WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самогубство і психопатичні стани - Курсова робота

Самогубство і психопатичні стани - Курсова робота

торкається психіки, то захоплює її цілком.
Втім принципи, на яких будується теорія мономанії, суперечать даним сучасної науки. Стара теорія психічних схильностей не знаходить прибічників. У окремих способах свідомої дії вбачають спільне функціонування, а не окремішні мотиви, котрі об'єднуються і взаємодіють лише в межах метафізичної субстанції на сьогодні вважається неможливим, щоб патологія одного нахилу не позначалася на інших властивостях психіки. Це взаємопроникнення в функціонуванні мозку відбувається так само непомітно, як і в решті організму, оскільки психічні процеси не можуть ізольовано перебігати в тому чи іншому органі зокрема, отож виглядає неймовірним, щоб патологія якогось із психічних процесів не впливала на інші. Розподіл психічних процесів між різними ділянками мозку не є чітко визначений, про що свідчить та легкість, з якою вони дублюють одна одну, коли якась із них не в змозі виконувати свою функцію.
Отже, взаємодія ділянок мозку досить складна, й хвороба не може вразити одну, не зачіпаючи при цьому інших. Точніше кажучи, це виключено,- вони не можуть витворити якусь нав'язливу ідею або манію, не порушуючи при цьому самих основ психіки. Адже уявлення й схильності не існують відірвано від психіки; вони становлять собою елементарні частки, духовні атоми, сполуки яких формують психіку. Таким чином, вони не можуть мати патологічного характеру, якщо не буде порушено загальний психічний стан.
Але якщо психічні патології за своєю природою не можуть локалізуватися, то не може існувати й мономанія в її чистому вигляді. Патології, які прийнято називати локальними, походять від глибших, фундаментальних збурень; власне, це й не хвороби, а лише часткові, вторинні вияви загальніших захворювань. А якщо немає такого явища, як мономанія, то не може бути й такого її виду, як суїцид, а отже, суїцид не є окремим видом божевілля.
Типи самогубних схильностей:І.
1. Маніакальний суїцид. Поштовхом до самогубства служать то галюцинації, то хворобливі уявлення. Хворий завдає собі смерть, щоб уникнути небезпеки, або уявної ганьби, чи улягаючи таємничому голосові неба тощо. Однак мотиви й способи перебігу такого самогубства відображають основні ознаки хвороби, яка стає причиною суїциду й котру можна кваліфікувати як манію. Це захворювання характеризується винятковою мобільністю. Найрізноманітніші, часто суперечливі думки та почуття чергуються в свідомості маніяка з карколомною швидкістю. Його психіка перетворюється в шалений вихор. Щойно наступає якийсь певний стан, як його тут же міняє інший. Те ж саме відбувається й з мотивами, від яких залежить манія самогубства: вони виникають, щезають або трансформуються в неймовірному темпі. Ось народжується галюцинація чи нав'язлива ідея, котрі дають поштовх до самознищення; відбувається спроба самогубства; відтак попередній стан щезає, і якщо спроба була невдалою, то хворий до неї не повертається, принаймні протягом деякого часу. Якщо ж вона повторюється, то вже з інших мотивів. До таких раптових змін може спричинитися найдрібніший інцидент. Один такий хворий, силкуючись накласти на себе руки, кинувся в річку, яка виявилася настільки мілкою, що там неможливо було втопитися. Коли він бовтався у воді, намагаючись відшукати глибшу місцину, якийсь митник, запідозривши його в самогубчих намірах, прицілився з рушниці й змусив його під страхом смерті вилізти на берег. Хворий відразу ж заспокоївся й пішов додому, облишивши думку про самогубство .
2. Меланхолійний суїцид. Цей вид самогубства пов'язаний із загальним станом скрайньої депресії, гіпертрофованого суму, від чого хворий не здатен тверезо оцінювати стосунки, в яких перебуває до нього оточення. Утіхи його більше не цікавлять; світ він бачить в темних барвах. Життя видається йому або ж нудним, або ж болісним. Якщо всі ці ознаки набирають стабільності, виникає потяг до самогубства; він відзначається високою стабільністю, а загальні мотиви, які його зумовлюють, протягом усього періоду залишаються незмінними. Молода дівчина, котра з'явилася на світ од цілком здорових батьків і дитинство своє провела на селі, змушена була в чотирнадцятирічному віці податися в місто, аби продовжити освіту. З цього часу вона стала почувати глибоку затаєну тугу, бажання усамітнитися, про яке вона не раз говорила, а незабаром і потяг до смерті, від якого ніхто не міг її розрадити. "Цілими годинами вона сидить нерухомо, з поглядом, втупленим у землю, із зігнутою спиною, і загалом справляє враження людини, котра чекає на якесь лихо. Поклавши собі за мету втопитися, вона стала шукати віддаленої місцини, аби жодна душа не могла прийти їй на поміч". Утямивши, однак, що задуманий нею чин карається законом, на деякий час вона від нього відмовилася. Через рік потяг до самогубства все ж повернувся, причому настільки сильний, що спроби ці повторювалися одна за одною.
Часто до цього вселенського суму долучаються галюцинації та нав'язливі ідеї, котрі прямо призводять до самогубства. Все ж слід зазначити, що вони не такі минущі, як і ті, котрі доводиться спостерігати в маніяків. Навпаки, вони дуже стабільні, так само як і загальний стан, котрий їх породжує. Страхи, що невід ступно точать пацієнта, докори совісті, яких він собі завдає, журба, котру він почуває, завжди ті самі. Отож, якщо цей тип суїциду, так само як і попередній, спричиняється уявними мотивами, все ж він відрізняєтьсяхронічним характером. Саме тому він дуже стійкий. Хворі цього типу з цілковитою незворушністю готують знаряддя самогубства, в досягненні своєї мети вони виявляють наполегливість і часом неймовірну винахідливість. Ця методичність докорінним чином відрізняється від нестабільності маніяка. Коли в останнього спостерігаються лише тимчасові напади, без стійких мотивів, то в першого потяг до самогубства спричинено тривалим станом, пов'язаним із загальним характером пацієнта.
3. Нав'язливий суїцид. У цьому випадку самогубство не мотивоване жодною причиною, реальною чи надуманою, а походить від нав'язливої ідеї, котра без видимих причин зненацька заволодіває свідомістю хворого. Він цілком поглинутий бажанням заподіяти собі смерть, хоча й усвідомлює, що на це нема жодної розумної підстави. Це свого роду інстинкт, над яким не мають влади ані логіка, ані глузд,- щось подібне до нав'язливого бажання красти, вбивати чи палити, котре довго описували як мономанію. Оскільки пацієнт усвідомлює абсурдність свого потягу, то попервах намагається з ним боротися. Однак протягом того часу, коли ця боротьба точиться, він почуває сум, йому бракує повітря, а під грудиною з'являється тривожне відчуття порожнечі, котре зростає кожен день. Саме з цієї причини цей тип суїциду інколи називають ще тривожним суїцидом. Ось які зізнання робить хворий Брієру де Буасмону, котрий описав цей стан: "Працюючи в торговому домі, я справно виконую свої обов'язки, одначе всі мої дії автоматичні, й коли хто-небудь до мене звертається, то мені здається, ніби слова його бринять в порожнечі. Найбільша моя мука полягає в тому, що мене точить невідступне бажання покінчити з життям, про що я не можу зізнатися жодній живій душі. Ось уже рік, як цей потяг заволодів мною; спочатку я не усвідомлював його цілком; але останні два місяці самогубство заполонило буквально всі мої помисли,- хоча жодної розумної причини для цього в мене немає... Я цілком здоровий; в нашому роду ніколи не було людей з самогубчими потягами; я не розтратив службових грошей, моєї платні вистачає на розваги, яких має зазнавати людина мого віку". Одначе як тільки хворий перестав опиратися цьому потягові й вирішив таки завдати собі смерть, тривожні настрої припинилися й він знову віднайшов спокій. Якщо самогубство навіть і не вдається, то вже самої спроби досить, аби на якийсь час погамувати хворобливий потяг. У цьому випадку можна сказати, що пацієнт реалізував своє устремління.
Loading...

 
 

Цікаве