WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Взаємовідношення добра і зла (пошукова робота) - Реферат

Взаємовідношення добра і зла (пошукова робота) - Реферат

руху в цьому напрямі є поширення засад етики ненасильництва, екологізація сучасної свідомості тощо.
Наведені загальні міркування дістають цікаве емпіричне підтвердження у світлі соціологічних досліджень, проведенихнаприкінці 80-х років проф. В. О. Лефевром та його співробітниками (США). Дослідники опитали групу корінних американців і групу емігрантів, які нещодавно залишили СРСР. Обом групам були поставлені дві серії запитань. Перша з них мала на меті з'ясувати схильність членів групи до поєднання або, навпаки, до розрізнення добра і зла, морально позитивного й морально негативного в ряді типових життєвих ситуацій. Опитувані мали відповісти на такі запитання:
1. Чи має лікар приховувати від хворого діагноз онкологічної
хвороби, щоб зменшити його страждання?
2. Чи слід карати злочинця суворіше, ніж того вимагає закон,
щоб іншим було невнадно?
3. Чи належить давати хибні свідчення в суді, щоб урятувати
невинну людину?
4. Чи належить підказувати другові на іспиті?
Показово, що емігранти з СРСР, що загалом зовсім не прагнули зарекомендувати себе радянськими людьми, на відміну від корінних американців давали позитивні відповіді на поставлені запитання, засвідчивши тим самим свою звичку до поєднання, змішування добра і зла.
Далі, однак, членам обох груп були запропоновані запитання: 1. Чи повинна порядна людина в ситуації конфлікту з негідником прагнути до компромісу?
2. Група терористів захопила літак. Є можливість їх знищити, не завдаючи шкоди нікому з пасажирів. Інша можливість полягає в тому, щоб спочатку запропонувати терористам здатися. Керівник групи звільнення прийняв рішення в жодні переговори із злочинцями не заходити. Чи схвалюєте Ви його вчинок?
І ось більшість американців, що перед тим наполягали на розмежуванні добра і зла, схвалили тепер поведінку тих осіб, які йшли на компроміс. Що ж до колишніх радянських, то більшість із них, попередньо висловившись за поєднання добра і зла, в даному разі виявилися прибічниками безкомпромісної поведінки. Таким чином підтвердилося припущення дослідників: у тих культурних спільнотах, де більшість людей негативно оцінює поєднання добра і зла, перевага віддається особі, котра прагне до компромісу (американці); а в тих спільнотах, в яких поєднання добра і зла оцінюється позитивно, підтримку дістають особи з безкомпромісною поведінкою11.
Якщо вдуматися, ніякого парадоксу тут немає. Справді, якщо людина зі шкільної лави й у теорії, й на практиці звикла до "діалектики", що переплутує добро і зло в єдиний нерозв'язний вузол, для неї в критичній ситуації, яка потребує відповідальних рішень, легше, природніше, махнувши рукою на ризик, покластися на "авось", на те, що "крива вивезе", а під благий намір усі гріхи спишуться, - і ступити на шлях конфронтації. Якщо ж особа звикла розрізняти добро і зло в найрізноманітніших обставинах буття - вона і в критичній ситуації виходитиме з того, що компроміс - це все ж таки відносно менше зло, ніж смерть, ніж ризик знищення безвинних людей. І вона піде на компроміс там, де це потрібно.
Таким чином, ми бачимо, що проблеми сутності добра і зла та відношення між ними мають принципове значення не тільки для етичної теорії - вони зачіпають надзвичайно актуальні аспекти самого нашого сьогоднішнього життя. Надалі, говорячи про інші категорії моральної свідомості, ми матимемо нагоду впевнитися, що й вони - зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Проте перш ніж перейти до наступних понять цього ряду - ще одне зауваження щодо категорії морального добра.
Уявімо собі добродія в буквальному розумінні цього слова, який усе робив би лише з поваги до морального обов'язку або заради ідеї добра: заради світлого майбутнього людства сумлінно виконував би свої службові завдання, з почуття патріотичного обов'язку вболівав би за національну футбольну збірну, щиро зичачи добра знайомій дівчині, з єдиної цієї причини пропонував би їй руку й серце... Навряд чи ми назвали б такого добродія людиною особливо привабливою і досконалою в моральному відношенні, чи не так? Навіть, мабуть, могли б запідозрити в нього якесь рафіноване себелюбство. (Хоча Кант, виходячи з основних положень свого вчення про категоричний імператив, очевидно, вважав, що саме такою і має бути високоморальна особистість.) То що ж - виходить, прагнення до добра ще не робить людину по-справжньому доброю?
З огляду на зазначену складність, у сучасній аксіології (теорії цінностей) на підставі праць М. Шелера (1874-1928) і Н. Гартмана (1882-1950) прийнято розрізняти інтендовану цінність (тобто цінність, на яку скерований, реалізацію якої має на меті даний вольовий акт або вчинок) і цінність самої інтенції (тобто моральну цінність наміру або волевиявлення, представленого даним учинком). Базуючись на цьому розрізненні, ми можемо твердити: так, свідомо прагнути до добра, тим більше всіляко це своє прагнення демонструвати - ще зовсім не означає справді бути доброю людиною, на ґрунті таких прагнень зростають і святенництво, і банальний егоїзм.
Нерідко в побуті можна чути зітхання, сповнені образи: "Я їм бажаю тільки добра, заради їхнього блага роблю те-то й те-то - чому ж вони мене не люблять? Не поважають?" А не люблять, напевно, тому, що тип "свідомого" мораліста - далеко не вищий у духовному відношенні тип людини загалом, і особливої любові, щиро кажучи, ще не заслуговує. Щоб піднести людину на більш високий ступінь духовного розвитку, мораль, хоч як дивно це звучить, повинна "здолати" саму себе, "забути" про власне існування. Добро повноцінне, коли, роблячи його, особа справді забуває про мораль і замість докорів і самовиправдань переймається реальними турботами, стражданнями й радощами своїх ближніх. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов'язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії,, безкорислива радість спілкування.
Чи значить це, що мораль як така непотрібна, що сама ідея добра має вмерти в людській душі? Зовсім ні! Навпаки: особа має пройнятися духом моральності настільки, щоб він міг жити й утілюватися в найглибших її почуттях, мимоволі й невимушене даватися взнаки в найтонших проявах її суб'єктивності. Мораль чогось варта тоді, коли вона живе, оскільки живе людина. Коли людина, забувши про те, що мусить творити добро, залишається доброю.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Категорія відповідальності тісно пов'язана з уявленням про свободу людини. Цілком очевидно, що, не маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки: вони поставали б або як вираження чужої волі, провідником і знаряддям якої виявилася дана особа, або ж як результат сліпого випадку, прояв байдужої гри природних сил. Коли шибку у вашому
Loading...

 
 

Цікаве