WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Стадії розвитку психіки, виникнення первісної свідомості - Курсова робота

Стадії розвитку психіки, виникнення первісної свідомості - Курсова робота

Неандертальці заселяли печери, полювали, використовували вогонь, мали розвинену систему комунікацій і складний тип взаємин в угрупованнях. Згодом, близько 40 тисяч років тому, неандертальців витіснила людина майже сучасної зовнішньої організації - кроманьйонець (від назви грота Cro-Mangon у Франції).
Із появою неандертальців розпочався антропогенез - тривалий історичний процес переходу від первісної (доісторичної) людини до людини сучасної - суб'єкта суспільно-історичної діяльності. Відтоді безпосередні стосунки живої істоти з природою дедалі більше поступаються опосередкованим, таким, що здійснюються за допомогою знарядь - засобів впливу на природу. Виготовлення, вдосконалення, збереження і передача цих знарядь наступним поколінням означає появу специфічно людської діяльності - праці. В процесі праці об'єкти природи за допомогою цих знарядь перетворюються на предмети, що задовольнять потреби людини. Праця змінює первісну людину, вона переходить до прямоходіння, вдосконалюється її робочий орган - рука, ускладнюється мозок [17]. Так, об'єм головного мозку у неандертальця порівняно з австралопітеком збільшується у два з половиною рази. Праця поступово набирає вигляду саморушного процесу: нові продукти праці породжують нові потреби, а ті, в свою чергу, - нові види діяльності. Праця стає способом життя, причому якщо спочатку людина працює, щоб жити, то потім живе, щоб працювати [18].
На першому етапі праця неандертальця була переважно привласнювальною, а не виробничою. Це полювання, рибальство, збирання їжі, її приготування, для чого застосовувалося близько 60 знарядь, що дістали назву мустьєрських (від печери Le Moustier у Франції). Серед них переважали гострі наконечники, оброблені з трьох країв (використовувалися при виготовленні списів і стріл); скребла однобічної обробки з потовщеним робочим ребром (могли бути засобом вичинення шкур); ножі - сколоті частини каменя з гострим лезом і тупою (оббитою) задньою частиною (на неї можна було натискати рукою, наприклад, під час білування туш); зазубрені палиці з пилкоподібним краєм (придатні для обробки дерева); знаряддя з виїмкою (очевидно, для шліфування палиць - списів). Поступово гострий край все тоншає, набуває геометрично правильної форми; вдосконалюється й та частина знаряддя, за яку тримаються рукою [10; 12]. Цікаво, що де б не було знайдено ці знаряддя: в Європі, Азії чи Африці - вони скрізь однакові.
Проте процес виготовлення і вдосконалення знарядь сам по собі ще не є відмітною ознакою - критерієм людини [19]. Істотнішу роль у становленні людини відіграє виокремлення кола осіб, які спеціально займаються виготовленням знарядь. Так виникає розподіл праці, за якого її учасники виконують різні, хоча й взаємопов'язані функції. При цьому сама праця набуває вигляду спільної, виконуваної принаймні вдвох, діяльності. Є припущення, що при розподілі праці від самого початку враховували статеву приналежність первісної людини: чоловіки полювали, застосовуючи для цього гострі наконечники, а жінки підтримували вогонь та обробляли туші за допомогою скребел [8]. За іншою теорією, розподіл праці бере початок в домінуванні як принципі організації первісної спільності [15].
Потреба полювання на тварин, які переважали первісну людину в силі і спритності, зумовлює перехід до складнішої форми розподілу праці - облавного полювання. Тепер одна група людей вистежує, лякає й заганяє і нарину, а інша очікує її там, де вона має пройти. Розподіл праці тут є свідченням радикального ускладнення будови діяльності. Якщо верши- І ною розвитку діяльності в тваринному світі стало виокремлення в її складі окремих операцій, то в діяльності людини з'являється дія - сукупність операцій, спрямованих на створюваний предмет [4]. Дією буде і сполохування дичини, і виготовлення знаряддя.
На відміну від операцій, які завжди біологічно доцільні (спрямовуються і спонукаються одним і тим самим предметом), дії прямого біологічного значення не мають. Навпаки, вони часто біологічно безглузді, бо, наприклад, замість того, щоб ловити дичину, людина відганяє її від себе. Отже, дія, на відміну від операції, позбавлена біологічного смислу, адже ні сполохування дичини, ні виготовлення знаряддя самі по собі не пов'язані із задоволенням біологічних - таких, що безпосередньо підтримують життя, - потреб первісної людини. Свого смислу ці дії набувають лише після того, як тварину буде забито і людина, що їх виконувала, отримає свою частку здобичі й задовольнить якусь свою потребу. Отже, продукти елементарних форм праці починають опосередковано пов'язуватися з потребами первісної людини - через дії інших людей, точніше їхню спільну діяльність. Завдяки цьому дія втрачає біологічний смисл, натомість набуваючи смислу соціального. Наявність такого смислу забезпечує здійснення діяльності за умови розбіжності того, на що вона спрямована (дичина, камінь), і того, що її реально спонукає (корисні властивості здобичі). Така розбіжність є характерною рисою дії і може розглядатись як критерій людини, бо у тварин функції спонукання і спрямування діяльності злиті.
Із ускладненням взаємин первісної людини з навколишнім світом дії посідають у діяльності дедалі більше місце. У такий спосіб антропогенез переходить в історіогенез - розвиток людини як суспільної істоти. Цей шлях знаменується появою якісно вищого рівня психічного відображення. З виділенням у будові діяльності дії психіка набуває вигляду первісної свідомості - образу довколишнього в його стійких, незалежних від біологічних потреб первісної людини,властивостях.
Дія об'єктивно потребує від людини передбачення її результату й відображення його зв'язку з майбутнім продуктом спільної діяльності. Зрозуміло, що для цього потрібен спеціальний засіб, який би виконував функцію, подібну знаряддю [20]. Він має опосередковувати її" стосунки з довколишнім і давати можливість виходу за межі ситуації, в якій вона перебуває. Такий засіб виробляється протягом тривалого вдосконалення комунікації, в результаті якого з'являється мовлення. Спершу це знаки - жестові й голосові сигнали певних явищ, необхідні для координації спільних зусиль. Згодом вони трансформуються в систему мовних значень - слів, що несуть у собі досвід спільної діяльності.
Є гіпотеза, за якою звукове мовлення первісних людей спочатку адресувалося не від людини до людини, а від людини до тварин [13]. Цікаво, що дитина, як і тварина, відтворює звуки, використовуючи струмінь вдиху ваного повітря, тоді як у мовленні дорослого домінують звуки, утворювані струменем видихуваного повітря. Однак фізіологічні механізми продукування звуків у людини і тварин принципово різні. Навіть в антропоїдів м'язові волокна гортані відділені від голосових зв'язок (чим і пояснюються марні спроби навчити мавпу вимовляти хоча б окремі слова). Вони поєднуються лише в людини. Загалом же цей процес забезпечується змінами в скроневій частині кори лівої півкулі головного мозку. Можливо, ці зміни пов'язані з домінуванням правої руки в процесі праці (мозкове представництво правої руки розташоване в лівій півкулі). Під час антропогенезу вони поглиблюються, успадковуються й тому, напевно, в основу мовлення дитини все ж таки покладені вроджені структури.
Значення разом із соціальним смислом є складниками первісної свідомості. Вони забезпечують відносну незалежність образу від біологічних потреб первісної людини та випереджуюче відображення результатів спільної діяльності. Зміст значень постійно збагачується, охоплюючи об'єкти, безпосередньо не пов'язані з процесом праці. Вони позначають різні прояви людського життя, а згодом стають повноцінним засобом спілкування - багатопланового процесу встановлення і розвитку контактів між людьми. Відповідно розширюється коло
Loading...

 
 

Цікаве