WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → 1. Історичні етапи розвитку психології як науки. 2. Педагогічна діяльність В.О.Сухомлинського - Контрольна робота

1. Історичні етапи розвитку психології як науки. 2. Педагогічна діяльність В.О.Сухомлинського - Контрольна робота

єдність. Якщо тіло не зазнає впливу зовнішніх предметів, душа ніяким чином їх не сприймає. Принцип детермінізму, розроблений у психологіїСпі-нози, з одного боку, заперечує свободу волі, з іншого - включає душу в систему причинного пояснення природних явищ.
Одного року із Спінозою народився відомий англійський філософ-сенсуаліст Дж. Локк (1632- 1704), який вважав, що всі істинні знання можна одержати лише в досвіді. Знання про психічне дає внутрішній досвід і відповідні методи - самоспостереження, інтроспекції, суб'єктивного експерименту тощо. Оскільки ж внутрішній досвід дає лише знання про окремі психічні стани чи процеси, остільки саме вони, а не абстрактна душа мають бути предметом психології.
У XVIII ст. фундаментальні розробки у з'ясуванні природи психіки були здійснені французькими філософами Ж.Ламетрі, Д.Дідро, К.-А.Гельвецієм, П.-А.Гольбахом. Душа, на їхній погляд, є нічим іншим, як тим же самим тілом, але розглянутим стосовно його певних функцій і властивостей. Так, Ламетрі (1709-1751) вважав, що під душею треба розуміти лише здатність тіла відчувати й мислити. Вона є тільки принципом руху або чуттєвою матеріальною частиною мозку, який можна розглядати як головну пружину всієї машини, стверджував він, порівнюючи діяльність людського тіла з годинниковим механізмом.
Протилежної думки щодо природи душі дотримувався Дж. Берклі (1685- 1753), грунтовно розробляючи ідею про те, що поза душею не існує видимого світу. Вихідний пункт його концепції - "esse регсірі" (бути у сприйманні). Чуттєве тіло є тільки комплексом таких якостей або ідей, які не існують окремо від сприймання їх розумом.
Д.Юм (1711-1776), продовжуючи розробку ідей свого попередника, доходить висновку, що не тільки матерія не виступає субстанцією, а й сам дух е лише сукупністю станів, що сприймаються.
У цей же період свої погляди на природу душевних явищ викладає відомий український філософ і психолог, професор Києво-Моги-лянської академії Г.Кониський (1717- 1795). Від розвитку анатомії та функціонування живого тіла через визначення душі рослинної, він переходить до опису тілесності, оживленої чуттєвою нерозумною душею, який завершує аналізом тіла, оживленого раціональною душею. Відповідаючи на запитання, що передусім відрізняє одушевлене тіло від неживого, він вдається до кількісного критерію (численні дії душі) й до якісного (тіло саме не може бути причиною дій, такою причиною виступає душа).
Кониський відомий тим, що подає історичний огляд вивчення душі, завершуючи його аналізом тогочасної психологічної традиції поділу душі на вегетативну, чуттєву й раціональну. Крім того, він виділяє та описує й інші різновиди душі, зокрема, "бажальну" й "рухову", зауважуючи, однак, що цей поділ є штучним і що треба мати на увазі єдину душу, що має певні властивості, потенції.
Прогресивною виявилася позиція Кониського щодо визнання активного характеру відображення органами чуття предметного світу. Визнаючи необхідність "згоди" між душею і тілом, він вважає, що головними властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя.
У цей же період входить в історію України і в світову історію своєю феноменологією самопізнання як пізнання найглибшого в бутті, як вихідної позиції для пізнання світу Г.Сковорода (1722- 1794). Значення творчості Сковороди полягає в тому, що вона привертає увагу людини до пізнання себе як мікрокосмосу, який є образом і подобою макрокосмосу: через самопізнання своєї суті пізнати суть світу. Самопізнання як пошук самого себе у творах Сковороди ще не переходить у самопізнання через і заради самот-ворення, хоч ідея спорідненої діяльності, діяльнісного самовизначення виводить до ідеї самоздійснення як смислового мотиву існування людини у світі. Підтвердженням тому є життєвий шлях філософа, його власний емпіричний досвід мислителя-мандрівника.
Емпіричні підходи до наукового розгляду проблем, намагання вивести психологію за межі метафізики, щоб не вирішувати питань, які принципово вирішити не можна, залишаючись у межах емпірико-чуттєвих засад (К.К. фон Крейц, Й.Г.Крюгер), все ж відступали під тиском вічно актуальної для філософії і психології проблеми про природу душі. До цієї проблеми звертається І.Кант (1724- 1804). На його думку, у випадку, коли душа й тіло визнаються двома специфічними відмінними субстанціями, взаємодія яких становить людину, жодна філософія не може вирішити, чи не втратила б душа всілякі уявлення (споглядання, відчуття та мислення), якби одну з цих субстанцій було відокремлено від іншої. За Кантом, люди не можуть пізнати окремо природу душі поза тілом, адже для цього слід було б спробувати відокремити душу від тіла ще за життя, а така спроба була б схожа на те, якби хтось став перед дзеркалом із заплющеними очима й на запитання, чого він хоче цим досягти, відповідав: "Я хочу дізнатись, який у мене вигляд, коли я сплю".
Шлях проходження душею своїх формоутворень, що наближає її до абсолюту, до злиття з ним, ствердження принципу історизму в інтерпретації свідомості, стає одним з основних предметів філософсько-психологічних пошуків у творчості Г.В.Ф.Гегеля (1770- 1831). Геніальним було відкриття Гегелем того, що свідомість формується в діяльності. Психології він відводив місце одного з розділів учення про суб'єктивний дух (індивідуальну свідомість).
У середині XIX ст. широку популярність здобули погляди українського філософа П.Д.Юркевича, який починав свою діяльність викладачем у Київській Духовній академії. Ствердження індивідуальності людської істоти, визнання пріоритету переживань, почуттів, що йдуть від серця, над розумом, вичленення особистісного "сущого", яке переводить те, що може бути (ідею), в те, що є (дійсність), спроба поєднати сутність та існування, гносеологічний та аксіо-логічний аспекти у вивченні людини відрізняють наукову позицію Юркевича від поглядів Гегеля і набагато випереджають ідеї представників таких філософсько-психологічних напрямів початку XX ст., як філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм та ін.
Новим кроком у поясненні психологією природи людської душі, свідомості, життєдіяльності загалом стало вчення К.Маркса про історичний розвиток суспільства як основу розвитку людського духу в різних формах його існування.
Ось як сьогодні пояснює саму історичну необхідність виникнення марксової концепції людської свідомості відомий російський психолог М.Г.Ярошевсьтй. На той час, пише він, гострим став конфлікт між механістичним детермінізмом і принципом активності суб'єкта у філософії Канта (критичного періоду). За Кантом, речі впливають іззовні на пасивно сприймаючий субстрат, але все знання про речі, починаючи від їх просторово-часових параметрів, конструюється самим суб'єктом. Німецькі ідеалісти - Й.Фїхте, Ф.Шеллінг, Гегель - спробували повністю звільнитися від механістичного детермінізму, від усякої подібності влади зовнішніх предметів над
Loading...

 
 

Цікаве