності.
Сім'я, без сумніву, відіграє значну профілактичну роль. Одначе було б великою ілюзією вважати, що достатньо зменшити кількість одинаків, аби зупинилося зростання самогубств. Адже якщо одружені суб'єкти й характеризуються меншою схильністю до самогубства, то сама ця схильність зростає з тією ж регулярністю і в тих самих пропорціях, що й схильність одинаків. З 1880 року до 1887 року самогубства одружених суб'єктів зросли на 35 % (3706 випадків замість 2735), а самогубства одинаків - на 13 % (2894 замість 2554). У 1863-1868 роках, за підрахунками Бертійона, показник першої категорії дорівнював 154 випадкам на один мільйон мешканців; у 1887 році він становив 242, й збільшення дорівнювало 57 %; протягом того ж часу показники одинаків зросли не набагато вище - вони збільшилися з 173 випадків до 289, себто на 67 %. Отож, загострення суїциду, яке спостерігалося протягом останнього сторіччя, аж ніяк не залежить від цивільного стану.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Дюркгейм Е. Самогубство: соціальні дослідження.-К.,1998
2. Шестопалова Л. М. Самогубство як явище.-К.,2000
3. Сулицький В.В. Психологія суїцидальної поведінки.-К., 2001
4. Катастрофы сознания. Самоубийства: религиозные, ритуальне, бытовые. Способы самоубийств.-Минск,1996
Loading...

 
 

Цікаве