WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат

Психологія влади в інтерактивному дискурсі - Реферат

узалежнення первинне, або узалежнення "материнського" типу, і узалежнення вторинне, або узалежнення "батьківського" типу.
Первинне узалежнення за багатьма його характеристиками збігається з процесом первинної соціалізації. Проте якщо в соціально-психологічній традиції первинна соціалізація трактується здебільшого в руслі її інституціональної парадигми, тобто залучення дитини до соціальних інституцій, то первинне узалежнення більше відображає індивідуально-психологічний ракурс такого залучення. За такого розуміння первинне узалежнення стає ніби психологічною основою первинної соціалізації - такою собі соціалізацією "первісною", яка передує первинній.
Ідеться про те, що біологічно людський індивід у процесі задоволення його ранніх потреб перебуває в майже цілковитій залежності від дорослої істоти, у найтиповішому варіанті - від материнської постаті. Таке задоволення потреб від самого початку відбувається як процес соціально означений. Доросла особа скеровує на дитину впливи, зміст яких, з одного боку, зорієнтовано на дитячі потреби, а з другого- наповнено багаторівневим досвідом власного попереднього соціального існування цієї особи.
Такі усоціальнені впливи виконують винятково важливу функцію порушення початкової психобіологічної синкретичної цілісності індивіда. Вони наповнюють індивідуальне буття стимулами, що мають не безпосередній, а опосередкований характер, що містять сукупність значень, зумовлених соціально, а не біологічно. Залучаючись до процесу задоволення власних потреб із соціально означеного середовища, дитина мимоволі підключається до мережі спрямованих на неї значень. Реагуючи на них, вона певним чином засвоює ці значення, відображає у своїх когнітивних структурах, коригує відповідно до них власну поведінку.
Так відбувається процес початкового входження індивіда в соціальний контекст. Первісна соціалізація, таким чином, має розглядатися насамперед не як формальне опанування дитиною певних умінь і навичок, до яких її зобов'язують правила тої чи тої інституції, а як набуття здатності взаємодіяти соціально, реагуючи не на біологічні сигнали, а на соціальні за своєю природою знаки та символи. Набуття здатності взаємодіяти з іншими людьми і через таку взаємодію ставати частиною соціальної структури означає водночас набуття дитиною певного підвладного становища. Для того щоб соціалізуватися, стати соціальною істотою, дитина повинна піддатися під владу соціалізуючих впливів, підпорядкувати свою початково чуттєву сферу логіці соціально забарвлених значень. "Погоджуючись" на задоволення своїх потреб, дитина тим самим уключається в дискурс інтерсуб'єктної взаємодії. Цей дискурс визначається змістом її біологічних потреб, але саме дискурсом він стає настільки, наскільки ця взаємодія має соціальний характер.
Таким чином, можна говорити про визначально владно-підвладний характер будь-якої інтерсуб'єктної взаємодії на вихідних стадіях соціалізації. Ця владно-підвладність опосередковує зміст усіх стосунків, у яких перебуває немовля. Це стосується і статево-рольової взаємодії, коли навіть на найбільш ранніх стадіях розвитку дорослі нав'язують дитині специфічний дискурс залежно від їхньої статі і статі самої дитини. Відтак від самого початку в розвитку дитячої суб'єктності неподільно поєднуються, переплітаються співвідношення владно-підвладні і статево-рольові. При цьому видається очевидним, що владно-підвладні є більш значущими для життєдіяльності дитини. Вони охоплюють усі ракурси її взаємодії з іншими людьми, не тільки статево-рольову. Це вже згодом статево-рольова сфера набуває порівняно більшого суб'єктивного значення завдяки її винятковій табуйованості, яка переймається дитиною в ході взаємодії з дорослими.
Розгортанню дискурсу первинного узалежнення сприяє специфічна дбайливо-опікунська позиція матері або іншої особи, що її заступає. Саме тому цей процес найчастіше пов'язується з материнською любов'ю та формуванням емоційної прив'язаності дитини до матері. Такі рано сформовані механізми залишаються з індивідом назавжди і згодом зумовлюють його усвідомлювані або неусвідомлювані прагнення до емоційно-психологічного затишку, спокою, почуття захищеності й комфорту.
У міру особистісного розвитку процеси узалежнення набувають іншої форми і спираються на потребу індивіда мати перед собою привабливу мету існування, позитивні ідеали, досягненню яких можна і варто підпорядкувати своє життя. Людині виявляється не досить раціонально впорядкованого існування, на рівень якого вона може перейти, піднявшись над первинним узалежненням. Вона потребує нового узалежнення, емоційно насиченого, але не такого, що повертає до вихідних основ буття, а навпаки, кличе далі і вперед, орієнтує на віддалено недосяжне. Таке узалежнення має характер вторинного, а в контексті протиставлення ролей батька і матері в психічному розвитку дитини може розглядатися як узалежнення батьківського типу.
Ідеться про те, що в найзагальнішому розумінні особа матері забезпечує дитині безпосередній психологічний комфорт, натомість батькова особа, а радше образ, що є більш віддаленим від дитини і просторово, і психологічно, підштовхує її до виходу за межі безпосередньо даного в більш широкий світ. Протягом усього подальшого особистісного розвитку суб'єкт різним чином узалежнюється, віддаючи перевагу то одному, то другому субдискурсові. Частіше буває так, що перехід до узалежнення первинного означає певний регрес особистісного розвитку, тоді як до вторинного - прогрес. Проте насправді ці співвідношення визначаються загальним рівнем інтерсуб'єктної взаємодії, різні дискурси якої можуть по-різному між собою співвідноситися.
Відповідно до логіки вікового розвитку індивіда можна вести мову про таку собі дискурсивну тріаду, у межах якої існує певна послідовність дискурсів і субдискурсів. Початковим є субдискурс первинного узалежнення, на основі якого подальший розвиток переходить у дискурс упорядкування, а від нього - до субдискурсу вторинного узалежнення. Далі вторинне узалежнення трансформується в первинне і такий тріадичний цикл повторюється вже на новому, вищому рівні. А відтак увесь процес особистісного поставання можна розглядати як постійне чергування та взаємне накладання владно-підвладних тріад, суть яких насамперед визначається соціально-інтерактивним змістом людського існування.
Література
1. Ніцше Ф. Жадання влади / Ніцше Ф. Так казав Заратустра; Жадання влади. - К.: Основи, Дніпро, 1993. - С. 329-414.
2. Адлер А. Наука жить. - К.: Port-Royal, 1997; Адлер А. Понять природу человека. - СПб.: Академический проект, 1997; Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи. - М.: Фонд "За экономическую грамотность", 1995.
Loading...

 
 

Цікаве