WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самогубство і психопатичні стани - Курсова робота

Самогубство і психопатичні стани - Курсова робота


Курсова робота з психології
Самогубство і психопатичні стани
ПЛАН
1. ВСТУП
2. САМОГУБСТВО І ПСИХОПАТИЧНІ СТАНИ
" Самогубство - різновид божевілля?
" Теорія мономанії
" Типи самогубних схильностей:
3. ВИСНОВКИ
ВСТУП
Найперше наше завдання полягає в тому, щоб визначити ряд фактів, які ми будемо досліджувати під назвою "самогубство". З цією метою ми спробуємо з-поміж усіх видів смерті виділити той, що має притаманні йому спільні характеристики, досить об'єктивні, аби їх визнавали всі дослідники, а також наділений специфічними ознаками, які властиві лише йому й не зустрічаються більш ніде, але водночас і досить подібні до ознак того явища, котре в побуті називається самогубством,- останнє робиться для того, щоб не входити у суперечність із загальноприйнятою лексикою й зберегти цей термін для нашого вжитку.
З-поміж різних видів людської смерті спостерігаються такі, специфічною ознакою яких є те, що до них спричиняється сама жертва, себто акт убивства здійснює сам потерпілий; з другого боку, слід зазначити, що специфіка цієї смерті закладена ще в самому намірі, з чого й починається самогубство. Загалом самогубство вважають за свідомий і цілеспрямований акт, який потребує певного напруження фізичних сил, до такого ж результату може призвести й негативна манера поведінки або навіть абстиненція. Можна завдати собі смерть відмовою від їжі, так само як і перерізавши горло чи кинувшись у вогонь. Не має значення навіть, чи потягнув акт, ініційований жертвою, наслідок у вигляді негайної смерті; причинний зв'язок може бути непрямим, природа феномена від цього не змінюється. Іконоборець, який, намагаючись завоювати лаври мученика, чинить святотатство, а по тому гине в руках ката, теж винен у своїй смерті, тому що завдав він її собі власними діями; принаймні немає жодних підстав класифікувати ці два різновиди добровільної смерті як цілком різні явища, бо різниця полягає лише в реалізації задуму. Отож свій перший висновок ми сформулюємо таким чином :самогубством називається смерть, яка наступає раніше або пізніше унаслідок позитивного чи негативного акту, здійсненого самою жертвою.
Однак ця дефініція неповна; в ній відсутнє розмежування між двома різновидами смерті. Не можна розглядати в одному ряду й трактувати однаковим чином смерть психічно хворого, який під впливом галюцинацій приймає високо розташоване вікно за двері, зі смертю розумове повноцінної людини, котра викидається з вікна, усвідомлюючи що саме вона чинить. Можна сказати навіть, що в певному розумінні немає таких смертних випадків, які так чи інакше не були б наслідком певних дій з боку жертви. Причина смерті криється скоріш поза нами, аніж в нас самих, й виступає вона лише тоді, коли ми починаємо діяти в полі її засягу.
Чи можна стверджувати, що самогубство - це смертний акт, який жертва здійснює з огляду на його ймовірний результат? А чи жертва завдає собі смерть лише для того, щоб померти, й таким чином самогубство є навмисне вбивство самого себе? Втім хоч би якою цікавою й важливою не була ця характеристика, а самогубство за нею визначити неможливо, адже вона не надається до розпізнання, оскільки відсутні умови її спостереження. Як дізнатися, що ж саме викликало потяг до самогубства, а якщо індивід поклав собі це зробити, то якою була його мета - смерть, а чи щось інше? Мотиви мають дуже втаємничений характер, і сторонній спостерігач може оцінити їх дуже приблизно. Мало того, вони не надаються навіть до внутрішнього розпізнання. Як часто сумніваємося ми в істинності тих чи інших мотивів нашої діяльності! Адже зазвичай наші вчинки, продиктовані банальними пристрастями та сліпою рутиною, ми пояснюємо високими почуттями та шляхетними міркуваннями.
Втім, у загальному розумінні дія не може визначатися результатом, до якого прагне індивід, оскільки такий підхід міг би застосовуватися для тлумачення будь-яких цілей, незалежно від їхньої природи. І справді, якщо самогубство - це прагнення заподіяти собі смерть, то чи не слід було б з обсягу цього терміна вилучити випадки, котрі, незважаючи на деяку позірну несхожість, по суті ідентичні тим, які повсюдно іменуються самогубством і які не можна назвати інакше, не ризикуючи позбавити цей термін ужитку. Солдат, який іде назустріч явній загибелі, аби врятувати свій відділок, не хоче помирати і все-таки свідомо завдає собі смерть,- чи не подібний він до підприємця чи комерсанта, котрі накладають на себе руки, щоб уникнути ганебного банкрутства? Те ж саме можна сказати й про мученика, який вмирає за віру, чи про матір, яка жертвує собою заради дитини. Чи то смерть мислиться гідною жалю, але необхідною умовою для осягнення мети, чи то її прагнуть цілим серцем задля неї самої, а результат один: індивід в тому і в тому випадку відмовляється від життя, і різні способи реалізації цього наміру становлять лише явища одного ряду. Між ними стільки спільних рис, що їх не можна не об'єднати під спільною назвою за умови, що вони будуть розмежовані як видові явища одного й того ж роду. Звичайно, побутове мислення розглядає самогубство передовсім як самовбивчий акт, здійснений людиною, котра перебуває у відчаї й не хоче більше жити. Насправді ж, якщо людина в цей момент прив'язана до життя, то їй не так легко його покинути; і між усіма актами, які здійснює жива істота, щоб позбутися найдорожчого свого дару, можна знайти спільні риси, що видаються нам основними ознаками цього чину. І навпаки, неоднорідність рушійних сил, які призводять до такого рішення, може породити лише вторинні відмінності. Отож, коли самозречення сягає такого рівня, що індивід жертвує своїм життям, цей вчинок можна кваліфікувати лише як самогубство, й пізніше ми розглянемо, до якого виду він належить.
Спільним для всіх форм цього самозречення є те, що самогубчий акт здійснюється з цілковитим усвідомленням його наслідків; у момент свого вчинку людина знає, що з цього вийде, але певні міркування змушують її вчинити саме так, а не інакше. Сукупність фактів, яким притаманна ця специфічна характеристика, чітко відмежовується за цими ознаками від інших випадків, коли індивід або не є причиною своєї смерті, або ж несвідомий свого вчинку. А розмежовуються вони за мотивами, які надаються до розпізнання,- адже немає жодних труднощів у тому, щоб визначити: міг знати індивід чи ні про природні наслідки свого вчинку. Отож, вони утворюють усталену, однорідну, відмежовану групу, а значить, можуть бути позначені спеціальним терміном. Оскільки найбільш підходить для неї слово "самогубство", то немає жодної потреби створювати нове слово; абсолютну більшість у цій групі становлять факти, які в повсякденній мові позначаються саме цим словом. Отож, остаточно наше визначення звучатиме так: самогубством називається будь-який смертний випадок, який прямим чи непрямим чином походить від позитивного чи негативного акту, здійсненого самою жертвою, котра наперед знала про можливі наслідки свого вчинку. Спроба самогубства кваліфікується так же само, різниця лише в тім,що самовбивчий акт припиняється перш ніж наступає смерть.
САМОГУБСТВО І ПСИХОПАТИЧНІ СТАНИ
Самогубство - різновид божевілля?
Існує два види позасуспільних чинників, за якими а рrіоrі можна визначити вплив на частоту самогубств,- це психофізичні особливості та природне середовище. Можна припустити, що в конституції певного індивіда чи принаймні в конституції певної групи особистостей криються нахили, які прямісінько штовхають людину до самогубства, хоча в різних краях інтенсивність їх виявляється неоднаково; з другого боку, температура, клімат тощо можуть, певним чином впливаючи на організм, опосередковано призводити до того ж таки ефекту. Так чи інакше, а ця гіпотеза заслуговує на те, щоб її детально розглянути. В цьому розділі ми спробуємо послідовно обговорити два різновиди чинників, які
Loading...

 
 

Цікаве